Рішення

від 10.04.2020 по справі 520/1689/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2020 р. справа № 520/1689/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Меблева фабрика Зеніт

до Головного управління Держпраці у Харківській області

про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Меблева фабрика Зеніт (далі по тексту - позивач, ТОВ МФ Зеніт ) 11.02.2020 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держпраці у Харківській області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати припис ГУ Держпраці у Харківській області про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю від 27.01.2020 №20-01/1801/0053-0177.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний припис винесено відповідачем безпідставно, оскільки позивачем виконано норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Протягом січня - грудня 2019 року позивачем регулярно подавалися до Харківського обласного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою З-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у яких відображено наявність вакансій із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю.

Зазначив, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Поряд із цим, вказав, що відповідачем порушено порядок проведення та оформлення результатів перевірки, винесено протиправний припис, яким на позивача покладається обов`язок усунення неіснуючих порушень, чим порушено права позивача. З огляду на вказане, на думку позивача, спірний припис підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/1689/2020.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 24.02.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що під час перевірки позивача на предмет додержання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю встановлено не виконання позивачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є порушення останнім вимог частини 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 №875-XII (далі по тексту - Закон України №875-XII). На думку відповідача, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно з вимогами частини 1 статті 19 Закону України №875-XII позивачем не виконаний, оскільки виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких місце роботи є основним, а відповідачем всіх заходів для працевлаштування інвалідів не вжито (не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи), у зв`язку з чим відповідачем винесено оскаржуваний припис про усунення порушень законодавства.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з 21.01.2020 по 27.01.2020 відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача за місцем здійснення підприємницької діяльності: 61046, місто Харків, Немишлянський район, вулиця Єнакіївська, будинок 10.

Результати перевірки оформлені актом №20-01/1801/0053.

У вказаному акті перевірки контролюючим органом викладені судження про вчинення підприємством порушень вимог статті 19 Закону України №875-XII, а саме: не виконання нормативу робочих місць щодо кількості інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Зазначений акт підписано без зауважень та вручено директору ТОВ МФ Зеніт ОСОБА_1 , що підтверджується особистим підписом останнього. (а.с.7)

Вирішуючи даний спір, суд бере до уваги, що дії владного суб`єкта з приводу призначення перевірки, а також з приводу проведення перевірки підприємством не оскаржувались.

На підставі висновків акту позапланової перевірки ГУ Держпраці у Харківській області складено припис від 27.01.2020 №20-01/1801/0053-0177 (далі по тексту - Припис), яким зобов`язано позивача усунути порушення частини першої статті 19 Закону України №875-XII щодо кількості інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Вказаний припис вручений директору ТОВ МФ Зеніт ОСОБА_1 , що підтверджується особистим підписом останнього.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їм рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України №875-XII.

Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону України №875-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

З аналізу вказаної норми закону вбачається, що повноваження щодо проведення перевірок стосовно виконання нормативу робочих місць було покладено на органи Держпраці.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частини першої статті 19 Закону України №875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною дев`ятою статті 19 Закону України №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

З правового аналізу викладених норм вбачається, що у позивача є обов`язок:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю,

- і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідачем у акті перевірки встановлено, що згідно звіту позивача форми №10 ПІН про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично склала 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність фактично склала 0 осіб.

Відповідачем під час перевірки встановлено, що відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону Україні №875-XII кількість інвалідів - штатних працівників , які повинні працювати на робочих місцях позивача повинна становити - 1 особу.

З копій звітів позивача форми №3-ПН вбачається, що протягом січня - грудня 2019 року останнім регулярно подавалися до Харківського обласного центру зайнятості звіти про наявність вакансій та інформацію про попит на робочу силу (вакансій), у яких відображено наявність вакансій із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю.

Тобто, позивачем створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, проінформовано уповноважені органи про наявність вільних робочих місці на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доказів того, що підприємство відмовило у працевлаштуванні інвалідів за направленням центру зайнятості відповідачем - суб`єкт владних повноважень до суду не надав.

З правового аналізу викладених положень Закону України №875-ХII вбачається, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями.

Положеннями частини першої статті 18 Закону України №875-ХII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, наведеною нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства (роботодавця) або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд звертає увагу на те, що нормами статті 18 Закону України №875-ХII не встановлено правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Натомість, згідно положень частини першої статті 18 Закону України №875-ХII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

З аналізу наведених законодавчих норм, вбачається, що обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов`язком підприємства займатися пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновків про те, що позивач не допускав порушень вимог чинного законодавства про зайнятість, а тому у відповідача відсутні були підстави для прийняття спірного припису, оскільки відповідач у 2019 році здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та вжив заходів щодо інформування належного органу про наявну можливість працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача.

Доводи відповідача про те, що на підприємство покладається обов`язок по самостійному працевлаштуванню інвалідів, суд вважає безпідставними, оскільки законодавством України для підприємства передбачено обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць фонд, що і було зроблено позивачем.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання такої інформації затверджений наказом Міністерства соціальної політики України Про затвердження форми звітності 3-НП Інформація про попит на робочу силу (вакансії) від 31.05.2013 №316 та Порядку її подання в редакції згідно з наказом Міністерства соціальної політики від 05.12.2016 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно пункту 3 вказаного Порядку, форма №3-НП подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З вказаних законодавчих норм вбачається, що вказаний Порядок не передбачає обов`язку щомісячного подання інформації про попит на робочу силу.

Натомість, позивач регулярно інформував міський центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, в тому числі для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів долучених до матеріалів справи.

Суд погоджується з твердженнями позивача, що зобов`язання щодо подання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів останній виконав належним чином.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Меблева фабрика Зеніт .

Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру юридичною особою становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У свою чергу, відповідно до абзацу 3 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 102,00 грн.

Суд встановив, що звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 2102,00 грн., тобто за одну позовну вимогу немайнового характеру.

Зважаючи, що позовні вимоги позивача судом задоволенні у повному обсязі, наявні правові підстави для стягнення з Головного управління Держпраці в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Меблева фабрика Зеніт у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частинами першою, третьою, шостою, сьомою, дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Згідно із частинами1-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме:

- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 28.01.2020;

- копію акту приймання - передачі від 25.02.2020 №332 до договору від 28.01.2020 №308;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Селіванова М.В.;

- копію довіреності представника.

Разом з тим, суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати калькуляцію погодинної вартості правової допомоги, яка має бути передбачена договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Калькуляція платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Водночас, суд наголошує, що договір про надання професійної правничої допомоги від 28.01.2020 №308 не містить розрахунків погодинної вартості послуг, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити співмірність наданих послуг з витраченим часом, складністю справи та сумою, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Суд наголошує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у адміністративній справі в розмірі 18 000,00 грн., які позивач просить стягнути, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.

Відповідно до частини першої 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Меблева фабрика Зеніт (вул. Полтавський шлях, 9, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ: 40392134 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевський, 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 39779919) про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Харківській області про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю від 27.01.2020 №20-01/1801/0053-0177.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Меблева фабрика Зеніт у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні).

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення), набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 10.04.2020.

Суддя О.В. Ніколаєва