Справа № 369/8685/16-ц
Провадження № 2/369/182/20
РІШЕННЯ
Іменем України
13.04.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Дубас Т.В.,
при секретарі Мазурик Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами, інфляційних збитків та трьох відсотків річних,-
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами, інфляційних збитків та 3 % річних, посилаючись на те, що 25.11.2009 між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримала у борг грошові кошти в розмірі 45 000 доларів США.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на його корись 592 932,43 грн.
При зверненні з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу він не заявляв вимог щодо стягнення з неї трьох відсотків річних, інфляційних збитків та відсотків за користування грошовими коштами.
ОСОБА_2 рішення суду не виконала, борг не повернула.
Посилаючись на вимоги законодавства, позивач просив суд з урахуванням заяви по збільшення позовних вимог стягнути з відповідача на його користь інфляційні збитки за період заборгованості з жовтня 2013 року по 14.05.2017 у розмірі 494 740,80 грн., три відсотки річних за період прострочення з 01.05.2013 по 14.05.2017 у розмірі 69 033 грн., відсотки від суми позики за період з 01.01.2014 по 14.05.2017 у розмірі 330 888,45 грн., а також судові витрати.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.09.2016 було відкрито провадження у даній справі.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.06.2017 позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нараховані проценти у розмірі 330 888,45 грн., три відсотки річних у розмірі 69 033,61 грн., а всього 399 922,06 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07.11.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07.11.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.06.2017 залишено без змін.
13.02.2019 постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 було частково задоволено, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07.11.2017 було скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з тим, що, тлумачення апеляційним судом статті 625 ЦК України не відповідало правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, а також що, ухвалюючи рішення про стягнення з боржника заборгованість з 01.01.2014 по 14.05.2017 в розмірі 330 888,45 грн, а також трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.05.2013 по 30.04.2017 у розмірі 69 033,61 грн, суд першої інстанції не встановив, з якого часу відбулося прострочення виконання рішення суду, не обґрунтував стягнення відповідних сум за той період, який вказано позивачем, не виклав мотиви прийняття таких доводів позивача, не з`ясував, за який період підлягають стягненню проценти від суми позики, тому без належного встановлення обставин дійшов висновку про стягнення заборгованості за вказаний період.
01.04.2019ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. справу було прийнято до провадження, призначено підготовче засідання.
01.04.2019ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. було задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на грошові кошти у розмірі 407 922,06 грн., які знаходяться на депозитному рахунку Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича, отриманих від реалізації через ДП СЕТАМ земельної ділянки, кадастровий номер 3222482400:03:008:0075, розташованої за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада, площею 0,9211 га (лот 274861), яка належала ОСОБА_2 , в рамках виконавчого провадження № № 55350388 (зведеного виконавчого провадження № 55633873).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.08.2019 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належим чином, представник позивача подала суду письмовий виклад судових дебатів, в яких просила суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та її представник у судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, у минулих засіданнях був присутній представник відповідача, який проти задоволення позову заперечував, просив його залишити без задоволення в повному обсязі.
У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.11.2009 між сторонами було укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримала у борг грошові кошти у розмірі 45 000 доларів США.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на його корись 592 932,43 грн.
При зверненні з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу позивач не заявляв вимог щодо стягнення з неї трьох відсотків річних, інфляційних збитків та процентів за користування грошовими коштами.
ОСОБА_2 рішення суду не виконала, борг не повернула.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми та судову практику.
У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У відповідності до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно вимог ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Велика Палата Верховного Суду 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц дійшла до висновку про те, що положення ст. 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов`язань в незалежності від природи їх виникнення - на підставі договору або делікту.
З огляду на правову позицію, викладену у рішенні Верховного суду України від 28.03.2012 у справі № 6-36736вов10, офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на проаналізовані правові норми, встановлені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
У даному випадку суд змушений керуватись ч. 1 ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зізслався на рішення Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015, згідно з яким з відповідача було стягнуто на його корись борг в сумі 575 280,00 грн. та заборгованість за процентами у сумі 17 652,43 грн., і обраховував суму стягнення, виходячи саме із суми боргу 575 280,00 грн. стягнутої за рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015.
З огляду на вказане суд може задовольнити позовні вимоги лише з дати ухвалення вказаного рішення Апеляційного суду Київської області, так як до ухвалення даного рішення борг відповідача перед позивачем був у доларах США, при цьому позивач при обрахунку своїх вимог вказану обставину не врахував, а суд не має права з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог та їх обґрунтувань з огляду на принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу.
Більш того, до ухвалення рішення Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015, як було зазначено, борг відповідача перед позивачем був у доларах США, а тому інфляційні втрати до 16.12.2015 у будь-якому разі не можуть бути нараховані.
Разом з тим, позивачем суду не було надано доказів, з якого саме часу до 16.12.2015 повинні бути стягнуті на його користь з відповідача 3% річних та відсотки за користування коштами, так як зі згаданого рішення Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 цього встановити не можливо, при тому що за цим же рішенням було вже стягнуто відсотки.
При цьому суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява N 26864/03) від 26.06.2008, в якому зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із заінтересованих сторін.
З огляду на вказане суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог саме за період з 16.12.2015 до моменту звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог у даній справі - 14.05.2017.
Враховуючи викладене та виходячи із вже стягнутої судом раніше суми боргу у 575 280,00 грн., на яку посилається сам позивач, суд задовольняє стягнення з відповідача на користь позивача за період з 16.12.2015 по 14.05.2017 інфляційні збитки в сумі 116 310,11 грн., 3% річних в сумі 24 350,89 грн. та відсотки за користування коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України в сумі 59 959,06 грн.
Отже, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України судові витрати, які поніс позивач у зв`язку зі зверненням до суду, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 15, 16, 82, 509, 526, 625, 629, 1048 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами, інфляційних збитків та трьох відсотків річних- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки в сумі 116 310,11 грн., 3% річних у сумі 24 350,89 грн. та відсотки за користування коштамиу сумі 59 959,06 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 888,11 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя: Т.В.Дубас
Суд | Києво-Святошинський районний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 13.04.2020 |
Оприлюднено | 16.04.2020 |
Номер документу | 88770062 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Києво-Святошинський районний суд Київської області
Дубас Т. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні