Постанова

від 09.04.2020 по справі 127/25318/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/25318/17

Провадження № 22-ц/801/733/2020

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 рокуСправа № 127/25318/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

учасники справи:

позивач: комунальна установа Калинівська центральна районна лікарня ,

відповідач: ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Калинівська районна рада Вінницької області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом комунальної установи «Калинівська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Калинівської районної ради, про стягнення коштів за апеляційною скаргою комунальної установи «Калинівська центральна районна лікарня» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року, ухвалене в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Луценко Л.В., дата складення повного тексту рішення 05 березня 2018 року,

встановив:

В листопаді 2017 року комунальна установа Калинівська центральна районна лікарня звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Калинівської районної ради Вінницької області про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що перебуваючи на посаді головного лікаря ОСОБА_1 за своїм підписом видав наказ по КУ Калинівська центральна районна лікарня від 27 лютого 2017 року № 41-О щодо нарахування йому щомісячної надбавки до посадового окладу за складність та напруженість в роботі у розмірі 50 % з 03 січня 2017 року, яка була йому виплачена у період часу з 03 січня 2017 року по 25 квітня 2017 року на загальну суму 10 572 грн. 16 коп.

Встановлення відповідачем собі вказаної надбавки вважала незаконним, оскільки відповідно до пункту 9.5.9 Статуту КУ Калинівська центральна районна лікарня рішення щодо преміювання та встановлення стимулюючих надбавок головному лікарю є виключно прерогативою засновника Калинівської центральної районної лікарні - Калинівської районної ради Вінницької області.

Оскільки рішення Калинівської районної ради про встановлення надбавки ОСОБА_1 не приймалось і вказане питання взагалі не порушувалось перед сесією районної ради, вважає, що ОСОБА_1 неправомірно встановив собі надбавку за складність та напруженість в роботі у розмірі 50 % до посадового окладу, в зв`язку з чим просили стягнути з нього 10 572,16 грн. на користь лікарні у відшкодуаання завданої матеріальної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з комунальної установи Калинівська центральна районна лікарня на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5239,41 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду КУ Калинівська центральна районна лікарня подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно визначив що Калинівська РДА в особі Гаврилюка В.О. є головним розпорядником коштів щодо погодження виплати 50% надбавки за складність і напруженість в роботі до посадового окладу головному лікарю КУ Калинівська центральна районна лікарня ОСОБА_1 . Разом з тим, вважає, що суд неправомірно не взяв до уваги, що відповідно до п. 9.5.9 Статуту Калинівської центральної районної лікарні надбавка до посадового окладу відповідачу могла бути призначена тільки рішенням сесії районної ради, а не рішенням Калинівської РДА. Окрім того, заявник зазначає, що проставлення напису в верхньому лівому куті Погоджено із зазначенням дати 24.02.2017 р. та нечитаємого автографу на листі-погодженні від 21 лютого 2017 року за вих. № 06-237, який передував наказу № 41-О від 27 лютого 2017 року, оформлений в порушення вимог Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади затвердженої постановою КМУ від 30 листопада 2011 року № 1242, тому не може бути визнаний як належний та допустимий доказ.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Піпко А.М. заперечив аргументи відповідача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що судом першої інстанції вірно визначено характер спірних правовідносин. Разом з тим, вважає, що КУ Калинівська центральна районна лікарня не доведено належне саме їй право вимоги повернення коштів, які є предметом розгляду справи. Окрім того, позивачем не зазначено правові підстави звернення до суду з даним позовом. Вважає, що розмір надбавки за складність і напруженість в роботі до посадового окладу визначено пунктом 27 розділу V Колективного договору, яким адміністрація Калинівської ЦРЛ і її профспілковий комітет домовились встановити надбавки працівникам в межах фонду оплати праці в розмірі 50% посадового окладу.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу КУ Калинівська центральна районна лікарня задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову КУ Калинівська центральна районна лікарня відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд виходив із того, що оскільки наказ по Калинівській центральній районній лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-О про виплату щомісячної надбавки до посадового окладу за складність та напруженість у роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50 % не скасований, підстав для задоволення вимог та стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України немає. Позивач - КУ Калинівська центральна районна лікарня не є вищестоящим органом в порядку підлеглості, як того вимагає ст. 136 КЗпП України, а, отже, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на їх користь суми в розмірі 10 572 грн 16 коп. колегія суддів не вбачала.

КУ Калинівська центральна районна лікарня звернулась з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2018 року, яку постановою Верховного Суду від 5 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2020 року прийнято до свого провадження вказану цивільну справу.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Судом достовірно встановлено, що згідно з пунктом 2 рішення 5 сесії 6 скликання Калинівської районної ради Вінницької області від 17 червня 2011 року № 74 Калинівська районна рада Вінницької області вирішила призначити ОСОБА_1 на посаду головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні з 17 червня 2011 року з випробувальним терміном три місяці (а. с. 14).

Наказом від 18 червня 2011 року № 197 по Калинівській центральній районній лікарні ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні з випробувальним терміном три місяці (а. с. 15).

Відповідно до наказу № 365 від 19 вересня 2011 року по Калинівській центральній районній лікарні згідно статті 28 КЗпП України ОСОБА_1 з 19 вересня 2011 року пройшов випробувальний термін на посаді головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні (а. с. 16).

У відповідності до наказу (розпорядження) Калинівської центральної районної лікарні від 25 квітня 2017 року № 90-0 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з 24 квітня 2017 року з посади головного лікаря згідно пункту 9 статті 36 КЗпП України (підстави передбачені іншими законами) на підставі рішення 10 сесії 7 скликання Калинівської районної ради від 31 березня 2017 року № 233 (а. с. 77, 78).

ОСОБА_1 у період часу з 18 червня 2011 року по 24 квітня 2017 року включно, працював на посаді головного лікаря Калинівської центральної районної лікарні.

Перебуваючи на посаді головного лікаря ОСОБА_1 видав наказ по Калинівській центральній районній лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-0 щодо виплати щомісячних надбавок до посадових окладів за складність та напруженість у роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50% з 03 січня 2017 року наступним особам: ОСОБА_1 - головному лікарю, ОСОБА_2 - заступнику головного лікаря з медичної частини, ОСОБА_3 - заступнику головного лікаря з дитинства та пологової допомоги на підставі листа-погодження Калинівської районної державної адміністрації від 21 лютого 2017 року (а. с. 17).

Відповідно до довідки Калинівської центральної районної лікарні від 18 вересня 2017 року № 06-1050 згідно наказу Калинівської центральної районної лікарні від 27 лютого 2017 року № 41-О ОСОБА_1 нарахована надбавка за складність та напруженість у розмірі 50 % посадового окладу. У березні 2017 року донараховано надбавку за січень 2017 року в сумі 4 030 грн 98 коп., за лютий 2017 року в сумі 3 426 грн 33 коп., у травні 2017 року донараховано надбавку за березень у сумі 3 114 грн 85 коп., загальна сума надбавки становить 10 572 грн 16 коп. (а. с. 20).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що уточнивши у судовому засіданні свої позовні вимоги позивач просив стягнути з відповідача кошти у сумі 10 572 грн 16 коп. на підставі статті 1212 ЦК України , однак, враховуючи те, що наказ, на підставі якого була здійснена надбавка, не скасований, тому і відсутнє безпідставно набуте майно, яке б підлягало поверненню. Одночасно позивач не довів, що він є власником коштів, виплачених відповідачу, оскільки відповідно до письмових доказів та показань свідків, розпорядником спірних коштів є Калинівська районна державна адміністрація. Також судом було враховано, що при видачі наказу від 27 лютого 2017 року № 41-О ОСОБА_1 отримав погодження виплати 50 % щомісячної надбавки до посадового окладу від головного розпорядника бюджетних коштів Калинівської районної державної адміністрації, про що свідчить напис погоджено на самому зверненні. Суд також вважав, що позивачем не доведено встановлення службовою перевіркою факту незаконного отримання відповідачем 50 % щомісячної надбавки протягом 2017 року, оскільки акт службової перевірки, який міститься в матеріалах справи, не є розпорядчим документом, а лише фіксує думку членів комісії.

Апеляційний суд погоджується з мотивами, викладеними місцевим судом щодо відсутності можливості для стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки наказ по КУ Калинівська центральна районна лікарня № 41-О від 27 лютого 2017 року про виплату щомісячної надбавки до посадового окладу за складність та напруженість у роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50%, не скасований.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції встановивши обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, не вирішив питання, які правовідносини сторін випливають з цих встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, докази та їх підтвердження.

Суд не звернув уваги на те, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Крім того, поза увагою суду залишилась та обставина, що у позовній заяві позивач просив стягнути кошти на підставі ст. 130 КЗпП України і від даних підстав позову, у встановленому цивільно-процесуальним законодавством він не відмовлявся, рішення у цій частині судом не ухвалювалось, заперечення відповідача на позов з цих підстав містяться у відзиві на позов.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суд не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а також не визначив характер спірних правовідносин та підстав позову, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості відповідно до статті 263 ЦПК України , в зв`язку з чим наявні підстави для його скасування ту ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Так, згідно із частиною першою статті 57 ГК України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб`єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 57 ГК України ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною 1 статті 88 ЦК України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Отже, статут товариства - це основний документ, на підставі якого діє товариство. Статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень тощо.

Статут містить норми, які є обов`язковими для учасників (засновників, членів) товариства (господарства, установи), його посадових осіб.

Статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Згідно з пунктом 2.1 Cтатуту Калинівської центральної районеної лікарні, остання є юридичною особою комунальної форми власності, неприбутковою установою та наділена усіма правами юридичної особи з дня її державної реєстрації.

Відповідно до п. 9.5.9 Статуту визначено, що засновник Калинівської ЦРЛ - Калинівська районна рада вирішує питання, зокрема прийняття рішення щодо преміювання, встановлення стимулюючих надбавок та накладання дисциплінарних стягнень головному лікарю ЦРЛ.

Таким чином, виданий 27 лютого 2017 року, на той час головним лікарем Калинівської ЦРЛ Костюком ОСОБА_4 , наказ № 41-О в частині надання дозволу виплачувати останньому щомісячні надбавки до посадового окладу за складність та напруженість в роботі в межах фонду заробітної плати на 2017 рік у розмірі 50% з 03 січня 2017 року суперечить вказаним вище статутним положенням установи.

У зв`язку з виданням без відповідної правової підстави, з порушенням порядку, встановленого п. 9.5.9 Статуту Калинівської ЦРЛ зазначеного наказу, за період з 03 січня по 25 квітня 2017 року перебуваючому на посаді головного лікаря Калинівської ЦРЛ ОСОБА_1 була зайво нарахована та виплачена щомісячна надбавка до посадового окладу у розмірі 50% на загальну суму 10572 грн. 16 коп., що підтверджується довідкою виданою Калинівської ЦРЛ від 18 вересня 2017 року № 06-1050 (а.с. 20), а також актом службової перевірки від 27 червня 2017 року (а.с. 18-19).

Главою IX Кодексу законів про працю України визначені гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Так, статтею 130 КЗпП України встановлені загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників. Як зазначено у статті, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Відповідно п. 2.7 Посадової інструкції № 1 головного лікаря Калинівської ЦРЛ головний лікар зобов`язаний організовувати професійну та господарську діяльність на основі застосування методів обґрунтованого стратегічного і поточного планування фінансових і трудових витрат, широкого використання сучасних управлінських, організаційних та медичних технологій, раціонального використання усіх видів ресурсів.

Відповідно до п. 5.17 та 5.19 Посадової інструкції головний лікар, крім іншого, повинен знати форми і системи оплати праці та методологію прийняття управлінських рішень.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпП ).

Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди, серед іншого належать: витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов`язкову державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на пункт 1 частини другої статті 127 КЗпП такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників.

Як вбачається з матеріалів справи Калинівською районною радою прийнято рішення № 233 від 31.03.2017 року про звільнення головного лікаря Калинівської ЦРЛ ОСОБА_1 з посади після відновлення його працездатності. / а.с.77/.

Наказом № 90-О від 25.04.2017 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря 24 квітня 2017 року. / а.с.78/.

Таким чином, можливість стягнення суми з відповідача на підставі ст. 127 КЗпП України позивачем втрачена.

Стаття 133 КЗпП України передбачає, що у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Як роз`яснено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року за №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» , зазначено наступне, що на підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням.

Статтею 136 КЗпП України врегульований порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, і провадиться він за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Враховуючи, що по справі доведено наявність невідшкодованих витрат щодо виплаченої щомісячної надбавки в сумі 10572,16 грн. за відсутності на те правових підстав, відповідальність за правомірність та законність здійснення якої несе відповідальність відповідач, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 , як на той час керівник КУ Калинівська центральна лікарня за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, повинен нести матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2020 року витребувано у комунальної установи Калинівська центральна районна лікарня довідку про середньомісячну заробітну плату відповідача ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КУ Калинівська центральна районна лікарня , обраховану відповідно до вимог передбачених постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, згідно якої його середньомісячна заробітна плата становить 16688,82 грн.

Оскільки заподіяна ОСОБА_1 шкода не перевищує розмір його середнього заробітку на посаді головного лікаря КУ Калинівська центральна лікарня , з останнього підлягає до стягнення визначена позивачем та не спростована відповідачем сума у розмірі 10572,16 грн.

Безпідставними є також міркування щодо відсутності у позивача правосуб`єктності на звернення до суду із даним позовом, оскільки відповідно до статутних положень установи, вона є самостійною юридичною особою, користується правами та виконує обов`язки пов`язані з її діяльністю, має право укладати угоди, набувати майнових прав, нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем у суді (п.п. 1.5, 1.7 Статуту). У розумінні 4 ст. 136 КЗпП України в адміністративному відношенні у КУ Калинівська центральна лікарня відсутній вищестоящий в порядку підлеглості орган.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга КУ Калинівська центральна лікарня підлягає до задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги КУ Калинівська центральна лікарня до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Водночас, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України , колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь КУ Калинівська центральна лікарня сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1700 грн. при зверненні до суду, 2550 грн. за подачу апеляційної скарги, а також за подачу касаційної скарги у розмірі 3400 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу комунальної установи «Калинівська центральна районна лікарня» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року у справі за позовом комунальної установи «Калинівська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Калинівської районної ради, про стягнення коштів скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь комунальної установи Калинівська центральна лікарня (код ЄДРПОУ 01982554, юридична адреса: 22400 м. Калинівка Вінницької області, вул. Чкалова, буд. 6) 10 572 (десять тисяч п`ятсот сімдесят дві) грн. 17 коп. у відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунальної установи Калинівська центральна лікарня витрати по сплаті судового збору понесені позивачем в розмірі 1700 грн. при зверненні до суду, 2550 грн. за подачу апеляційної скарги, а також за подачу касаційної скарги у розмірі 3400 грн., а всього на загальну суму 7 650 (сім тисяч шістсот п`ятдесят).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: І.В. Міхасішин

І.М. Стадник