Рішення

від 09.04.2020 по справі 640/24817/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2020 року м. Київ № 640/24817/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Моріон до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2019 року №0102615572, №0112615572 та №0122615572,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Моріон (далі - позивач, Товариство, ТОВ Моріон ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2019 року №0112615572 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 851 941,50 грн., №0102615572 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 148 715,00 грн.; № 0122615572, яким застосовано штраф за несвоєчасну реєстрацію/відсутність реєстрації ПН/РПК на загальну суму 519 196,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що уповноваженими представниками відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Моріон з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року.

За висновками Акту перевірки від 01 серпня 2019 року №162/26-15-14-07-02-10/30116425 позивачем порушено:

- пункт 44.1 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункт 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, статт1 1,4,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункти 5,7 П(С)БО 15 Дохід , пункти 1,6,17,18 П(С)БО 16 Витрати , статті 215 та 774 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 114 153,00 грн.;

- пункт188.1 статті 188, пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 674 311 грн.

У процедурі адміністративного оскарження позивач подавав свої заперечення на Акт перевірки, проте висновки відповідача залишені без змін та винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2019 року, на які також позивачем подавалася скарга в порядку адміністративного оскарження, проте рішенням ДПС України від 13 листопада 2019 року скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом позивач стверджує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, необґрунтованими, спростовуються фактичними обставинами та наданими до матеріалів справи документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року, відкрито провадження у справі, вирішено провадити розгляд суддею одноособово за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, запропоновано відповідачу у визначений судом строк подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.

Відповідачем 06 лютого 2020 року через відділ діловодства суду подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що усі виявлені під час перевірки порушення вимог чинного законодавства детально описано в Акті перевірки від 01 серпня 2019 року, висновки якого цілком відповідають закону, при цьому відповідач діяв у межах своїх повноважень та законно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення. У задоволенні позову просив відмовити.

В судовому засіданні 06 лютого 2020 року оголошено перерву для надання можливості представнику позивача ознайомитися з відзивом на позовну заяву та надалі, позивачем 24 лютого 2020 року подано письмову відповідь на відзив.

В судовому засіданні 27 лютого 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 12 березня 2020 року представники сторін надали свої пояснення по суті спору, з урахуванням їхньої думки суд перейшов до подальшого розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

За таких обставин суд завершує розгляд справи по суті за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 30 травня 2019 року №7346 уповноваженими представниками відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Моріон з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року.

За висновками Акту перевірки від 01 серпня 2019 року №162/26-15-14-07-02-10/30116425 позивачем порушено:

- пункт 44.1 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункт 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, статт1 1,4,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункти 5,7 П(С)БО 15 Дохід , пункти 1,6,17,18 П(С)БО 16 Витрати , статті 215 та 774 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 114 153,00 грн.;

- пункт188.1 статті 188, пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 674 311 грн.

Позивачем подавалися заперечення щодо висновків Акту від 01 серпня 2019 року, проте позиція відповідача щодо виявлених перевіркою порушень залишилася незмінною.

На підставі висновків Акту перевірки від 01 серпня 2019 року відповідачем винесені такі оскаржувані у справі податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2019 року:

· №0112615572 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 851 941,50 грн.,

· №0102615572 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 148 715,00 грн.;

· № 0122615572, яким застосовано штраф за несвоєчасну реєстрацію/відсутність реєстрації ПН/РПК на загальну суму 519 196,00 грн.

Не погодившись із зазначеними повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивачем подано скаргу до ДФС України, за результатами розгляду якої рішенням ДФС України від 13 листопада 2019 року №9241/6/99-00-08-05-01 податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Надалі позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2019 року протиправними, а висновки Акту перевірки від 01 серпня 2019 року, на підставі яких винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, такими, що не відповідають дійсним обставинам, спростовуються наданими до справи документальними доказами, які хоча і надавалися відповідачу для перевірки, проте, оцінені, на думку позивача, невірно та суперечать положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим останній вбачає підстави для їх скасування.

Отже, предметом розгляду суду у даній справі є законність або протиправність винесених податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2019 року.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, судом заслухано пояснення представників сторін, а також досліджено надані до матеріалів справи документальні докази, у зв'язку з чим встановлено таке.

Позивачем та ТОВ Медіа Експерт Плюс 01 вересня 2015 року укладено договір суборенди приміщення № МЕП-129 за адресою: м. Київ вул. Сурікова, 3, будівля 8Б (літ. Г) 5 поверх площею 16 м. кв. В договорі зазначено, що ТОВ Медіа Експерт Плюс орендує приміщення згідно договору оренди у ТОВ Західбудінвест Компані Консалтинг від 28 листопада 2011 року №3-057.

Договір суборенди від 01 вересня 2015 року №МЕП-129 укладений на строк до 31 серпня 2016 року, разом з тим термін оренди подовжувався:

· згідно додаткової угоди №1 від 31.08.2016 року - до 31.08.2017 року;

· згідно додаткової угоди №2 від 31.08.2017 року - до 31.08.2018 року;

· згідно додаткової угоди №3 від 31.08.2018 року - до 31.08.2019 року;

Згідно додаткової угоди від 31 січня 2019 року договір суборенди припинено, складено Акт прийому-передачі об'єкту суборенди від 31 січня 2019 року.

В подальшому Позивачем укладено договір суборенди приміщення від 01 лютого 2019 року №СО-15 з ТОВ Сіті-Оренда за адресою м. Київ, вул. Сурікова, 3, будівля 8Б (літ. Г) 5 поверх площею 188 м.кв. В договорі зазначено, що ТОВ Сіті-Оренда орендує приміщення згідно договору оренди у ТОВ Західбудінвест Компані Консалтинг від 28 листопада 2011 року №3-058 та договору відступлення права оренди від 01 лютого 2019 року, укладеного між ТОВ Медіа Експерт Плюс , ТОВ Західбудінвест Компані Консалтинг та ТОВ Сіті-Оренда .

Строк дії договору суборенди визначено до 31 січня 2020 року, проте згідно додаткової угоди від 19 червня 2019 року договір суборенди припинено, складено Акт прийому-передачі об'єкту суборенди від 19 червня 2019 року. зазначене питання не може складати предмет документальної перевірки, тому зроблений перевіряючими особами ДФС висновок про завищення витрат та необхідність нарахування умовних зобов'язань є необґрунтованими та безпідставними;

Укладені договори суборенди від 01 вересня 2015 року №МЕП-129 (з усіма додатковими угодами) та від 01 лютого 2019 року №СО-15 відповідають вимогам, встановленим законодавством до таких договорів, доказів визнання зазначених договорів нечинними суду не надано. Факт суборенди підтверджується вищевказаними договорами, актами приймання-передачі та повернення приміщень, щомісячними актами наданих послуг, які надавалися позивачем до перевірки та зафіксовані в Акті перевірки.

Стосовно висновків відповідача, викладених в Акті перевірки від 01 серпня 2019 року щодо недотримання нотаріальної форми договору оренди від 28 листопада 2011 року №3-057ТОВ, укладеного між Медіа Експерт Плюс та ТОВ Західбудінвест Компані Консалтинг суд зазначає, що вимога щодо нотаріальної форми посвідчення договору, встановлена пунктом 2 статті 93 Цивільного кодексу України та поширюється на договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених строком на три і більше років.

Як вбачається з вже встановлених вище обставин, жоден з договорів суборенди та додаткових угод до нього, укладених між позивачем та суборендодавцями, не був укладений на строк три і більше років, тому твердження відповідача щодо обов'язковості дотримання нотаріальної форми посвідчення таких договорів є передчасними.

Аналіз правомірності передачі в оренду іпотекодавцем переданого в іпотеку майна не є предметом документальної перевірки Позивача, тому зроблений перевіряючими особами висновок про завищення витрат та необхідність нарахування умовних зобов'язань є необґрунтованими та безпідставними.

Окрім того, зазначене питання не входило до плану та не складало предмету документальної перевірки відповідача, тому зроблений уповноваженими особами контролюючого органу висновок про завищення витрат та необхідність нарахування умовних зобов'язань саме з підстав недотримання нотаріальної форми договорів суборенди є необґрунтованим та безпідставним.

В Акті перевірки від 01 серпня 2019 року відповідачем викладений висновок стосовно заниження ТОВ Моріон податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ. Водночас, судом у цій частині встановлено, що ТОВ Моріон укладено з ПП Енергокомфорт договір підряду від 24 січня 2019 року №3 на виконання електромонтажних робіт на об'єкті: офісне приміщення за адресою м. Київ, вул. Сурікова, 3. Вартість робіт становить 119 157,66 грн. з ПДВ. Згідно до фактичних обставин господарської справи, що знаходиться у відкритих джерелах та на яку посилається податкова служба, власник об'єкта оренди - ТОВ Західбудінвест Компані Консалтинг здійснив реконструкцію предмета іпотеки (збільшив площу приміщення), внаслідок чого з'явився новий об'єкт нерухомості, про що свідчить свідоцтво про право власності видане ТОВ Західбудінвест Компані Консалтинг після проведення реконструкції.

Договір суборенди ТОВ Моріон укладено 01 вересня 2015 року (з подальшими пролонгаціями), при цьому як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент укладення договору суборенди об'єкт оренди не перебував в іпотеці, тому суборендар не знав і не міг знати про наявність заборони на укладення договору без згоди іпотеко держателя. Лише за рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/4650/17 від 14 червня 2017 року (за сплином двох років після укладення договору суборенди) встановлено, що на реконструйований об'єкт оренди поширюється дія Договору іпотеки, укладеного 03 квітня 2007 року.

Такі ж спростування стосуються й тверджень відповідача щодо використання орендованих приміщень ТОВ Тімсофт , оскільки достатність чи недостатність площ для здійснення господарської діяльності контрагента позивача не є і не може бути предметом податкової перевірки ТОВ Моріон та порушує принцип індивідуальної відповідальності платника, закріплений в Конституції України та податковому законодавстві.

Суд в цій частині зазначає також, що у рішенні ЄСПЛ від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03) наголошено на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення та зазначено: тільки доведення податковим органом та встановлення під час судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на податковий кредит. І такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Принцип індивідуальної юридичної відповідальності закладений також у статті 61 Конституції України, а крім того відповідно до практики Верховного Суду (наприклад, постанова від 27 травня 2019 року, справа №826/1042/14) при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Принцип добросовісності платника податків полягає у тому, що платник податків не можу відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не було доведено його безпосередньої участі у правопорушенні. Дефектність або навіть фіктивність контрагента платника податків сама по собі не свідчить про обізнаність платника податків про протиправний характер діяльності його контрагентів, а відповідно й про дефектність самих господарських операцій.

Таким чином, оскільки висновок про неправомірність понесення витрат зроблений уповноваженими особами контролюючого органу на підставі недотримання нотаріальної форми договорів оренди, учасником яких не був позивач, то висновок про завищення витрат та необхідність нарахування умовних зобов'язань є також необґрунтованим та безпідставним.

Стосовно висновків відповідача щодо необґрунтованого застосування позивачем пільги відповідно до підпункту 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, які ґрунтуються на тому, що підприємством було занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 257 236 грн., то судом встановлено, що операції з розміщення інформаційних матеріалів у книзі Компедіум - лікарські препарати і на інтернет-сайті складаються з розміщення: переліку препаратів, довідкової інформації про препарати, відображення логотипів лікарських препаратів, брендування сторінок книги Компедіум , що не пов'язано безпосередньо з літературним, науковим і технічним редагуванням, коригуванням, дизайном та версткою.

ТОВ Моріон є підприємством, яке спеціалізується в області систематизації інформації, яка стосується лікарських засобів, основним напрямком діяльності товариства є видавничий бізнес, розвиток і впровадження комп'ютерних технологій в медицині та фармації, дослідження та аналіз фармацевтичного ринку України, ТОВ Моріон внесено до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи.

Упродовж періоду, що перевірявся, позивачем випущено ряд книг, у зв'язку з чим при оподаткуванні, ураховувало те, що якщо первинне видання було електронним, застосовується ставка ПДВ у розмірі 20%, а якщо друкованим - позивач мав застосовувати пільгу, передбачену підпунктом 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України.

У свою чергу відповідач під час перевірки дійшов висновку, що позивачем необґрунтовано застосовано вищевказану пільгу до правовідносин, що виникли з договорів про надання послуг позивачем його контрагентам, а саме: ТОВ ДКП Фармацевтична фабрика , Представництво Файзер Ейч. Сі. Пі Корпорейшн , ПАТ Фармак , ТОВ Фарма Старт , ТОВ Сев'є Україна .

Предметом зазначених договорів є послуги позивача з розміщення інформаційних матеріалів замовників у книзі Компедіум - книзі-довіднику, у якій узагальнена та систематизована інформація про лікарські препарати, представлені на фармацевтичному ринку України виробниками різних країн світу; описано фармакологічні властивості та надані рекомендації із застосування препаратів відповідно з їх торговими назвами; наведено опис ряду діючих речовин; вказані склад, форма випуску та приналежність до фармакологічних груп усіх включених в довідник препаратів; представлена інформація про дієтичні добавки до їжі та медичні вироби.

Тобто, видання Компедіум - лікарські препарати є книгою, яка містить інформацію довідково-енциклопедичного характеру. Зазначене підтверджується тим, що книгам Компедіум - лікарські засоби присвоєні ISBN (міжнародний стандартний номер книги, універсальний ідентифікаційний номер, що присвоюється книзі з метою її ідентифікації, та призначений для ідентифікації окремих книг або різних видань, та є унікальним для кожного видання книги): Компедіум-2016-978-966-2066-64-7; Компедіум-2017-978-966-2066-71-5, Компедіум-2018-978-966-2066-73-9.

Суд зазначає, що частиною першою статті 26 Закону України Про рекламу чітко встановлено перелік органів, які мають право здійснювати контроль за дотриманням законодавства України про рекламу у межах своїх повноважень, серед яких фіскальні або податкові органи відсутні.

Відповідно до підпункту 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування, зокрема, операції з підготовлення (літературне, наукове і технічне редагування, коригування, дизайн та верстка), виготовлення (друк на папері чи запис на електронному носієві), розповсюдження книжок, у тому числі електронного контенту вітчизняного виробництва на митній території України.

Вищенаведені договори, укладені позивачем з контрагентами, передбачають підготовку матеріалів до друку, виготовлення та розповсюдження книжок, а отже твердження позивача про те, що на них розповсюджується пільга, передбачена підпунктом 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України.

Такий режим звільнення від оподаткування ПДВ для вказаних операцій застосовується платниками ПДВ на усіх етапах постачання (розповсюдження) зазначеної вище видавничої продукції, а саме: від виробників такої продукції до кінцевого споживача.

До того ж відповідно до роз'яснень ДФС України (листи від 16 травня 2018 року №2185/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, №2183/6/99-99-15-03-02-15/ІПК платникам податків, зареєстрованим як платники ПДВ, податкові пільги з ПДВ не надаються, а визначаються виключно за операціями з постачання товарів та/або послуг та застосовуються в обов'язковому порядку без можливості відмовитися від їх застосування.

Відповідно до статті 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 Податкового кодексу України на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Така частка визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Платник податку за підсумками календарного року здійснює перерахунок частки використання товарів/послуг та необоротних активів в оподатковуваних операціях, виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій.

Як зазначає позивач, за результатами розгляду заперечень до Акту перевірки від 01 серпня 2019 року перевіряючими особами відповідача було перераховано частку використання придбаних товарів (робіт, послуг) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями, що призвело до встановлення завищення задекларованих податкових зобов'язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України за операціями, що оподатковуються за основною ставкою та відображаються у рядку 4.1 декларації з ПДВ, на суму 26 771 грн. Такий перерахований коефіцієнт співвідношення оподатковуваних операцій до загального обсягу операцій перевіряючими особами ДФС застосований до загальної суми умовних податкових зобов'язань, що відображається у рядках 4.1 нараховано податкових зобов'язань згідно пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України декларації з ПДВ.

Проте, така методологія не відповідає вимогам Податкового кодексу України, оскільки коефіцієнт співвідношення оподатковуваних операцій до загального обсягу операцій застосовується до загальної суми податкового кредиту з ПДВ, що відображається у рядках 10.1 придбання товарів/послуг та необоротних активів на митній території декларацій з ПДВ.

Таким чином, висновки контролюючого органу про те, що розміщення інформації у книзі Компедіум про перелік препаратів, довідкової інформації про препарати, відображення логотипів лікарських препаратів, брендування сторінок книги, є рекламними та інформаційними послугами є лише припущеннями, та не підтверджуються фактичними обставинами та документальними доказами, наданими суду, які містяться в матеріалах справи. Окрім того, відповідачем враховано методологію застосування коефіцієнту співвідношення оподатковуваних операцій до загального обсягу операцій, яка не передбачена Податковим кодексом України.

Іншого суду в зазначеній частині не доведено.

В Акті перевірки від 01 серпня 2019 року містяться висновки стосовно необхідності нарахування умовних податкових зобов'язань з ПДВ на вартість оренди, компенсацію комунальних послуг та електроенергії на об'єкті офісного приміщення за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 29-Б. Зокрема, в Акті зазначено, що позивачем неправомірно не нараховані податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1 279 855 грн. на вартість орендованих приміщень та комунальних витрат з електроенергії, що були сплачені ТОВ Аптека Біокон за 933,49 кв.м. об'єкта оренди за період з квітня 2016 по січень 2019 року (площа приміщень, що не була передана в суборенду).

У цій частині, як вже зазначалося судом вище, встановлено, що ТОВ Моріон є підприємством зі статусом видавництва повного циклу, який включає в себе: підготовлення (літературне, наукове і технічне редагування, коригування, дизайн, та верстка); виготовлення (друк на папері чи запис на електронному носієві);, розповсюдження книжок.

Для здійснення господарської діяльності позивачем використовуються власні та орендовані приміщення, зокрема, у м. Києві по вул. Бажана, 10-А (1 325 кв.м., у тому числі 210,44 кв.м.в оренді), вул. Сурікова, 3 (16 кв.м. та 188 кв.м.), вул. Березняківська, 29-Б (987,64 кв.м.), вул. Радищева 12/16 (74,88 кв.м.).

За інформацією позивача упродовж періоду, що перевірявся, кількість працюючих за трудовими договорами становила: за 2016 рік - 77 осіб, за 2017 рік - 72 особи, за 2018 рік - 84 особи, за І квартал 2019 - 82 особи, що підтверджується штатним розписом товариства. Необхідність постійного зберігання великого обсягу сировини та матеріалів для виготовлення друкованих видань підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 206, при цьому упродовж періоду, що перевірявся, придбано паперу вагою 396,8 тон, використано 399,7 тон, а також готової продукції, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку №26 (протягом періоду, що перевірявся, виготовлено готової продукції у кількості 2,421 млн. екземплярів).

Розрахунки відповідача в цій частині базуються на тому, що площа приміщень, необхідна для здійснення господарської діяльності, визначається відштовхуючись від показника працюючих за трудовими договорами.

Водночас, у різних нормативних актах така площа розраховується по різному. Так, за вимогами наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 30 грудня 2010 року №570 Про затвердження ДБН В.2.2-27:2010 Будинки і споруди. Будинки адміністративного та побутового призначення площу приміщень слід приймати з розрахунку не менше 6 кв.м. на робоче місце працівника управління.

Згідно вимог пункту 2.3 Державних санітарних правил і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПІН 3.3.2.007-98, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10 грудня 1998 року №7 площа на одне робоче місце має становити не менше ніж 6 кв.м., а об'єм не менше ніж 20 куб.м.

Окрім того, відповідачем в Акті перевірки від 01 серпня 2019 року зазначено, що позивачем не надано для дослідження схеми приміщень, перелік структурних підрозділів та/або окремих працівників, що розташовані за вказаними адресами, детальної інформації щодо розміщення працівників та орендарів ТОВ Торіон , накази, інструкції, тощо щодо встановлення протипожежного режиму, переліку відповідальних за протипожежну безпеку по об'єктах та кабінетах.

На спростування таких обставин позивачем зазначено, що схема приміщень не передбачається існуючим документообігом, перелік структурних підрозділів наданий відповідачу у вигляді штатного розпису, інформація щодо орендарів наведена у договорах оренди, які також надавалися для перевірки.

До того ж, наявність наказів, інструкцій, тощо щодо встановлення протипожежного режиму та перелік відповідальних за протипожежну безпеку по об'єктах та кабінетах є предметом перевірки Державної служби з надзвичайних ситуацій, а не відповідача у справі.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №816/1623/16 неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції або отримати дохід у майбутніх періодах.

Як доведено позивачем суду, під час перевірки контролюючому органу на підтвердження обставин обґрунтованості та доцільності отримання та використання додаткових орендованих приміщень надав ряд документів, як-то: накази, договори оренди, додаткові угоди, які також надані позивачем і до матеріалів даної справи та досліджені судом упродовж розгляду справи.

У зв'язку з цим, виходячи з фактичних обставин справи та досліджених матеріалів, суд вважає необґрунтованими та непідтвердженими висновки відповідача щодо використання зазначених приміщень у негосподарській діяльності позивача.

За висновками Акту перевірки від 01 серпня 2019 року встановлено відсутність складення та реєстрації позивачем податкових накладних на суму ПДВ у розмірі 1 039 196 грн., у зв'язку з чим позивача попереджено про необхідність скласти та зареєструвати податкові накладні у строк, визначений пунктом 120 1 .2 Податкового кодексу України та застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 519 196 грн.

Однак, ураховуючи те, що за результатами оцінки інших висновків Акту перевірки від 01 серпня 2019 року, щодо яких суд вже дійшов висновків про їх хибність та недоведеність, застосування штрафних санкцій до позивача також є протиправним.

Отже, з наведеного вище та з досліджених матеріалів, наданих до справи як позивачем, так і відповідачем, суд приходить до висновку про передчасність висновків Акту перевірки від 01 серпня 2019 року та протиправність винесених податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2019 року.

Відповідно до статті 7 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У цьому зв'язку стосовно даної справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що у рішенні у справі Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року ЄСПЛ вказує на важливість забезпечення одного з найважливіших принципів податкового законодавства, а саме: презумпцію правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків так і контролюючого органу.

У разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне трактування прав і обов'язків платника податків, національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2019 року, відповідач діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, не пропорційно.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не обґрунтовано у достатній та переконливій мірі правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, не доведено суду правильності висновків Акту перевірки від 01 серпня 2019 року, не спростовано аргументів позивача, підкріплених наданими до матеріалів справи документальними доказами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного та встановлених під час розгляду обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, у зв'язку з чим вбачає правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб'єктом владних повноважень при задоволенні позову. Оскільки позивач - ТОВ Моріон не є суб'єктом владних повноважень, звертаючись до суду сплатило 19 210,00 грн. судового збору згідно квитанції №1207 від 09 грудня 2019 року, суд, задовольняючи позовні вимоги, відшкодовує судові витрати позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПІ у м. Києві.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Моріон до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2019 року №0102615572, №0112615572 та №0122615572 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 09 вересня 2019 року №0102615572, №0112615572 та №0122615572.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Моріон за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві сплачений судовий збір у розмірі 19 210,00 (дев'ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Моріон , адреса: 03037, м. Київ, проспект Лобановського, 4, корпус Г, код ЄДРПОУ 30116425.

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267, тел. 0444547087.

Суддя В.І. Келеберда