Ухвала

від 14.04.2020 по справі 752/25120/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 752/25120/18

провадження № 51-2308ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

Головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 ,

встановив:

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

Клопотання прокурора задоволено звільнено ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 52018000000001133 щодо нього закрито.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду захисник звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що оскаржуваною ухвалою створено факт що має преюдиційне значення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 , а тому дана ухвала стосується її прав, свобод та інтересів, у зв`язку з чим вона має право оскаржити дану ухвалу до суду вищої інстанції.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї документи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_4 підлягає поверненню з огляду на таке.

Зі змісту ч. 2 ст. 24 КПК України випливає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежено (Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, Рішення від 25 квітня 2012 року № 11рп/2012).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11рп/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

За Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

З урахуванням наведеного Верховний Суд України у постанові від 3 березня 2016 року № 5-347кс15 зробив висновок про те, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, не є перешкодою у доступі до правосуддя та зверненні до суду вищої інстанції, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів.

У доктрині права преюдиції це загальні положення (правила), в силу яких особа, яка здійснює оцінку доказів, і суд при постановленні вироку вправі вважати встановленими обставини, які мають значення для вирішення кримінальної справи. Преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження. Факт преюдиції розцінюється суддею як безспірний, встановлений компетентним органом і як такий, що спрощує оцінку даних.

У ст. 90 КПК України зазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили та яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України й міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Отже, підставою для оскарження судового рішення згідно з ч. 2 ст. 24 КПК України до суду вищої інстанції особою, яка не брала участі в судовому розгляді, є те, що це судове рішення стосується її прав, свобод та інтересів, а саме: воно містить інформацію щодо цієї конкретної особи із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові або її можна ідентифікувати за певними, належними їй ознаками, і цим рішенням установлено факти щодо оцінки конкретних дій цієї особи, які матимуть безспірне значення для вирішення кримінальної справи щодо неї.

Як убачається з ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , дана ухвала містить відомості щодо обставин кримінального правопорушення у вчиненні якого органом досудового розслідування ОСОБА_6 повідомлено про підозру.

При викладенні обставин вчинення кримінального правопорушення судом не зазначено ані прізвищ інших осіб, причетних до вказаного злочину, крім прізвища ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ані ознак, за якими можна було б ідентифікувати конкретну особу, ані дослідження та оцінки правомірності дій будь-яких інших осіб. Щодо ОСОБА_7 , який не має будь-якого правового статусу у кримінальному провадженні, у судовому рішенні зазначено, що він не був обізнаний із злочинними намірами ОСОБА_6 та особи, матеріали, щодо якої виділені в окреме провадження.

При цьому, описуючи обставини відкриття рахунків, судом використано абстрактні формулювання «на виконання вказівок інших осіб», «особи, матеріали, щодо якої виділені в окреме провадження», що на переконання колегії суддів не дає можливості ідентифікувати цю особу за даними, що містяться у оскаржуваній ухвалі, як ОСОБА_5 .

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_5 і не створює преюдицію для неї.

Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України № 5-217кс16 від 15 грудня 2016 року, постановах Верховного Суду № 51-2875км19 від 31 жовтня 2019 року, № 51-1240км18 від 23 січня 2020 року та № 51-56км20 від 23 березня 2020 року.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 429 КПК України, касаційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати касаційну скаргу.

З огляду на викладене Суд вважає, що касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , слід повернути у зв`язку з її поданням особою, яка не має право подавати касаційну скаргу.

Керуючись п. 2 ч. 3 ст. 429 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 повернути разом з усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3