Ухвала

від 15.04.2020 по справі 915/524/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

15 квітня 2020 року Справа № 915/524/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ" (вх. № 4682/20 від 13.04.2020) про забезпечення позову, подану до відкриття провадження у справі

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ" (54028, м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 84, ідентифікаційний код 13859385)

до відповідача-1: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73, адреса для листування: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13)

до відповідача-2: Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Артема, 73, ідентифікаційний код 25287988)

до відповідача-3: Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, вул.Шевченко/вул.Пушкінська, 8/26, ідентифікаційний код 14359319)

про визнання протиправним та скасування акту № 39233770/4 від 15.05.2015,

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

13.04.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ" (далі - ТОВ "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н та б/д (вх. № 4677/20) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та Акціонерного товариства "ВТБ Банк", в якій просить:

- поновити позивачу строк на оскарження акту № 39233770/4 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про реалізацію предмета іпотеки від 15.05.2015;

- визнати незаконним та скасувати акт № 39233770/4 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про реалізацію предмета іпотеки від 15.05.2015;

- стягнути з відповідача судові витрати.

В позовній заяві заявником зазначено третіми особами: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17) та Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова Олександра Сергійовича (54001, м.Миколаїв, вул. Московська, 30).

Крім того, разом з позовною заявою (вх. № 4677/20) подано заяву про забезпечення позову б/н та б/д (вх. № 4682/20), у якій ТОВ "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ" просить суд заборонити іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору - нежитлові приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 11/11, загальною площею 1563,5 кв. м.

В обґрунтування поданої заяви заявник вказує, що 15.05.2015 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадним Іваном Сергійовичем, при примусовому виконанні наказу Господарського суду Миколаївської області № 5016/1294/2011(1/90), про стягнення з ТОВ "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ" на користь AT "ВТБ Банк" заборгованості за кредитним договором № 06 КБ/2008 від 16.04.2008 р. у розмірі 29067766, 88 грн. шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно - нежитлові приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 11/11, загальною площею 1563, 5 кв. м., проведенням прилюдних торгів за початковою ціною 6698422 грн., складено акт № 39233770/4 про реалізацію предмета іпотеки. Вищевказаний акт затверджений заступником директора Департаменту - начальником Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Асадовим B.C. 15.05.2015.

05.08.2015 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 15.05.2015, посвідчено свідоцтво про те, що Публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" належить на праві власності майно, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 11/11. Вищевказане свідоцтво зареєстроване в реєстрі за номером 1051.

ТОВ "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання незаконним та скасування акту № 39233770/4 про реалізацію предмета іпотеки від 15.05.2015.

Заявник мотивує заяву про забезпечення позову тим, що спірне майно - нежитлові приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 11/11, загальною площею 1563, 5 кв. м., може бути реалізоване, в результаті чого невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду про поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся, оскільки Акціонерним товариством "ВТБ Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію на підставі рішення Правління Національного банку України від 27 листопада 2018 року № 796-рш/БТ "Про віднесення Акціонерного товариства "ВТБ Банк" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2018 року № 3180 "Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товариству "ВТБ Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, судом встановлено наступне.

За загальним правилом, встановленим 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі:

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заявник у поданій заяві про вжиття заходів забезпечення позову просить суд заборонити іншим особам вчиняти дії щодо предмету спору - нежитлові приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 11/11, загальною площею 1563,5 кв. м. З вказаної вимоги вбачається, що вона поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено заявником ні в поданій заяві в якості осіб, які можуть вчинити дії щодо спірного майна, ні в позовній заяві в якості відповідачів за його позовом, що не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.

До того ж, як вбачається із заяви про забезпечення позову, заявником не вказано та не надано до неї доказів на підтвердження наміру чи вчинення вказаними в заяві учасниками дій щодо спірного майна.

Посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду ґрунтується виключно на припущеннях.

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 3 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 ГПК України, із яким діюче законодавство пов`язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

Водночас у частині 7 ст. 137 ГПК України наведено умови, за яких не допускається забезпечення позову шляхом вжиття окремих заходів його забезпечення.

Так, за змістом цієї норми не допускається забезпечення позову у справах, відповідачем у яких є неплатоспроможний банк або Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом:

1) накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

2) заборони відповідачу, його посадовим особам вчиняти певні дії.

Так, на підставі рішення Правління Національного банку України від 18.12.2018 № 849-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18.12.2018 прийнято рішення № 3392 "Про початок процедури ліквідації АТ "ВТБ Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації АТ "ВТБ Банк" з 19.12.2018 по 18.12.2020 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "ВТБ Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Стрюкову Ірину Олександрівну (Рішення ФГВФО від 24.10.2019 № 2706)

Отже, ліквідація АТ "ВТБ Банк" ще досі не закінчена, що також вбачається з відомостей, розміщених на офіційній сторінці ФГВФО (http://www.fg.gov.ua/not-paying/temporary/234-at-vtb-bank).

За змістом ст. 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку

Пунктом 14 частини 5 статті 12 указаного Закону, до повноважень виконавчої дирекції Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку входить визначення порядку та способів реалізації майна банку, що ліквідується.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 48 згаданого вище Закону, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.

Суд зазначає, що фактично встановлення заборони вчиняти будь-які дії, направлені на проведення відкритих торгів (електронних аукціонів, голландських аукціонів), а також оформлення їх результатів, щодо продажу спірного майна (прав вимоги) фактично призводить до заборони виконання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб його повноважень щодо реалізації майна ПАТ "ВТБ Банк", який ліквідується.

Суд приймає до уваги, що хоча вказані заявником заходи забезпечення позову і не пов`язані із застосуванням обмежень чи обтяжень безпосередньо до майна ПАТ "ВТБ Банк" як банківської установи, проте сама процедура реалізації права вимоги за кредитним договором та забезпеченнями за ним, в т.ч. права вимоги за договором забезпечення відносно спірного майна, є складовою процедури ліквідації неплатоспроможного ПАТ "ВТБ Банк", а тому таке забезпечення позову опосередковано вплине на здійснення повноважень Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з приписами пункту 7 частини 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для заборони вчиняти дії з продажу спірного майна (прав вимоги) та заборони подальшого оформлення такого продажу, оскільки за змістом положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ГПК України встановлена заборона накладення обмежень на майно банку, який ліквідується. При цьому, заборона проводити відкриті торги щодо продажу спірного майна (прав вимоги) за своєю суттю є накладенням обмеження щодо такого майна, яка позбавляє можливості Фонду гарантування вкладів фізичних осіб проводити процедуру ліквідації ПАТ "ВТБ БАНК".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/16477/18, від 20.08.2019 у справі № 910/16152/18 та від 15.11.2019 у справі № 904/2108/19.

З огляду на наведене вище, оскільки правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд на даний час не вбачає, тому у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВАРИ ПРИБУЖЖЯ" б/н та б/д (вх. № 4682/20) про забезпечення позову - відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська