Постанова

від 26.01.2021 по справі 369/8685/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 369/8685/16-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Дубас Т.В.

26 січня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

судді-доповідача - Саліхова В.В.

суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.,

секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування коштами, інфляційних збитків та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача інфляційні збитки в розмірі 494 740,80 грн., 3% річних в розмірі 69 033,61 грн., проценти від суми позики в розмірі 330 888,45 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційні збитки в сумі 116 310,11 грн., 3% річних у сумі 24 350,89 грн. та відсотки за користування коштами у сумі 59 959,06 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 888,11 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором позики почалось з травня 2013 року, а не з моменту винесення апеляційною інстанцією рішення, тому 3 % річних були нараховані з травня 2013 року, проценти з січня 2014 року та інфляційні втрати з жовтня 2013 року. Зазначає, що судом першої інстанції невірно зроблено розрахунок процентів за користування коштами.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомила.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1893/2021 У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41 Пономарьов проти України суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог саме за період з 16.12.2015 до моменту звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог у даній справі - 14.05.2017. Виходив із вже стягнутої судом раніше суми боргу у 575 280,00 грн., на яку посилався сам позивач та задовольнив стягнення з відповідача на користь позивача за період з 16.12.2015 по 14.05.2017 інфляційні збитки в сумі 116 310,11 грн., 3% річних в сумі 24 350,89 грн. та відсотки за користування коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України в сумі 59 959,06 грн.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25.11.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики відповідно до розписки, згідно з яким відповідач отримала у борг грошові кошти у розмірі 45 000 доларів США, які зобов`язується повернути протягом 60-ти днів за першої вимоги ОСОБА_2 та на тих же умовах отримала ще 25 000 доларів США.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_2 борг у розмірі 575 280 грн. за договором позики та заборгованість за процентами, що становить 17 652,43 грн., а всього 592 932,43 грн. (т. 1, а. с. 8-12).

ОСОБА_3 рішення суду не виконала, борг не повернула.

Позивач зазначив, що при зверненні з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу він не заявляв вимог щодо стягнення трьох відсотків річних, інфляційних збитків та відсотків за користування грошовими коштами, а тому звернувся до суду із відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що позичальник, який підписав договір позики, погодився на його умови, повинен належним чином його виконувати.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом статей 524, 533-535і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

На підставі викладеного можливо прийти до висновку про те, що у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_2 борг у розмірі 575 280 грн. за договором позики та заборгованість за процентами, що становить 17 652,43 грн., а всього 592 932,43 грн. (т. 1, а. с. 8-12).

ОСОБА_3 рішення суду не виконала, борг не повернула.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.

Постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.

Встановлено, рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 з відповідача було стягнуто на корись позивача борг в сумі 575 280,00 грн. - в національній валюті.

Встановити, за який саме період були стягнуті у вищезгаданому рішення відсотки за спірним договором не має можливості, про що у своєму рішенні зазначив суд першої інстанції.

В суді першої та апеляційної інстанцій представник позивача не надали належних та допустимих доказів на підтвердження вищезгаданого періоду, а зазначив лише його у тексті позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про необхідність здійснення розрахунку 3% річних та індексу інфляції з дати ухвалення рішення про стягнення основної суми заборгованості правильними.

За наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором позики почалось з травня 2013 року, а тому 3 % річних були нараховані з травня 2013 року, проценти з січня 2014 року та інфляційні втрати з жовтня 2013 року є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на здійснений невірний розрахунок процентів за користування коштами не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, в зв`язку з чим також не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.

Враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28.01.2021.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова