Рішення

від 30.03.2020 по справі 320/2526/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2020 року № 320/2526/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ЕЛ СІ Інвестмент Україна" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ЕЛ СІ Інвестмент Україна" з позовом до Головного управління ДФС у Київській області в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 22.04.2019 №0001481202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняте відповідачем рішення є протиправним, оскільки в основу податкового правопорушення не можуть бути покладені сумніви контролюючого органу стосовно можливості проведення господарської діяльності контрагентом в ланцюгу постачальників, ненадання будь-якої звітності та надання в оренду обладнання товариству, у якого придбавалось дане обладнання, а можуть бути покладені помилки, які призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством. Стверджує, що позивачем отримано товари від нерезидента, місце постачання яких розташоване на території України, у травні 2017 року, що підтверджується митними деклараціями та іншими документами передбаченими ПК України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 26.06.2019.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у його задоволенні з підстав, того що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, винесене з урахуванням норм чинного законодавства. Зазначив, що товариством податкову звітність з податку на додану вартість за січень 2019 року з додатками подано 20.02.2019. Тобто на момент декларування податкових зобов`язань за січень 2019 року у товаристві не задекларовано та не подано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП. Тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судове засідання призначене на 26.06.2019 відкладено у зв`язку з клопотанням представника відповідача та наступне судове засідання призначено на 24.07.2019.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач з доводами відповідача не погодився, вказав про неправомірність оскаржуваного рішення та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засідання 24.07.2019 представник відповідача заявив клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник позивача не заперечував щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з заявленим клопотанням та на підставі ст.205 КАС України, протокольною ухвалою суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ЕЛ СІ Інвестмент Україна" зареєстроване юридичною особою, про що у державному реєстрі вчинено запис за номером 13281200000002437 від 20.08.2001.

В період з 21.02.2019 по 20.03.2019, відповідно до п.200.10 ст.200 розділу V ПК України в порядку, встановленому ст.76, п.75.1.1 ст.75 глави 8 розділу ІІ ПК України, податковим органом проведено камеральну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету за січень 2019 року.

За результатами камеральної перевірки ТОВ "ДЖІ ЕЛ СІ Інвестмент Україна" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету за січень 2019 року, податковим органом оформлено акт камеральної перевірки від 20.03.2019 №449/10-36-12-02/31581321.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ "ДЖІ ЕЛ СІ Інвестмент Україна" вимог ПК України, в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, чим порушено вимог п.200.1, п.п. а п.200.4, п.200.12 ст.200 ПК України внаслідок чого відмовлено у бюджетному відшкодуванні у розмірі 261632,00 грн..

Позивачем подано до податкового органу заперечення на акту перевірки, які залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

На підставі акта камеральної перевірки Головним управління ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0001481202 згідно з яким, виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період січень 2019 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 261632 грн..

Матеріалами справи встановлено, що позивачем 20.02.2019 року подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку додану вартість за січень 2019 року.

В декларації за січень 2019 року задекларовано від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19) - 2 353 698 грн. та зазначено в рядку 20.2 суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку - 261 632 грн. Відповідно до розрахунку суми бюджетного відшкодування у податковій декларації позивачем зазначено звітний період, у якому виникло бюджетне відшкодування - травень 2017 року. До бюджетного відшкодування заявлено суму ПДВ у розмірі 261632,00 грн., віднесену до податкового кредиту за наслідками отримання товарів від нерезидента, місце постачання яких знаходиться на митній території України, а саме сума 320000,00 грн. позивачем на банківський рахунок Київської митниці ДФС платіжним дорученням №39 від 22.05.2017 як передоплата за митне оформлення та сума 15 000,00 грн. сплачена позивачем на банківський рахунок Київської митниці ДФС платіжним дорученням № 40 від 22.05.2017 як передоплата за митне оформлення. З них сума 269 658,82 грн. (20% = 134 829,41 х 2) як оплата податку на додану вартість по митним деклараціям №UА125270/2017/863232, № UА125270/2017/863230.

Між позивачем та ТОВ " АВАЛАКС" укладено договір поставки обладнання № 298 від 27.06.2018 р.. Відповідно до п.1.1. даного Договору, постачальник приймає на себе зобов`язання здійснити поставку (комплексне оснащення торгового об`єкта Покупця) торгового, холодильного, технологічного, нейтрального та іншого обладнання, асортимент та кількість якого вказані в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною його, а покупець зобов`язується прийняти обладнання та сплатити ціну у відповідності до умов цього договору.

Згідно специфікації № 2/299 від 27.06.2018 року було поставлено Обладнання, а саме компресорна станція на базі 4-х компресорів Bitzer 2 CES-4Y з щитом керування.

В умовах договору вказана передоплата за обладнання у розмірі 60%, що дає можливість постачальнику здійснити розрахунок зі своїм продавцем даного обладнання, оскільки ТОВ "АВАЛАКС" не є виробником даного Обладнання. Загальна сума Специфікації № 2/299 від 27.06.2018 р. становить 961 481,65 грн. Станом на 05.06.2019 року ТОВ "Джі ЕЛ Сі Інвестмент Україна" зробило оплату по даній Специфікації в повному обсязі.

Позивачем надано банківську виписку за період з 01.07.2018 по 31.12.2018 р., відповідно до якої позивач провів розрахунок з ТОВ "АВАЛАКС" в сумі 7185384,51 грн., а також надає видаткову накладну № PH 0000197 від 29.05.2019 р. про фактичне отримання компресорної станції на базі 4-х компресорів Bizer 2CES-4Y з щитом керування.

До бюджетного відшкодування заявлено суму ПДВ у розмірі 261632,00 грн., віднесену до податкового кредиту за наслідками отримання товарів від нерезидента, місце постачання яких знаходиться на митній території України, а саме сума 320000,00 грн. сплачена позивачем на банківський рахунок Київської митниці ДФС платіжним дорученням № 39 від 22.05.2017 як передоплата за митне оформлення та сума 15000,00 грн. сплачена позивачем на банківський рахунок Київської митниці ДФС платіжним дорученням № 40 від 22.05.2017 як передоплата за митне оформлення. З них сума 269 658,82 грн. (20% = 134 829,41 х 2) як оплат податку на додану вартість по митним деклараціям № UA125270/2017/863232, UA125270/2017/863230.

Для підтвердження даної операції позивачем надано міжнародну товарно-транспортну накладну CMR № 0243090 та контракт купівлі-продажу № 2017/03 від 20.03.2017 р. з "UGUR SOGUTMA MAKINALAF SANAYI VE TICARET," A.S. (Турція), відповідно до п.1.1. даного контракту "UGUR SOGUTM. MAKINALARI SANAYI VE TICARET," A.S. (Турція) приймає на себе зобов`язання продати та поставити, позивач приймає на себе зобов`язання прийняти та оплатити нове технологічне обладнання (морозильні ларі), згідно Специфікації.

Позивач придбав морозильні камери у ПрАТ ЖЛК-Україна і потім надав в оренду придбане обладнання тому ж ПрАТ ЖЛК-Україна , при цьому в останні місяці позивач зменшив обсяги постачання послуг по оренді. Право на існування даної операції підтверджується викладеним в п. 20 П(С)БО 14 Оренда", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 181 від 28.07.2000 року, порядку обліку дані операцій. На підтвердження даного факту позивачем надано до суду договір купівлі-продажу обладнання № 23/01/17-1 від 23.01.2017 р., додаткову угоду № 1 від 24.02.2017 р., додаткову угоду № 2 від 09.03.2017 р. та акт звірки 2017 рік, відповідно до якого сторонами розрахунок проведений у повному обсязі.

Відповідно до договору оренди обладнання № ДЖ-24/01/17-01 від 24.01.2017 р. та на підставі актів прийому-передачі № 1 від 01.02.2017 р., № 2 від 01.03.2017 р., № 3 від 01.04.2017 р., № 4 від 23.05.2017 № 5 від 01.06.2017 р., № 6 від 01.07.2017 р., № 7 від 01.09.2017 р., № 8 01.03.2018 р., № 9 від 01.04.2018 р. ТС "Джі Ел Сі Інвестмент Україна" передав в користування морозильне обладнання ПрАТ "ЖЛК-Україна". Актом прийому-здачі обладнання від 30.09.2018 р. ПрАТ "ЖЛК-Україна" повернув морозильне обладнання Орендодавцю - ТОВ "Джі Ел Сі Інвестмент Україна", що і пояснює зменшення обсягів постачання послуг по оренді.

Отже, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) (далі ПК України).

Згідно з вимогами п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Пунктом 185.1. ст. 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до вимог п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Абзацом 1 п. 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Як вбачається з п. 198.1. ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Як вбачається з абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 Господарського кодексу України).

Згідно з вимогами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

Крім того, з наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що підтверджують її здійснення. Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 88), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з вимогами статтею 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов`язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об`єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від`ємне значення податкових зобов`язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов`язання до сплати в бюджет тощо;

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Суд зауважує, що з урахуванням наведеного будь-яких доказів, які можуть свідчити про відсутність факту здійснення господарських операцій, відповідачем не надано і судом у цій справі не встановлено.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб`єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Суд зазначає, що за змістом положень ПК України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що формування витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 р. у справі № 21-1526а15.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування витрат та податкового кредиту, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання платником податків придбаних у контрагентів товарів та послуг. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції, або належного доведення допустимими доказами факту фіктивного підприємництва контрагентів позивача.

Також, суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону № 996-XIV.

Так, ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону № 996-XIV первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 9 Закону № 996-XIV неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Також, відповідно до вимог п. 2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Суд зазначає, що позивачем до суду надано всі необхідні документи, які підтверджують факт отримання позивачем товарф\ів від нерезидента, місце постачання яких розташоване на території України у травні 2017 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 23 січня 2018 р. у справі № 826/5088/13-а: підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій з придбання позивачем комплектуючих матеріалів (деталей, виробів) у Дочірнього підприємства Робікон , судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Робікон до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; товарно-транспортних накладних; банківських виписок; документів, що свідчать про господарський характер понесених позивачем витрат. Посилання відповідача на невідповідність сформованого Дочірнім підприємством Робікон податкового кредиту податковим зобов`язанням його постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал Ремонт Сервіс , як на підставу для висновку про неправомірність формування податкового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Робікон , суди відхилили. Адже, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Суд зазначає, що наявні у справі документи (бухгалтерські та податкові) свідчать про реальність укладення та виконання договорів між позивачем та контрагентом. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що позивачем на підставі належним чином оформлених первинних документів було сформовано витрати, які враховуються у податковому кредиті та в подальшому, вірно нараховано суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахований рахунок платника податку у банку по декларації з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що податковий кредит за відповідний звітний період не підтверджений митними деклараціями або іншими документами передбаченими ПК України.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до податкового кредиту. Разом з тим, у цій справі суд зазначає, що, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а стосовно поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, зазначено, що це не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Так, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності (товарності) спірних операцій позивачем надано до суду копії первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій позивач з контрагентом, за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що також не спростовано відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду даної справи.

Крім того, під час розгляду справи судом не встановлено недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість. У свою чергу, відповідачем не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації, можливості здійснювати ту чи іншу діяльність та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно належного виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови не встановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, слід зауважити, що Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2018 р. у справі №813/8500/13-а зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємство, яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов`язує право на зменшення об`єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту та зменшення суми бюджетного відшкодування, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

Європейський суд з прав людини також чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та контрагентом правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було винесено податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2019 року № 0001481202 та не відшкодовано позивачу суму бюджетного відшкодування, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії податкового органу та податкове-повідомлення рішення є протиправними. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 11000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Клієнт) та Заворітним А.А. (адвокатом) було укладено договір про надання правової допомоги від 10 червня 2019 р., за яким представник бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту по справі №320/2526/19.

На підтвердження, витрат на правничу допомогу представником позивача було подано до суду наступні документи: - додаткова угода до договору від 24.07.2019; - акт виконаних робіт №1 від 24.07.2019; - платіжне доручення № 195 та №221 від 25 червня 2019 року та 23 липня 2019 року на загальну суму 11 000 грн. 00 коп..

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Суд зазначає, що дана справа відноситься до малозначних та юристом під час підготовки до даної справи було проаналізовано мінімум податкового законодавства, як і будь-якого іншого. Фактично супроводження даної категорії справ не передбачає залучення значного обсягу ресурсів, виконання робіт.

Адміністративний позов за своєю формою та змістом є простим, займає лише 4 неповних сторінок формату A4, жодних клопотань про експертизу чи інших клопотань заявлених не було, жодних запитів чи отримання додаткових доказів у правоохоронних чи інших контролюючих органах витребувано не було. Не вчинялися представником позивача і дії щодо позасудового вирішення спору. Крім того, судові засідання по даній справі не проводились, оскільки перше судове засідання було відкладено у зв`язку з поданим клопотанням відповідача про відкладення, а друге судове засідання завершено на стадії клопотань, після якого суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, а вартість наданих позивачу послуг є завищеною.

У зв`язку з цим, враховуючи незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до платіжного доручення від 15 травня 2019 року № 152 та суму 3924 грн. 48 коп.. Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 3924 грн. 48 коп. підлягають стягненню на його за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області щодо винесення податкового повідомлення - рішення від 22.04.2019 №0001481202.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0001481202 винесене Головним управлінням ДФС у Київській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260) на користь ТОВ "ДЖІ ЕЛ СІ Інвестмент Україна" (код ЄДПРОУ 31581321) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3924 (три тисячі дев`ятсот двадцять чотири) грн. 48 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260) на користь ТОВ "ДЖІ ЕЛ СІ Інвестмент Україна" (код ЄДПРОУ 31581321) витрати на правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.