Ухвала

від 14.04.2020 по справі 607/1569/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа №607/1569/19

провадження № 61-5516ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будова-Захід на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2019 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будова-Захід , третя особа: Байківецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області про розірвання договору, стягнення грошових коштів та нарахованої пені, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будова-Захід до ОСОБА_1 про розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Розірвано спірний договір. Стягнуто з відповідача на користь позивача 114 310 грн. у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2019 року скасовано в частині стягнення пені та в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з відповідача 30 000 грн пені. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

20 березня 2020 року ТОВ Будова-Захід подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2019 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивування підстав стягнення коштів у розмірі 114 310 грн, визнати ці кошти безпідставно набутим майном.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Даний закон набрав чинності 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга надіслана засобами поштового зв`язку 20 березня 2020 року, тобто, після набрання чинності вказаним законом, а відтак під час вирішення питання про прийняття даної касаційної скарги до розгляду суду слід керуватися положеннями процесуального законодавства, чинного станом на день подання касаційної скарги.

Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав.

Для касаційних скарг, поданих після 08 лютого 2020 року, законодавцем встановлений новий порядок подання та підстави звернення особи з касаційною скаргою до суду.

Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України.

Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом касаційної скарги до розгляду (стаття 392 ЦПК України).

Зокрема, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У даній справі скаржник оскаржує в касаційному порядку судові рішення, право на касаційне оскарження яких передбачене пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України судові рішення підлягають касаційному оскарженню виключно у таких випадках:

1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Так заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу, застосував норму права всупереч правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року та від 11 березня 2015 року у справі №6-126цс14 стосовно стягнення пені. Також судами попередніх інстанцій не було враховано правову позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 та у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2019 року №910/21154/17 з приводу виникнення позадоговірного грошового зобов`язання. Крім того, судом апеляційної інстанції не було враховано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №487/10132/14-ц з приводу застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.

Диспозиція пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставою для касаційного оскарження судового рішення може бути, зокрема, невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовому висновку саме Верховного Суду у подібних правовідносинах. Відтак, Верховний Суд не може приймати до уваги посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду України з огляду на встановлене законодавцем обмеження у застосуванні правових висновків саме Верховного Суду.

Щодо посилань скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 та від 15 лютого 2019 року №910/21154/17 слід зазначити, що дані правові висновки зроблені у справах, які не є подібними до даного спору, оскільки у справі №910/10156/17 розглядалися правовідносини щодо договору купівлі-продажу пакета акцій, а у справі №910/21154/17 - виготовлення меблів за договором підряду. В свою чергу диспозиція пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що касаційному оскарженню підлягають судові рішення, якщо суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування правового висновку Верховного Суду, наданого в подібних правовідносинах, тобто, які мають схожі предмет, підстави позову, схожий суб`єктний склад.

Відтак скаржником зазначено підставу касаційного оскарження, однак, не викладено відповідної мотивації.

Таким чином, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, оскільки неоформлена відповідно до вимог, встановлених процесуальним законодавством для касаційної скарги.

Відтак, скаржнику, для усунення недоліків, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підстави касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та відповідне мотивування з врахуванням викладеного у даній ухвалі . Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне мотивування .

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що виконання вищезазначеної судом умови щодо оформлення касаційної скарги, зокрема, надання розгорнутого мотивування касаційного оскарження судових рішень, необхідне для подальшого розгляду касаційної скарги Верховним Судом.

За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будова-Захід на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2019 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. А. Калараш