Ухвала

від 13.04.2020 по справі 922/482/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"13" квітня 2020 р.Справа № 922/482/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Солдатовій М.Ю.

розглянувши спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" та Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" про укладення мирової угоди у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини", м.Харків до Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів", смт.Новопокровка Харківської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Борошно "Покровське", м.Чугуїв Харківської області про стягнення 40 600 000,00грн. від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" (надалі - позивач, стягувач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" (надалі - відповідач, боржник) про стягнення 40600000,00грн.

Рішенням від 04.04.2017 у справі №922/482/17 даний позов задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 40600000,00грн. заборгованості та 240000,00грн. судового збору.

21 квітня 2017 року на виконання даного рішення видано відповідний наказ.

03 квітня 2020 року до господарського суду Харківської області надійшла спільна заява сторін про укладення мирової угоди в порядку статті 192 ГПК України.

Частиною 2 статті 192 ГПК України передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

В той же час, статтею 330 ГПК України визначено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Ухвалою від 06.04.2020 спільну заяву сторін про укладення мирової угоди прийнято до розгляду в судовому засіданні на 13.04.2020.

У призначене на 13.04.2020 судове засідання представники учасників справи не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час і місце засідання були повідомлені належним чином.

Суд зауважує, що відповідно до відомостей, наявних у Єдиному реєстрі судових рішень, ухвала від 06.04.2020 надіслана судом 07.04.2020, а оприлюднена 08.04.2018. Таким чином, у учасників справи була об`єктивна можливість дізнатися про призначене судове засідання та забезпечити явку уповноважених представників, проте вони цією можливістю не скористалися.

Встановлений статтею 330 ГПК України 10-денний строк спрямований забезпечити оперативне вирішення заяви. Відповідно, всі учасники справи мають усвідомлювати, що реалізація наданих ним процесуальних прав має відбуватися у стислі строки.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності учасників справи.

Розглянувши спільну заяву сторін про укладення мирової угоди, суд зазначає наступне.

Звертаючись з даною заявою, сторони посилаються на приписи статті 192 ГПК України.

Так, частиною 2 статті 192 ГПК України передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, даною загальною процесуальною нормою передбачено право сторін щодо укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового процесу.

В той же час, відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, після набрання рішенням законної сили та видачі відповідного наказу на його примусове виконання настає завершальна стадія судового провадження (процесу) - виконавче провадження.

Господарським процесуальним кодексом України передбачено особливий порядок затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами в процесі виконання судового рішення.

Так, згідно статті 330 ГПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

З наведеного вбачається, що мирова угода, укладена в процесі виконання судового рішення, може бути затверджена судом за умов:

- наявності відкритого виконавчого провадження;

- передачі до суду мирової угоди саме державним або приватним виконавцем.

Однак у матеріалах справи відсутні жодні відомості про те чи передавався наказ від 21.04.2017 у даній справі для примусового виконання та чи було відкрито виконавче провадження.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 193 ГПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою.

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

З наведеного вбачається, що у випадку затвердження судом мирової угоди, відповідна ухвала буде мати статус виконавчого документу.

При цьому, в розпорядженні стягувача залишиться інший виконавчий документ у даній справі - наказ від 21.04.2017, що є недопустимим.

Так, пунктом 2 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Частиною 3 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Отже, у випадку укладення мирової угоди в процесі виконання судового рішення відповідний наказ повертається державним виконавцем до суду, що унеможливлює його подальше пред`явлення до виконання.

Натомість, стягувач отримує інший виконавчий документ - ухвалу про затвердження мирової угоди, яка, у випадку її невиконання боржником, може бути передана для примусового виконання на загальних підставах.

Втім, як зазначалося вище, сторони не надали жодних відомостей про наявність виконавчого провадження щодо наказу від 21.04.2017 у даній справі.

Крім того, у даному випадку заява про затвердження мирової угоди була подана до суду безпосередньо сторонами, а не державним або приватним виконавцем.

Суд зауважує, що передаючи мирову угоду на затвердження да суду, виконавець тим самим підтверджує правильність умов мирової угоди в частині розміру непогашеної заборгованості, яка частково могла зменшитися внаслідок проведених виконавчих дій.

За відсутності такого підтвердження, у суду відсутня об`єктивна можливість перевірити відповідність обсягу визначеного мировою угодою розміру заборгованості та реально існуючого боргу.

Частиною 3 статті 330 ГПК України визначено, що суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 192 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 191 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 191 ГПК України встановлено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Отже, оскільки у даному випадку сторонами не надано будь-яких доказів здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 21.04.2017 у справі №922/482/17, а саму заяву подано до суду сторонами, а не виконавцем, суд вважає за необхідне відмовити у затвердженні мирової угоди, оскільки заявниками не доведено, що умови мирової угоди відповідають вимогам закону.

Керуючись статтями 234, 330 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні спільної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" та Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" про укладення мирової угоди - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу підписано 15.04.2020.

Суддя М.В. Калантай