Ухвала

від 14.04.2020 по справі 322/1010/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 322/1010/19

провадження № 61-5504ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Саранчі Миколи Петровича ,

розглянув касаційну скаргу Фермерського господарства Саранчі Миколи Петровича на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року у складі судді Шиш А. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В .,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фермерського господарства Саранчі Миколи Петровича (далі - ФГ Саранчі М. П. ) про стягнення збитків.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 22 травня 2019 року визнано недійсним договір оренди землі від 01 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Саранчі М. П. . протягом розгляду справи ФГ Саранчі М. П. самовільно використовувало земельну ділянку ОСОБА_1 , не маючи на те законних підстав. ОСОБА_1 звернулася до Новомиколаївського районного суду Запорізької області у листопаді 2017 року з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, через той факт, що вона його не підписувала. Не зважаючи на це, ФГ Саранчі М. П. продовжувало використовувати земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської продукції та отримувало дохід. За час, коли тривав судовий розгляд справи, з листопада 2017 року по липень 2019 року, ОСОБА_1 не могла отримати дохід від власного майна, не могла розпоряджатися земельною ділянкою на власний розсуд, оскільки її ділянку самовільно займало ФГ Саранчі М. П. , чим завдало ОСОБА_1 збитки. ОСОБА_1 звернулася до Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області із заявою про здійснення розрахунку заподіяних їй ФГ Саранчі М. П. збитків. Відповідно до акту оцінки нанесених збитків від 01 серпня 2019 року розмір заподіяних позивачу збитків за 2018 рік складає 59 533,30 грн, за 2019 рік - 63 684,10 грн. Збитки були нараховані комісією по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284. З урахуванням викладеного, просила суд стягнути з ФГ Саранчі М. П. на її користь збитки, завдані самовільним використанням належної їй земельної ділянки, у 2018 - 2019 роках, в сумі 123 217,40 грн.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, позов задоволено. Стягнуто з ФГ Саранчі М. П. на користь ОСОБА_1 123 217, 40 грн в рахунок відшкодування завданих самовільним зайняттям земельної ділянки в 2018 та 2019 роках збитків, а також 1 232,18 грн в рахунок відшкодування понесених нею судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку що при наявності чинного договору оренди землі, зареєстрованого у встановленому законом порядку, позивач ОСОБА_1 , до набрання рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 22 травня 2019 року законної сили, була позбавлена можливості самостійно використовувати належну їй земельну ділянку, оскільки з 01 березня 2015 року по 02 липня 2019 року земельна ділянка перебувала у незаконному користуванні відповідача .

ФГ Саранчі М. П. у березні 2020 року засобами поштового зв`язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є стягнення збитків у розмірі 123 217,40 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ФГ Саранчі М. П. подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства Саранчі Миколи Петровича на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Саранчі Миколи Петровича про стягнення збитків відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик