Рішення

від 12.04.2020 по справі 440/1425/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1425/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Ленінський районний суд м.Полтави про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

17 березня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Ленінський районний суд м. Полтави про:

визнання дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу підвищення на 50% заробітної плати неправомірними;

стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, підвищеній на 50% у зв`язку з перебуванням позивача у районі проведення антитерористичної операції за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року в розмірі 26435,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що під час роботи на посаді судді Ленінського районного суду м. Полтави проходив військову службу за призовом осіб офіцерського складу в особливий період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року та брав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції. Разом із тим, відповідач всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 522 від 04 серпня 2015 року ні станом на дату звільнення з посади судді Ленінського районного суду м. Полтави, ні до теперішнього часу не забезпечив виплату позивачу підвищення на 50% заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

09 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на відсутність правових підстав для виплати позивачу заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року в підвищеному на 50% розмірі /а.с. 34-36/.

07 квітня 2020 року судом отримано письмові пояснення третьої особи, в яких Ленінський районний суд м. Полтави повідомив, що упродовж проходження позивачем військової служби за призовом осіб офіцерського складу в особливий період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року третьою особою забезпечено збереження за ОСОБА_1 місця роботи та виплати заробітної плати /а.с. 32/.

У відповіді на відзив від 09 квітня 2020 року позивач не визнав доводів відповідача та наполягав на наявності правових підстав для задоволення позовних вимог /а.с. 52-53/.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Указом Президента України "Про призначення суддів" № 163/2002 від 21 лютого 2002 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді військового місцевого суду Севастопольського гарнізону /а.с. 55-57/.

Указом Президента України "Про переведення суддів" № 605/2005 від 03 квітня 2005 року позивача переведено на роботу на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави /а.с. 58/.

У період з 23 липня 2015 року по 03 листопада 2016 року позивач проходив військову службу за призовом осіб офіцерського складу в особливий період та в період з 13 квітня 2016 року по 21 липня 2016 року брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції /а.с. 12, 14-19/.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 1867/15-19 від 16 липня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Ленінського районного суду м. Полтави у відставку. Наказом голови Ленінського районного суду м. Полтави № 18-ОС від 21 серпня 2019 року позивача відраховано зі штату Ленінського районного суду м. Полтави /а.с. 20/.

21 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив погасити заборгованість із виплати підвищеної на 50% заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 21 липня 2016 року /а.с. 21-22/.

Листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області № 03/1027/2020вих від 16 березня 2020 року позивача повідомлено про те, що під час відрахування зі штату суду йому було виплачено усі належні до виплати суми, а також про відсутність правових підстав для виплати ОСОБА_1 підвищеної на 50% заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 21 липня 2016 року /а.с. 23-24/.

Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України за програмою 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" визначені Порядком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105 (далі - Порядок № 105).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 105 головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство праці та соціальної політики України.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 105 бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу.

Пунктом 4 Порядку № 105 установлено, що для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 105 обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Постановою № 522 установлено, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, заробітна плата за фактичний час перебування в таких районах підвищується на 50 відсотків (за наявності підтвердних документів). Рекомендовано керівникам інших суб`єктів господарювання передбачити в колективних договорах норму щодо виплати їх працівникам підвищеного розміру заробітної плати за участь у забезпеченні проведення АТО безпосередньо в районах її проведення.

Аналіз викладених положень трудового законодавства дає підстави стверджувати, що за всіма працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятими на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток, незалежно від підпорядкування та форми власності підприємства, установи, організації, в яких вони працювали до призову/прийняття на військову службу.

Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглось місце роботи такої особи, і компенсується їм за рахунок Державного бюджету України на підставі звітів про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам.

Особам, призваним/прийнятим на військову службу з указаних підстав, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, розмір середнього заробітку підвищується на 50 відсотків.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що встановлена трудовим законодавством і Постановою № 522 гарантія збереження заробітної плати й підвищення її на 50 відсотків має загальний характер і поширює свою дію на усіх працівників призваних/прийнятих на військову службу, які беруть безпосередню участь в забезпеченні проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Постанова № 522 не містить будь-яких застережень щодо неможливості застосування її норм до працівників, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період тощо.

Зважаючи на те, що факт безпосередньої участі позивача в АТО підтверджений належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами, а також не заперечується відповідачем, суд вважає наявним у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області обов`язок щодо виплатити позивачеві підвищеної на 50 відсотків заробітної плати в період перебування останнього в районі проведення антитерористичної операції.

Аргументи скаржника про відсутність підстав для підвищення заробітної плати позивача на 50% в період його перебування в районі проведення АТО, мотивовані посиланням на роз`яснення, надані листом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 серпня 2015 року № 12443/0/14-15/13, відхиляються судом з таких міркувань.

Вказане роз`яснення стосується працівників-невійськовослужбовців, які (на підставі відповідних рішень (клопотань) Антитерористичного центру при Службі безпеки України прибувають до районів проведення АТО для виконання своїх функцій із забезпечення її проведення, до яких позивач, з огляду на встановлені у цій справі обставини, не належить.

Доводи відповідача про те, що позивач у спірний період не перебував у відрядженні, оскільки відповідний наказ головою суду не видавався, не визнаються судом.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що за умови надання працівником бюджетної установи, якого було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятим на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, доказів про безпосередню участь в антитерористичній операції, виплата підвищеної на 50 відсотків заробітної плати за дні безпосередньої участі в АТО не може бути поставлена в залежність від видання його керівником чи іншими особами наказів.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 814/1209/16.

Проаналізувавши вищевикладене, суд визнає дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу підвищення на 50% заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 21 липня 2016 року неправомірними.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, підвищеній на 50% у зв`язку з перебуванням позивача у районі проведення антитерористичної операції, за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року в розмірі 26435,93 грн., суд виходить з такого.

На переконання суду вимога про стягнення може бути задоволена у випадку протиправної невиплати розрахованої та нарахованої суми заробітної плати за спірний період. Разом із тим, у справі, що розглядається, відповідач не здійснив розрахунку та не нарахував позивачу підвищену на 50% заробітну плату за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки діям та рішенню відповідача про відмову в розрахунку, нарахуванні та виплаті позивачу спірної заробітної плати.

Окремо слід зауважити, що суд не є тим органом, на якого покладається обов`язок здійснювати розрахунок заробітної плати позивача, а також визначати розмір та передбачені чинним законодавством статті відрахування з неї. Так само, суд не наділений повноваженнями на здійснення перевірки самостійно обчисленого позивачем розміру заробітної плати за спірний період.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне скористатись правом, наданим частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши відповідача нарахувати позивачу заробітну плату за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року з урахуванням її підвищення на 50 відсотків згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 року № 522 "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції" та здійснити її виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, м.Полтава, Полтавська область, 36032, ЄДРПОУ 26304855), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ленінський районний суд м. Полтави (вул. Анатолія Кукоби, 37, м. Полтава, 36022, ЄДРПОУ 02886203) про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року з урахуванням її підвищення на 50 відсотків згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 року № 522 "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції".

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36032, ЄДРПОУ 26304855) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) заробітну плату за період з 13 квітня 2016 року по 22 липня 2016 року з урахуванням її підвищення на 50 відсотків згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 року № 522 "Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції" та здійснити її виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова