Постанова

від 17.02.2021 по справі 624/467/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 624/467/17

провадження № 61-9457св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня 2020 року у складі судді Нестеренко О. С. та постанову Харківського апеляційного суду

від 21 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Коваленко І. П., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса (далі - ПСП ім. Щорса) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності серії Р2 № 769299 належить земельна ділянка площею

6, 7276 га, кадастровий номер 6323183700:10:003:0192, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Із листа відділу Головного управління Держгеокадастру в Кегичівському районі Харківської області від 22 червня 2017 року позивачу стало відомо про те, що

01 лютого 2008 року ДП Центр державного земельного кадастру було здійснено запис № 040869600049 та зареєстровано договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та ПСП ім. Щорса. Інші відомості щодо правових дій на цю земельну ділянку відсутні. Також позивачу надано копію спірного договору оренди землі.

ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, спірний договір та додатки до нього (акт прийому-передачі, акт визначення меж у натурі (на місцевості) не підписував, що свідчить про те, що під час укладання спірного правочину волевиявлення сторони не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Факт того, що договір оренди земельної ділянки, на підставі якого відповідач користується належною позивачеві земельною ділянкою, не підписаний позивачем, свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 укладати спірний правочин, що порушує його права, як власника спірної земельної ділянки, та є підставою для визнання договору недійсним у порядку положень статті 203 ЦК України.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати договір оренди землі № 105, укладений 01 лютого 2007 року між ним та ПСП ім. Щорса, недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня

2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду

від 21 квітня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № 105, укладений 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, зареєстрований 01 лютого 2008 року в Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр державного земельного кадастру № 040869600049.

Зобов`язано ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею

6, 7276 га, кадастровий № 6323183700:10:003:0192, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Стягнуто з ПСП ім. Щорса на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 9 820, 80 грн та 640,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 22 лютого 2018 року № 21484/2547, складеного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса, встановлено, що ОСОБА_1 спірний договір оренди землі, укладений 01 лютого 2007 року, акт прийому-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року № 0105 та акт визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 не підписував, що свідчить про відсутність волевиявлення власника, що є підставою для визнання недійсним спірного договору оренди відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилаючись на частину другу статті 216 ЦК України, вважав, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а тому вважав за необхідне зобов`язати ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 червня 2020 року ПСП ім. Щорса подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня

2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а у разі недостатності для цього підстав - передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справу № 624/467/17-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ПСП ім. Щорса посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, судами помилково було відхилено клопотання відповідача про встановлення фактичного підписанта спірного договору (підстави оскарження, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Крім того, судами неправомірно не враховано клопотання ПСП ім. Щорса щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки, отримуючи орендну плату протягом 10 років, позивач не міг не знати про наявність орендних правовідносин, разом із тим, звернувся із позовом лише у 2017 році.

ПСП ім. Щорса також посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, від 26 серпня 2020 року у справі

№ 624/605/16-ц, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року у справі № 372/2592/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-2469цс16, відповідно до яких суди мають виходити з презумпції можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх майнових прав (у контексті застосування позовної давності).

Крім того, судами зобов`язано відповідача повернути земельну ділянку, проте, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказаної вимоги не заявляв, уточнену заяву про зміну позовних вимог не подавав. Вказане свідчить про порушення судами принципу диспозитивності цивільного судочинства.

В ухвалі Верховного Суду від 28 вересня 2020 року про відкриття провадження у справі вказано, що касаційна скарга ПСП ім. Щорса подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ПСП ім. Щорса до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею

6,7276 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, кадастровий № 6323183700:10:003:0192.

Право власності підтверджується державним актом на право приватної власності серії Р2 № 769299, виданим 01 липня 2002 року на підставі розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації Ради народних депутатів

від 11 травня 2002 року № 129, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 41. (а. с. 8, т .1)

01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса укладено договір оренди землі № 105. (а. с. 13-14, т. 1)

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 (орендодавець) передає, а

ПСП ім. Щорса (орендар) приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Також сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки № 0105 та акт визначенння меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , які є додатками до договору оренди. (а. с. 15, т. 1)

20 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із листом-вимогою до ПСП ім. Щорса, у якому просив звільнити спірну земельну ділянку та передати її у володіння

ОСОБА_1 , як власника. (а. с. 9, т. 1)

Згідно з висновком № 21484/2547 судово-почеркознавчої експертизи, складеним 22 лютого 2018 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса, підписи від імені ОСОБА_1 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а саме у:

- примірнику договору оренди землі 01 лютого 2007 року № 105, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, на лицьовій стороні другого аркуша документа в графі Орендодавець , в рядку ( ОСОБА_1 ) ;

- у додатках до примірника договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105: акті прийому-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року № 0105 у графі Земельну ділянку передав: ОСОБА_1 , в рядку ( ОСОБА_1 ) ; акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) в графі ОСОБА_1 ;

- в іншому примірнику договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, на лицьовій стороні другого аркуша документа в графі Орендодавець , в рядку ( ОСОБА_1 ) ;

- у додатках до примірника договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105: акті прийому-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року № 0105 у графі Земельну ділянку передав: ОСОБА_1 , в рядку ( ОСОБА_1 ) ; акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) в графі ОСОБА_1

Таким чином, встановлено, що договір оренди земельної ділянки та додатки до нього ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, не підписував.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта вказаної статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору , а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному правочині) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини.

У справі, що переглядається, судами беззаперечно встановлено, що спірний договір позивач ОСОБА_1 не підписував та, відповідно, істотні умови цього договору не погоджував.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах зробила висновок, відповідно до якого правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання договору оренди землі від 01 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та

ПСП ім. Щорса, недійсним у судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок у спірних правовідносинах щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору, який не укладено, викладено у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 624/605/16-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 624/606/16-ц, від 26 серпня 2020 року у справі

№ 624/679/16-ц від 09 вересня 2020 року у справі № 624/653/16-ц.

Щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах

Колегія суддів вважає, що правові підстави для застосування позовної давності

у цій справі до вимоги про визнання недійсним договору оренди, відсутні, враховуючи наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Щодо зобов`язання ПСП ім. Щорса повернути земельну ділянку ОСОБА_1 .

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір він не підписував, його умови не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу, як її власнику, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття

175 ЦПК України).

Вирішуючи питання про зобов`язання ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6, 7276 га, кадастровий № 323183700:10:003:0192, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на частину другу статті 216 ЦК України та вважав, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Разом із тим, вказаних позовних вимог не було заявлено позивачем у справі, що свідчить про порушення судами норм процесуального права та принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Таким чином, враховуючи, що у справі, яка переглядається, позивач не заявляв негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, а лише заявляв вимогу про визнання недійсним договору оренди, який неукладено, у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Зазначене не позбавляє права позивача звернутися до суду із відповідним позовом для ефективного захисту свого порушеного права.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та відмову в задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь ПСП ім. Щорса підлягають стягненню судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг пропорційно вимогам у розмірі 2 240,00 грн (960,00 грн +

1 280,00 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса задовольнити .

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня

2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса судові витрати у розмірі

2 240,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров