Постанова

від 16.04.2020 по справі 464/7074/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/7074/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 22-ц/811/3284/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:29

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Левика Я.А., Шандри М.М.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін

на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 15 серпня 2019 року у складі судді Рудакова І.П.

у справі за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про партнерство та співпрацю,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з останнього заборгованість за договором про партнерство і співпрацю від 10 липня 2017 року у розмірі 56300,00 грн; вирішити питання судових витрат.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України заборгованість за договором про партнерство та співпрацю від 10 липня 2017 року у розмірі 56300 /п`ятдесят шість тисяч триста/ гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України судовий збір у сумі 1762,00 грн.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

Вказує, що суд не врахував факт кримінального провадження через намагання отримання представником позивача для укладення договору про співпрацю неправомірної вигоди. Зазначає, що не мав можливості звернення до позивача про розірвання договору оскільки були вилучені документи, які унеможливлювали виконання договірних зобов`язань. У зв`язку з вилученням договору про співпрацю та акту прийому-передачі для кримінального провадження, об`єктивно не можливе було ведення господарської діяльності, а відтак суд не дослідив обставини, які мають істотне значення для справи.

Вважає, що розгляд даної справи неможливий до вирішення кримінального провадження за фактом отримання представником позивача неправомірної вигоди

Просить рішення Сихівського районного суду м.Львова від 15 серпня 2019 року скасувати.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення .

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підставВідповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Встановлено, що Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з останнього заборгованість за договором про партнерство і співпрацю від 10 липня 2017 року у розмірі 56300,00 грн; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що 10.07.2017 між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про партнерство та співпрацю. Погоджено умови договору, серед істотних яких була плата за користуванням об`єктом найму шляхом внесення щомісячних платежів у визначеному договорі розмірі. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку просить стягнути. Вважає, оскільки ФОП ОСОБА_1 припинив свою діяльність, однак взяті зобов`язання не припиняються для відповідача як фізичної особи.

Відповідно до статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором про партнерство та співпрацю, укладеним між ним та ФОП ОСОБА_1 .

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо господарського договору, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598- 609 ЦК України, статей 202- 208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, однак таку припинив 04 травня 2018 року, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявною у матеріалах справи.

З огляду на зазначене, правовідносини сторін як такі, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з ст.. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.255, 256, 367, 368, 374 , 377, 381, 382, 384, 384ЦПК України Львівський апеляційний суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 15 серпня 2019 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про партнерство та співпрацю - закрити.

Роз`яснити позивачу Державному підприємству Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити позивачу Державному підприємству Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України, його право протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутись до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією із зазначенням одного суду до підсудності якого відноситься вирішення даного спору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 16.04.2020 року.

Головуючий

Судді