Рішення

від 25.02.2020 по справі 205/10709/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

25.02.2020 Єдиний унікальний номер 205/10709/19

Провадження № 2/205/994/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Шавули В.С. за участю секретаря Далакян Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Експрес Дніпровської міської ради про поновлення процесуального строку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 12 грудня 2019 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Комунального підприємства Експрем Дніпровської міської ради про поновлення процесуального строку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати (а.с.2-9), в якому посилаючись на викладені обставини просить суд поновити їй процесуальний тримісячний строк, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України на звернення до суду за вирішенням трудового спору, визнавши причину пропуску строку поважною; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2018 року по 11 грудня 2019 року включно в розмірі 77 113 грн. 19 коп. та в подальшому в розмірі, що буде накопичуватись з розглядом даної справи по день постановлення рішення, та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 січня 2014 року по 01 жовтня 2018 року в сумі 28 200 грн. 33 коп.; вирішити питання щодо судових витрат.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що 01.10.2014 року вона була прийнята на роботу до КП Експрес Дніпровської міської ради на посаду головного інженера, а 01.10.2018 року звільнена на підставі ст.. 38 КЗпП України - за власним бажанням. При звільненні відповідачем із нею не було проведено остаточний розрахунок та заборгованість по заробітній платі на теперішній час не виплачена, у зв`язку із чим, вона вимушена була звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2019 року відкрито провадження у вказаній справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.77).

Відповідач копію ухвали та позову з додатками, що направлялись йому засобами поштового зв`язку отримав 25.01.2020 року, про що свідчить поштове повідомлення із відміткою про вручення адресату (а.с.80). Відзиву на позов не надавав.

У відповідності до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Згідно із ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01 жовтня 2014 року працювала в Комунальному підприємстві Експрес Дніпровської міської ради на посаді головного інженера, звільнена 01 жовтня 2018 року на підставі ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням (а.с.11).

Встановлено,що у провадженні Новокодацького ВДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області знаходиться зведене виконавче провадження із примусового стягнення із КП Експрес ДМР заробітної плати на користь фізичних осіб заборгованості по заробітній платі.

На підставі розпоряджень державного виконавця грошові кошти, що надходили на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні зведеного ВП кошти перераховувались на користь стягувачів,у тому числі на користь ОСОБА_1 (а.с.35-75). Із відомостей Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області вбачається, що станом на 18.11.2019 року сума нестягнутої на користь ОСОБА_1 заробітної плати становить 48 124,17 грн. (а.с.13).

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Вищезазначене вказує на те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, положення статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже, суд приходить до висновку, що строк для пред`явлення до суду позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для позивача розпочався з 01 жовтня 2018 року ( з того моменту, коли позивача звільнено, так як доказів будь-яких виплат чи то відмови виплати, або інших доказів звернення з вимогою здійснити виплату позивачем не надано), а закінчився відповідно 10 січня 2019 року. Проте, зважаючи на те, що позивач звернулася до суду 12 грудня 2019 року, тобто більш як через 6 місяців з моменту виплати належних їй сум при звільненні, причин пропуску строку, які б давали підстави для його поновлення, не навела.

Згідно з ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України, зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,5,10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265,273,279, 430 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства Експрес Дніпровської міської ради про поновлення процесуального строку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. С. Шавула