Постанова

від 14.04.2020 по справі 489/2617/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.04.20

22-ц/812/600/20

Провадження № 22-ц/812/600/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 квітня 2020 року м. Миколаїв

справа № 489/2617/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Галущенко О.І., Кушнірової Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гавор В.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 24 січня 2020 року під головуванням судді Коваленка І.В. в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складено того ж дня, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до Приватного підприємства Лекс- форт

( далі - ПП Лекс- форт ) про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ПП Лекс- форт про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг, укладеного 12 вересня 2017 року між нею та ПП Лекс-форт , в особі директора підприємства ОСОБА_4. (далі - Договір) та стягнення коштів.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки та об`єктів нерухомості. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є вона та їх спільна малолітня донька, а також два дорослих сина чоловіка від іншого шлюбу, які мають власні погляди на обсяг спадкового майна і порядок його поділу.

Саме на врегулювання непорозуміння, яке виникло між спадкоємцями й повинні були спрямовуватися дії надавача послуг.

На виконання зобов`язання за договором, нею сплачено ОСОБА_4 за його пропозицією та її згодою 55 000 гривень, а саме: 11 000 гривень - в день укладення договору, та ще 44 000 гривень - 28 вересня 2017 року.

Посилаючись на статті 203, 215, 216 ЦК України та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року по справі № 489/1434/18, позивачка просила визнати договір недійсним та стягнути на її користь з ПП Лекс-форт 55 000 грн. та судові витрати в розмірі 4 536,80 грн.

Під час розгляду справи ПП Лекс-форт в особі директора ОСОБА_4. подало відзив на позовну заяву, у якому просило у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що договір від 12 вересня 2017 року, предметом якого є надання юридичних послуг по факту представництва інтересів ОСОБА_1 у підприємствах та організаціях для оформлення спадкових прав після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , виконаний у повному обсязі. Підтвердженням цього є те, що 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не довела належними і допустимими доказами обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 або 230 ЦК України. Не чітке викладення істотних умов в частині фактичних послуг, які мав би надати відповідач, при умові що такі послуги ним надавалися також не може бути підставою для визнання договору недійсним.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 6 842 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов незаконного висновку про те, що позивач не довела належними і допустимими доказами обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання договору недійсним.

Відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом, від відповідача до апеляційного суду не надійшов.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились. Вони своєчасно повідомлені про час і місце судового розгляду. Від представника відповідача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, з посиланням на єдину причину такого відкладення - попередження захворювання в громадських місцях.

Водночас, позивачка надіслала клопотання про розгляд справи без участі сторін на підставі наявних у справі доказів.

В справі Лопушанський проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засідання під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (п. 64).

За такого, та враховуючи що апеляційним судом відповідачу роз`яснено право на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивачки, будь-яких обставин, які б свідчили про необхідність особистої присутності відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, останній не зазначив, колегія суддів вважає, що розгляд цієї справи без участі сторін забезпечить рівність сторін в розумінні статті 6 Конвенції.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

Судом встановлено, що 12 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПП Юридичною фірмою Лекс-форт , в особі директора підприємства ОСОБА_4. укладений Договір № 12/09 про надання юридичних послуг (а.с.5-6).

За пунктом 1.1 Договору виконавець зобов`язувався надати, а замовник зобов`язувався прийняти та сплатити консультаційні та юридичні послуги по факту представництва замовника у суді, нотаріальній конторі та в інших підприємствах на підставі оформлення спадкових справ.

Відповідно до пункту 1.2 Договору надання консультаційних та юридичних послуг включає в себе: надання роз`яснень з правових питань, що стосуються спірних правовідносин, складання та подання обумовлених сторонами документів, складання суміжних заяв, клопотань, представництво замовника у суді.

Пунктами 1.3, 6.1 Договору сторони встановили, що договір вступає в закону силу з моменту його підписання та укладається на строк у чотири місяці і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно пунктів 4.1, 4.2 Договору загальна сума договору за надання послуг визначених в пункті 1.1 становить 55000 грн. Оплата послуг виконавця здійснюється: на день підписання договору 11000 грн; остання сума сплачується замовником не рівними частками по факту необхідності за домовленістю сторін.

28 вересня 2017 року ОСОБА_1 здійснила оплату послуг виконавця в розмірі 55000 грн., що підтверджується написом власноруч написаним ОСОБА_4 на тексті договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання вказаного договору недійсним, позивачка посилалась лише на положення статей 203, 215 ЦК України та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2019 року по справі № 489/1434/18, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні вимог про розірвання договору про надання юридичних послуг, укладеного 12 вересня 2017 року між нею та ПП Лекс-форт , та в якій зазначено: Вказаний вище договір, не містить опису послуг, які відповідач повинен був надати позивачеві, а той їх виклад, що має місце в договорі, не дає можливості їх індивідуалізувати, а, відповідно, пред`явити виконавцю, як на доказ неналежного їх виконання. Інше, було б довільним тлумаченням правочину, який суд з власної ініціативи робити не може і не повинен .

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша та друга статті 638 ЦК України).

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 903 ЦК України у випадку, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно із частиною першою статті 906 цього Кодексу збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Одним із засад цивільного судочинства є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України), відповідно до якої сторони мають право відступити від положень актів цивільного законодавства регулювати свої відносини на власний розсуд, визначальним у такому врегулюванні є те, що сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо у таких актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини 3, 4 статті 6 ЦК України).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 підписала договір про надання юридичних послуг від 12 вересня 2017 року без будь-яких зауважень та застережень, що свідчить про надання нею своєї повної та безумовної згоди на укладення договору саме у редакції, яка була нею підписана.

Між тим, позивачкою не доведено, що при укладенні спірного договору, який викладено в редакції, яку вона особисто підписала та погодила, було порушено вимоги чинного законодавства в розумінні статті 6 ЦК України, чим порушені її права.

За такого, основний висновок суд першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог та про відмову у визнанні спірного договору недійсним, з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, є правильним.

Зазначення в судовому рішенні по справі № 489/1434/18 про те, що Вказаний вище договір, не містить опису послуг, які відповідач повинен був надати позивачеві, а той їх виклад, що має місце в договорі, не дає можливості їх індивідуалізувати, а, відповідно, пред`явити виконавцю, як на доказ неналежного їх виконання. Інше, було б довільним тлумаченням правочину, який суд з власної ініціативи робити не може і не повинен не може бути достатньою обставиною для визнання спірного договору недійсним, виходячи з наведених вище підстав.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський Судді О.І. Галущенко Т.Б. Кушнірова

Повне судове рішення складено 14 квітня 2020 року.