Постанова

від 10.04.2020 по справі 295/8529/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 295/8529/17

провадження № 61-694св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 02 жовтня 2018 року в складі судді Полонця С. М. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 06 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Григорусь Н. Й.,

Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України, Департаменту забезпечення діяльності державної кримінально-виконавчої служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 03 серпня

2018 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 05 липня 2018 року скасовано вищевказану ухвалу місцевого суду, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 31 січня 2017 року працював на посаді начальника відділу кадрової роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом заступника Міністра юстиції України від 15 березня 2017 року

№ 878/5 утворено Державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та припинено Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

ОСОБА_1 04 травня 2017 року повідомлено про скорочення його посади в штаті Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та запропоновано посаду начальника відділення обслуговування інженерних мереж та фондів адміністративно-господарського відділу. Від даної пропозиції позивач відмовився, оскільки посада, яку він обіймав, насправді не скорочувалася і була передбачена у штаті Державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України .

Вказував, що фактично відбулося злиття Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України і Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України. Таким чином, дані обставини не давали роботодавцю підстав для звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Разом з тим штат відділу кадрової роботи Державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України збільшився на одну одиницю і становив дев`ять штатних одиниць. Таким чином, не відбулося скорочення чисельності або скорочення штату працівників Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати незаконним та скасувати наказ заступника директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, голови комісії з реорганізації від 04 липня 2017 року про звільнення його з посади начальника кадрової роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі пункту 1 частини першої статі 40 КЗпП України; поновити на посаді начальника кадрової роботи в державній установі Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу - з дня звільнення до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 02 жовтня

2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Разом з тим, позов пред`явлено до Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України , з якою позивач не перебував у трудових відносинах та на дату пред`явлення позову юридична особа - роботодавець позивача (Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України), лише перебуває в стані припинення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична

особа - Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, з 17 березня 2017 року перебуває в стані припинення, а юридичну особу - Державну установу Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України , зареєстровано

17 березня 2017 року. Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позов пред`явлено до неналежного позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що фактично відбулося злиття Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України і Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України. Проте зазначені обставини не давали роботодавцю підстави для звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується, тобто у даному випадку звільнення позивача не повинно здійснюватися.

Ні скорочення чисельності, ні скорочення штату працівників в Департаменті забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, ні в Управлінні капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України у зв`язку з реорганізацією не відбулося. Фактично відділ кадрової роботи збільшився на одну одиницю і становить дев`ять штатних одиниць. Таким чином, за даних обставин, реорганізація не супроводжувалася скороченням чисельності штату працівників.

Посада начальника кадрової роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, яку обіймав позивач зберіглася в Державній установі Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України .

Наказ заступника директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України від 04 липня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника кадрової роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним. Звільнення позивача із займаної посади проведено з порушенням його прав.

Доводи інших учасників справи

Державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, з яким позивач не перебував у трудових відносинах. Роботодавець позивача не ліквідований, а лише перебуває у стані припинення. При звільненні позивача роботодавцем було дотримано норми трудового законодавства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

03 березня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України

від 28 жовтня 2016 року № 2984/5 Департамент забезпечення діяльності пенітенціарної служби перейменовано на Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та наказом від 23 листопада 2016 року № 3316/5 затверджено Положення про бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України 28 листопада 2016 року № 5341/к затверджено організаційну структуру та штат Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України. Додатком

№ 1 до вказаного наказу передбачено відділ кадрової роботи у складі восьми штатних одиниць.

Відповідно до наказу Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України від 31 січня 2017 року

ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу кадрової роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2017 року № 878/5 утворено Державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Цим же наказом припинено Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та бюджетну установу Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України у результаті реорганізації шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України .

Наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2017 року № 1223/к скорочено організаційну структуру та штат Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та затверджено структуру та штат Державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України .

З вищевказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 10 квітня

2017 року. Крім того, 04 травня 2017 року позивача повідомлено про скороченням його посади в штаті Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, повідомлено про можливе наступне звільнення із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України через два місяці після ознайомлення із даним попередженням або відмови від призначення на одну із запропонованих посад. ОСОБА_1 запропоновано посаду - начальника відділення обслуговування інженерних мереж та фондів адміністративно-господарського відділу. Від запропонованої вакантної посади позивач відмовився.

Наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України від 04 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу кадрової роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням штату працівників) з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції - три середньомісячні заробітні плати.

Також позивачу виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 01 лютого 2017 року до 04 липня 2017 року у кількості 10 календарних днів.

Суди також встановили, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України з 17 березня 2017 року перебуває в стані припинення, а юридичну особу - Державну установу Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України зареєстровано 17 березня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки роботодавцем при звільнення не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом установлено, що наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України від 31 січня 2017 року

ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу кадрової роботи Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, а наказом від 04 липня 2017 року звільнено з цієї посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Частинами першою, п`ятою статті 104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частиною четвертою статті 107 ЦК України порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців заноситься інформація про дату затвердження передавального акту та про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа.

Судом установлено, що запису про припинення Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено не було. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України

з 17 березня 2017 року перебуває у стані припинення, у графі щодо юридичних осіб-правонаступників записи відсутні.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України , оскільки останнє є неналежним відповідачем у справі, а Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, з яким позивач перебував у трудових відносинах, в установленому законом порядку припинений не був. Крім того, належних і допустимих доказів того, що Державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України є правонаступником Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України суду не надано.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки позивач заявив вимоги саме до Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України , що є безпідставним.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 02 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк