Постанова

від 21.04.2020 по справі 624/467/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 квітня 2020 року

м. Харків

справа № 624/467/17

провадження № 22-ц/818/2273/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Коваленко І.П., Тичкової О.Ю.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня 2020 року в складі судді Нестеренко О.С.,

у с т а н о в и в :

В липні 2017 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса (далі - ПСП ім. Щорса) та просив визнати договір оренди землі № 105, укладений 01 лютого 2007 року між ним та ПСП ім. Щорса, недійсним.

Позов мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 6, 7276 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі Державного акту на право приватної власності серії Р2 № 769299, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, кадастровий № 6323183700:10:003:0192. З листа Відділу в Кегичівському районі Головного управління Держеокадастру в Харківській області від 22 червня 2017 року він дізнався про оскаржуваний договір та отримав його екземпляр. Зазначає, що договір оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105 він не підписував, що свідчить про відсутність наміру на його укладення, не відповідає його волі та порушує його права як власника спірної земельної ділянки.

У вересні 2017 року ПСП ім. Щорса подало заперечення против позову, в яких просило в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Заперечення мотивовані тим, що згідно з статтями 256, 257, 261 ЦК України позов може бути заявлений у межах позовної давності тривалістю 3 роки; її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого право або про особу, яка його порушила. Відповідач стверджує, що позивач знав (міг знати) про існування договору оренди, оскільки відповідно до пункту 28 договору, позивач є повноправним зберігачем одного з примірників цього документу. Дане положення договору позивачем не спростоване. Оскаржуваний договір укладено 01 лютого 2007 року, а з позовом до суду позивач звернувся в липні 2017 року, тобто після спливу строку позовної давсності.

ПСП ім. Щорса добросовісно користується земельною ділянкою на умовах та в порядку, встановленому договором, а позивач отримує орендну плату в грошовій формі. Отже договір № 105, укладений 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, є укладеним і дійсним та відповідає волевиявленню сторін.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 105, укладений 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, зареєстрований 01 лютого 2008 року в Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр державного земельного кадастру за № 040869600049. Зобов`язано ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6, 7276 га, кадастровий № 6323183700:10:003:0192, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області. Стягнуто з ПСП ім. Щорса на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово - почеркознавчої експертизи в розмірі 9 820, 80 грн та 640,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі Висновку № 21484/2547 судово - почеркознавчої експертизи, складеного 22 лютого 2018 року Харківським науково - дослідним інститутом судових експертих ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса встановлено, що ОСОБА_1 договір оренди землі № 105, укладений 01 лютого 2007 року, акти приймання - передачі земельної ділянки та визначення її меж не підписував, отже відсутнє волевиявлення власника, що є підставою для задоволення позову.

26 лютого 2020 року ПСП ім. Щорса подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за завою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Верховний Суд України в постанові від 16 серпня 2017 року в справі № 6 - 2667цс19 роз`яснив, що таку заяву може бути викладено як у відзиві на позов, так і у вигляді окремого клопотання - письмового чи навіть усного. Відповідач ці вимоги виконав та у запереченнях на позов виклав клопотання про застосування строку позовної давності, яке судом першої інстанції залишилось без розгляду. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 265 ЦПК України щодо змісту рішення суду.

ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ПСП ім. Щорса на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами з підстав, передбачених статтею 274 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України- в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,7276 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, кадастровий № 6323183700:10:003:0192.

Право власності підтверджується Державним актом на право приватної власності серії Р2 № 769299, виданим 01 липня 2002 року на підставі розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації Ради народних депутатів від 11 травня 2002 року № 129, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 41.

01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса укладеного договір оренди землі № 105.

Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_1 - орендодавець передає, а ПСП ім. Щорса - орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Також сторонами підписано акт приймання - передачі земельної ділянки б/н та акт визначенння меж земельної ділянки № 377, які є додатками до договору оренди.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Статтею 14 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161- XIV Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Як на підставу позову, ОСОБА_1 посилався на відсутність волевиявлення на укладення оспорюваного правочину.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо суд призначає експертизу у справі.

Згідно з Висновком № 21484/2547 судово - почеркознавчої експертизи, складеним 22 лютого 2018 року Харківським науково - дослідним інститутом судових експертих ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, підпис від імені ОСОБА_1 в:

- примірнику договору оренди землі 01 лютого 2007 року № 105, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, на лицьовій стороні другого аркуша документа, в графі Орендодавець , в рядку ( ОСОБА_1 ) ;

- в додатках до примірника договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105 в: акті приймання - передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року згідно з договором оренди № 0105 від 01 лютого 2007 року, в графі Земельну ділянку передав: ОСОБА_1 , в рядку ( ОСОБА_1 ) ; акті визначення меж земельної ділянки № 377 в натурі (на місцевості) б/д, в графі ОСОБА_1 ;

- в іншому примірнику договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, на лицьовій стороні другого аркуша документа, в графі Орендодавець , в рядку ( ОСОБА_1 ) ;

- в додатках до примірника договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105 в: акті приймання - передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року згідно з договором оренди № 0105 від 01 лютого 2007 року, в графі Земельну ділянку передав: ОСОБА_1 , в рядку ( ОСОБА_1 ) ; акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) б/д, в графі ОСОБА_1 , -

виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право власності ОСОБА_1 підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку Р2 № 769299, договір оренди землі 01 лютого 2007 року № 105 позивач особисто не підписував, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Доводи ПСП ім. Щорса про те, що сторонами виконувались умови договору оренди землі і позивач систематично отримував від відповідача орендну плату не можуть бути підставою для відмови в позові, оскільки, виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним, що відповідає роз`ясненням, викладеним у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності судова колегія вказує таке.

Відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що підставами позову було непідписання договору оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на його укладення, то для правильного вирішення вказаної справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права.

За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цього документу (договору оренди землі), адже його не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції установив, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди землі, лише в червні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) з подібними правовідносинами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 274, 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса - залишити без задоволення.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2020 року.

Головуючий - А.В. Котелевець

Судді - І.П. Коваленко

О.Ю. Тичкова