Рішення

від 22.04.2020 по справі 640/12092/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2020 року справа № 640/12092/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними та скасування висновку та рішення.

Суть спору: 04 липня 2019 суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Громадська рада доброчесності" про визнання протиправними та скасування висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 30.05.2019, та рішення про надання додаткової інформації до висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 25.06.2019.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірні висновок та рішення відповідача є безпідставними, необґрунтованими, такими, що містять неправдиві та недостовірні відомості і прийняті без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

На думку позивача, покладені в основу спірного висновку обставини грунтовуються лише на припущеннях відповідача та не перевіреній належним чином інформації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2019 адміністративну справу №640/12092/19 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації "Громадська рада доброчесності" про визнання протиправними та скасування висновку та рішення передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 визначено територіальну підсудність даної адміністративної справи за Київським окружним адміністративним судом.

Розпорядженням голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2019 №1 "Про передачу адміністративної справи за визначеною підсудністю" передано справу №640/12092/19 до Київського окружного адміністративного суду.

22.07.2019 матеріали адміністративної справи №640/12092/19 надійшли до Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Дудіну С. О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 05.09.2019 о 17:00 год.

Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 замінено відповідача - Громадську організацію "Громадська рада доброчесності", на належного - Громадську раду доброчесності.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у поясненнях по справі зазначила, що на засідання комісії 03.06.2019 висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 був залишений без розгляду, оскільки пояснення позивача та надані ним документи спростовують інформацію, яка наявна у спірному висновку.

Водночас, враховуючи наявність такого висновку, рішення Комісії про визнання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді, набирає чинності у порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.

Усною ухвалою суду від 17.12.2019, проголошеною без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справ по суті.

У судове засідання, призначене на 16.01.2020 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

13.12.2019 на адресу суду від позивача надійшла заява про здійснення розгляду справи без його участі.

24.12.2019 на адресу суду від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшло клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

Відповідач, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи єдиним можливим засобом зв`язку - шляхом направлення тексту повістки електронною поштою, у судове засідання не з`явився та про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи заяву позивача та клопотання третьої особи, а також неявку відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, усною ухвалою суду від 16.01.2020, проголошеною без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

в с т а н о в и в:

Указом Президента України від 13.05.2009 №319/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 №479-VIII ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

У межах процедури проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді 30.05.2019 Громадською радою доброчесності затверджено висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (т.1, а.с.14-19).

Цей висновок мотивований посиланням на такі обставини:

1) Суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (її, членів сім`ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ.

Так, відповідач у висновку зазначив, що аналіз суддівського досьє свідчить про те, що основні покупки задекларованого майна, у т.ч. транспорту, ювелірних виробів припадають на 2011-2012 роки, але в цей період доходи позивача та членів його сім`ї склали лише 130698,00 грн., що за курсом Національного банку України у 2012 році становило 16357,00 дол. США.

Відповідач наголосив, що вартість автомобіля марки Range Rover Evoque 2012 року, власником якого є дружина позивача, наразі становить від 25 000,00 дол. США до 35 000,00 дол. США. На дату покупки (2012 рік) задекларована ціна авто склала 73610,00 дол.США, або 588144,00 грн. за курсом НБУ на 28.12.2012.

Вартість годинника Ulysse Nardin починається від 3 000 дол. США, сережки Chopard золоті з діамантами коштують від 1 500 дол. США.

Відповідач зазначив, що не є зрозумілим походження задекларованих 40 000,00 дол. США готівкою (декларація за 2018 рік), оскільки аналіз декларації свідчить, що у судді ОСОБА_3 та його дружини не було ані великих подарунків, ані відчуження майна, яке б могло сформувати запас готівки.

Крім того, незрозумілими, за твердженням ГРД, є доходи, які покривають витрати на утримання житла (будинок в м. Буча, площею 444 кв.) та дороговартісних автомобілів.

2) Суддя безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив його обсяг і (або) вартість, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім`ї.

У майновій декларації за 2015 рік зазначено, що позивачу з квітня 2013 року належить на праві власності квартира площею 96 кв.м у м. Києві, у той час як жодних відомостей про наявність вказаного майна у судді у деклараціях за 2013 рік не вказано.

Крім цього, згідно з декларацією судді за 2015 рік його дружина в 2010-2011 роках набула право власності на земельні ділянки загальною площею 64 гектари на території Київської області, але ці дані відсутні у паперових деклараціях судді за 2012 рік, які містяться в суддівському досьє.

3) Суддя використовував сумнівні способи набуття майна у власність. Суддя використав свій статус для задоволення своїх інтересів. Суддя отримував службове житло внаслідок зловживань і приватизував квартиру, яка була надана як службова, наприклад, отримав квартиру як службову і вчинив дії для її приватизації, зокрема вивів з числа службових.

Відповідач зазначив, що за інформацією з веб-сайту "Bihus.info", ОСОБА_1 є одним із суддів Окружного адміністративного суду м. Києва, якому у 2013 році було надано службове житло у м. Києві. При цьому, за інформацією видання "Українська правда" та реєстру судових рішень, позивач подав позов щодо зобов`язання голови суду звернутися з вимогою виключити квартиру з числа службових і передати судді у постійне користування, який було задоволено, а відповідне рішення виконано. Після цього дане житло було приватизоване суддею.

Відповідно до декларації судді за 2018 рік у його власності з 2006 року перебуває житловий будинок площею 444 кв. м у м. Буча, що знаходиться під Києвом. Тобто на момент отримання службової квартири суддя очевидно був забезпечений достатньою житловою площею. Більше того, журналісти вказують, що суддя не проживає в отриманій квартирі, а здає її квартирантам. Це доводить, що потреби у цьому житлі у судді не було.

Відповідач зазначив, що є підстави стверджувати, що позивач використовував сумнівні документи, для отримання службового житла. Так, відповідно до Протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 року, яким позивачу вирішено надати службову квартиру площею 96 кв. м., склад сім`ї судді складався з чотирьох осіб: суддя, дружина, дочка та мати, які потребували поліпшення житлових умов, бо начебто усі проживали у гуртожитку. Відповідач наголосив на тому, що у Ради виникає обгрунтований сумнів у достовірності цієї інформації, оскільки у декларації судді за 2012 рік не вказано права користування гуртожитком, а членами сім`ї названо лише дружину та дочку.

Відповідач вважає, що позивач своїми діями унеможливив передачу вказаної квартири іншим особам, які потребують службового житла, та фактично використав своє службове становище в особистих цілях.

4) Позивач був причетним до ухвалення рішення, внаслідок яких завдано шкоди культурній спадщині або створено істотний ризик завдання такої шкоди.

Відповідач зазначив, що 19.04.2013 суддя у складі колегії прийняв постанову, якою узаконив рішення Кабінету Міністрів України щодо виключення будівлі Гостинного двору у м. Києві зі списку пам`ятників архітектури та відмовив у ініціюванні включення Гостинного двору до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

У подальшому вказана постанова була скасована Вищим адміністративним судом України як така, що прийняття з порушенням вимог процесуального законодавства.

Відповідач наголосив, що Гостинний двір - будівля (торгівельний комплекс), яку було зведено у 1809 році. За інформацією з веб-сайту "Depo.ua", у 2012 році цю будівлю вказаним рішенням Кабміну було виключено зі списку пам`яток архітектури, а земельну ділянку під будівлею було передано для проведення реконструкції будівлі під торгівельно-офісний центр з гостьовою стоянкою. Зазначене рішення викликало численні протести серед захисників пам`яток архітектури м. Києва.

Також у висновку вказаного про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути оцінена Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у сукупності з іншими обставинами, які характеризують суддю та можуть свідчити про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Зокрема, відповідач повідомив, що 27.12.2017 суддя у складі колегії суддів відмовив у задоволенні позову про визнання протиправною постанови Головного військового прокурора України про засекречення декларацій військових прокурорів.

31.03.2017 Головний військовий прокурор Анатолій Матіос прийняв постанову, якою було заборонено державним органам надавати інформацію щодо військових прокурорів та зобов`язано вилучити відомості про них з публічного доступу. На підставі цієї постанови Національне агентство з питань запобігання корупції вилучило з відкритої частини реєстру декларації 72 військових прокурорів та їх родичів.

Як зазначають юристи Центру протидії корупції, це судове рішення може сприяти приховуванню ймовірного незаконного збагачення високопоставлених чиновників, зокрема, посадовців Генеральної прокуратури.

У матеріалах ЗМІ є інформація, що суддя брав участь у забороні акцій протесту проти незаконної забудови у місті Києві.

У матеріалі програми "Слідство.Інфо" від 23.12.2105 р. є посилання на правозахисника ОСОБА_2 щодо розгляду спорів про виділення земельних ділянок, який зазначає що: Суддя ОСОБА_1 складає аналогічні цікаві постанови. Наприклад, з 11-ти справ… зі спорами з місцевою владою Києва - 10 справ були позивачами програні, хоча згідно судової практики такі рішення є незаконними. Виходячи з аналізу його справ, хоча б у питаннях зі спорами з місцевою владою, виходячи з майнових статків цього судді, ми зробили висновок, що зазначений суддя - скажімо так, працює на владу .

У висновку вказано, що Громадська рада доброчесності не змогла забезпечити судді право на відповідь до початку його співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, оскільки суддя не надав контактної інформації, а комісія призначила співбесіду у строк, що унеможливив таку комунікацію. Громадська рада доброчесності готова розглянути пояснення судді, якщо такі надійдуть.

Судом також встановлено, що 25.06.2019 Громадською радою було затверджено рішення про надання додаткової інформації до Висновку про невідровідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (а.с.20-22).

У вказаному рішенні відповідач зазначив, що висловлені позивачем під час проведення співбесіди 03.06.2019 твердження про службовий статус виділеної йому квартири, з посиланням на лист Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, викликають обґрунтований сумнів у достовірності цієї інформації, оскільки голова Окружного адміністративного суму міста Києва Вовк П. надіслав до Святошинської державної районної адміністрації у м. Києві лист від 23.12.2013 №05-6/403 про виведення службового житла судді з числа службових.

Також відповідач звернув увагу на те, що в електронних деклараціях за 2015-2018 роки позивач вказав, що ця квартира належить йому на праві власності, у тому, у разі підтвердження інформації про те, що ця квартира не є приватизованою, суддя протягом тривалого часу вказував у деклараціях недостовірну інформацію.

Не погоджуючись із зазначеними висновком та рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Вирішуючи питання підвідомчості даного спору за участю ГРД адміністративному суду, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

За змістом статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому, публічно-правовим є спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У свою чергу, суб`єктом владних повноважень визнається орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 3 постанови від 20 травня 2015 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" зазначив, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують публічно-владні управлінські функції, а статус відповідного органу як суб`єкта владних повноважень не ставиться в залежність від факту його реєстрації як юридичної особи.

Правовий статус та завдання ГРД визначені у статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402).

Відповідно до частини першої статті 87 Закону №1402 Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною шостою цієї ж статті визначено, що Громадська рада доброчесності, серед іншого, надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону №1402 якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з частиною першою статті 85 Закону кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

У пункті 16 частини четвертої статті 85 Закону встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Таким чином, Закон покладає на ГРД функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, тобто відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб`єктом владних повноважень.

Крім того, оскільки процес складення та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскаржувані висновок та рішення про надання додаткової інформації до висновку є актами індивідуальної дії, безпосередньо впливають на права та інтереси ОСОБА_1 , створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у Окружному адміністративному суді міста Києва він зможе лише у разі, якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії, у той час як рішення щодо інших суддів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься, простою більшістю голосів її складу. При цьому, враховуючи, що до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, згідно з частиною першою статті 94 Закону №1402, входять дванадцять членів, рішення щодо позивача має бути прийнято майже одноголосно.

Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною третьою статті 88 Закону №1402 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Отже, чинне законодавство не надає особі право оскаржити рішення Комісії з підстав його необґрунтованості щодо питань невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, у разі обґрунтування рішення відповідним негативним висновком ГРД, оскільки Закон допускає можливість оскарження такого рішення Комісії виключно у разі допущення процесуальних (процедурних) порушень.

Водночас, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конвенція ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 та, відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини зазначає, що стаття 13 Конвенції вимагає наявності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку зі скаргами, які у розумінні Конвенції можуть вважатися небезпідставними (рішення у справі Кіган проти Сполученого Королівства (Keegan v. the United Kingdom), заява № 28867/03, п. 40; рішення у справі Багієва проти України (Bagiyeva v. Ukraine), заява №41085/05, п. 57).

У справі Зінченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (п. 108 вказаного рішення).

В пункті 110 рішення у справі Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, заява №28403/05) Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як на практиці, так і в теорії, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади і бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України (Gurepka v.), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі Кудла проти Польщі (Kudіa v.) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000).

Отже, подання даного адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту на національному рівні порушених з боку ГРД прав ОСОБА_1 , а тому відмова в його прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов`язкової до застосування практики ЄСПЛ.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 року №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

Таким чином, беручи до уваги все наведене вище, суд вважає, що позивачем в даному позові було обрано належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування спірного висновку.

Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем висновку, суд виходить з такого.

Згідно з частиною шостою статті 87 Закону №1402 громадська рада доброчесності, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності визначені її Регламентом, схваленим рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), статтею 2 якого закріплено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України Про судоустрій і статус суддів , є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Рада і її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частина друга статті 3 Регламенту ГРД).

Відповідно до статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може:

1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України;

2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;

3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку;

4) відхилити висновок.

Отже, за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації Громадська рада доброчесності може прийняти та направити до ВККС або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи.

Згідно з пунктом 39 висновку Консультативної ради європейських суддів № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади вбачається, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у Громадської ради доброчесності або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

При цьому, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

В пунктах 169-170 рішення від 09.04.2013 у справі Олександр Волков проти України (заява №21722/11) Європейський суд з прав людини зазначив, що словосполучення відповідно до закону вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (п. 55 рішення ЄСПЛ у справі Kopp проти Швейцарії від 25.03.1998 (Reports of Judgments and Decisions №1998-II).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (п. 39 рішення ЄСПЛ у справі C.G. and Others проти Болгарії від 24.04.2008 (справа №1365/07). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (п. 46 рішення ЄСПЛ у справі P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства (справа №44787/98, ECHR 2001-IX).

Згідно п. 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі Волохи проти України (заява №23543/02) норма права є передбачуваною , якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття доброчесність відсутнє у національному законодавстві України.

Натомість, згідно з пунктом 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 (далі-Положення №143), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

У свою чергу, відповідність судді критерію професійної етики, згідно з пунктом 11 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143, оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

11.3. Політична нейтральність.

11.4. Дотримання Кодексу суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону.

11.5. Морально-психологічні якості (інтегративність) за складовими:

11.5.1. Розуміння і дотримання правил та норм.

11.5.2. Здатність відстоювати власні переконання.

11.5.3. Дисциплінованість.

11.5.4. Повага до інших.

Показники, передбачені пунктами 11.1- 11.4 цієї глави, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Показник, передбачений пунктом 11.5 цієї глави, визначається за допомогою тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту ГРД рішень відповідач має враховувати саме показники, визначені пунктами 11, 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143.

Стосовно викладених у спірному висновку тверджень відповідача про відсутність переконливих пояснень позивача про джерела походження ліквідного майна, витрат його, членів сім`ї чи близьких осіб і легальні доходи, а також посилань на недекларування позивачем свого майна та майна членів сім`ї, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України Про запобігання корупції (далі - Закон №1700) здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, віднесено до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції .

Відповідно до положень частини першої статті 50 Закону №1700 повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Згідно з положеннями статті 51 Закону №1700 Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Отже, виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, само по собі не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі №814/886/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 73355978) зазначив, що відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону №1700-VII НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Згідно із частиною другою цієї статті у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національним агентством з питань запобігання корупції письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення членів ГРД до НАЗК з приводу перевірки правильності чи достовірності заповнення декларацій позивачем та докази виявлення НАЗК в ході перевірки декларацій позивача порушень в частині достовірності та повноти відомостей щодо його майна.

Згідно з інформацією, відображеною у суддівському досьє позивача, відповідно до листа НАЗК від 19.07.2018 №45-05/30934/1 повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відносно позивача не проводилася (т.7, а.с.4).

Водночас, в матеріалах справи наявний висновок Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 31.01.2015 №936/9/26-57-17-03-28 (т.7, а.с.10-11), в якому зазначено, що за результатами проведеної перевірки встановлено, що ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 рік вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки з урахуванням підтверджувальних документів ОСОБА_1 встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного (вказаних) ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 рік, набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1- 10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел.

Суд вважає, що відповідач під час прийняття рішень, не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Громадської ради доброчесності, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позиції відповідача, яка викладена у спірному висновку, в частині наявності сумнівів щодо походження задекларованого позивачем майна, а також несвоєчасності декларування ОСОБА_1 та членами його сім`ї відповідного майна.

При цьому, суд приймає до уваги надані позивачем пояснення та документи, з яких вбачається таке.

Відповідно до декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013-2015 роки (т.1, а.с.33-47) та декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015-2018 роки (т.1, а.с.176-205) дружина позивача, ОСОБА_7 , є власницею автомобіля марки Range Rover моделі Evoque.

Судом встановлено, що 14.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Віннер Автоматів (Продавцеь) та ОСОБА_7 (Покупець) було укладено договір купівлі - продажу №126SP-072, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець оплатити та прийняти у власність новий автомобіль торгової марки LandRover , обладнання та аксесуари, якщо вони додатково придбаваються покупцем та зазначено у специфікації.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна товару станом на дату укладання договору становить 490120,83 грн., крім того ПДВ - 98024,18 грн. Загальна сума договору становить 588145,00 грн., що еквівалентно 58610,00 Євро при встановленому Національним банком України офіційному курсу Євро по відношенню до української гривні на дату укладання договору 1 Євро = 10,0138 грн. (т.1, а.с.208).

У позовній заяві позивач пояснив, що вказаний транспортний засіб був придбаний за рахунок частини грошових коштів, набутих позивачем в результаті продажу земельної ділянки на підставі договору від 24.11.2007.

Так, 24.11.2007 між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_8 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за №4012, за умовами якого продавець зобов`язався продати, а покупець прийняти у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221085500:05:001:0077, загальною площею 16,0001 га, надану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Микулицької сільської ради, Святошинського району, Київської області, та сплатити за неї грошову суму, визначену договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору продаж земельної ділянки здійснюється за 1500000,00 грн. (а.с.207).

Також позивач зазначив, що залишок грошових коштів з реалізації земельної ділянки був конвертований в іноземну валюту у сумі 40000,00 дол. США.

Так, відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування 2018 рік у розділі Грошові активи позивачем було задекларовано актив у розмірі 40000,00 дол. США.

Враховуючи матеріали справи та надані позивачем пояснення, суд дійшов висновку, що сумніви відповідача щодо джерела походження грошових коштів, за які було придбано відповідний транспортний засіб та задекларовано грошові кошти є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідачем не було здійснено аналіз майнового стану позивача за попередні роки та не надано оцінку обставинам продажу відповідачем вищевказаної земельної ділянки.

Щодо джерела походження грошових коштів для придбання позивачем годинника Ulysse Nardin та його дружиною сережок з діамантами Chopard, суд враховує надані позивачем пояснення, за якими відповідні ювелірні вироби були подаровані йому та його дружині батьком позивача, ОСОБА_9 .

Відповідно до декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016-2018 роки позивач є власником наручного золотого годинника Ulysse Nardin (дата набуття права власності 03.05.2011), а дружина позивача, ОСОБА_7 , є власницею золотих сережок з діамантами Chopard (дата набуття права власності 27.09.2012).

ОСОБА_9 у заяві від 19.08.2019, посвідченій приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Тернопільської області Пікуль Г.М., зазначив, що годинник Ulysse Nardin був придбаний за його кошти та подарований ОСОБА_1 (т.1, а.с.209).

У заяві від 19.08.2019, посвідченій приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Тернопільської області Пікуль Г.М., ОСОБА_9 підтвердив, що сережки Chopard були придбані за його кошти та подаровані ОСОБА_7 (т.1, а.с.210).

Позивачем на підтвердження фінансової спроможності свого батька щодо придбання відповідних ювелірних виробів додано до матеріалів справи довідку про доходи за останній звітний період (2007 рік) та декларацію про доходи, одержані з 1 січня по 1 грудня 2007 року або за інший період звітного року від 25.03.2008, відповідно до яких сума доходу ОСОБА_9 за вказаний звітний рік становила 32400000,00 грн. (т.1, а.с.51-53).

Вказані обставини, на переконання суду, є достатніми для спростування сумнівів щодо походження грошових коштів для придбання позивачем годинника Ulysse Nardin та його дружиною сережок з діамантами Chopard.

У спірному висновку відповідач зазначив, що відповідно до декларації за 2015 рік дружина позивача у 2010-2011 роках набула права власності на земельні ділянки, загальною площею 64 га та території Київської області, але відповідні дані відсутні у паперовій декларації позивача за 2012 рік, яка міститься у суддівському досьє.

У позовній заяві позивач підтвердив, що його дружина є власницею 33 земельних ділянок, які були придбані нею за кошти, надані ОСОБА_9 .

Позивач наголосив на тому, шо відсутність в його декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 рік інформації про відповідні земельні ділянки зумовлена тим, що ОСОБА_7 відмовилась надавати відомості відносно себе.

Згідно з декларацією про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015 рік від 29.09.2016 позивачем у розділі Б. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи іншому праві користування членів сім`ї декларанта вказано, що його дружина є власником: земельної ділянки, площею 20,00 га, за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., Абрамівська сільська рада ; земельної ділянки, площею 16,00 га, за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., Демидівська сільська рада ; земельної ділянки, площею 28,00 га, за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., Любимівська сільська рада (т.1, а.с.43-47).

ОСОБА_9 у заяві від 19.08.2019, посвідченій приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Тернопільської області Пікуль Г.М., зазначив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221880400:10:020:0047, 3221880400:10:020:0046, 3221880400:10:020:0045, 3221880400:10:020:0044, 3221880400:10:020:0042, 3221880400:10:020:0041, 3221880400:10:020:0040, 3221880400:10:038:0039, 3221880400:10:038:0034, 3221880400:10:038:0035, 3221882400:20:054:0009, 3221882400:20:054:0008, 3221882400:20:054:0016, 3221882400:20:054:0014, 3221882400:20:054:0013, 3221882400:20:054:0012, 3221882400:20:054:0025, 3221882400:20:054:0024, 3221882400:20:054:0010, 3221884800:16:021:0027, 3221884800:16:021:0029, 3221884800:16:021:0030, 3221884800:16:021:0033, 3221884800:16:021:0032, 3221884800:16:021:0026, 3221884800:16:021:0024, 3221884800:16:021:0019, 3221884800:16:021:0021, 3221884800:16:021:0017, 3221884800:16:021:0016, 3221884800:16:021:0015 та 3221884800:16:026:0057, які оформлені на ОСОБА_7 , придбані за кошти ОСОБА_9 (т.1, а.с.211).

Суд звертає увагу, що у пункті 4 розділу І декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 рік від 28.12.2013 позивач зазначив, що дружина ОСОБА_7 відмовилась надавати відомості, що спростовує висновки відповідача щодо безпідставного незадекларування позивачем майна членів його сім`ї.

У спірному висновку відповідач також зазначив про те, що позивачем не вказано у декларації за 2013 рік про наявність у нього на праві власності квартири, площею 96 кв.м у м. Києві, інформація про яку була вказана ОСОБА_1 у декларації за 2015 рік.

Крім того, відповідач повідомив, що відповідно до декларації судді за 2018 ріку власності ОСОБА_1 з 2006 року перебуває житловий будинок площею 444 кв.м у м. Буча, що знаходиться під Києвом.

Відповідач дійшов висновку про те, що на момент отримання службової квартири (2013 рік) позивач очевидно був забезпечений достатньою житловою площею.

Відповідно до частини першої статті 132 Закону України Про судоустрій та статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI (в редакції, яка була чинна станом на 25.02.2013) після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Про включення жилих приміщень до числа службових від 21.01.2013 №49 встановлено, зокрема, включити до числа службових жилих приміщень Окружного адміністративного суду міста Києва двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 (т.1, а.с.245).

Судом встановлено, що Житлово-побутовою комісією Окружного адміністративного суду міста Києва 25.02.2013 вирішено надати судді ОСОБА_1 (склад сім`ї чотири особи: він, дружина, донька, мати) службову двохкімнатну квартиру, що підтверджується витягом з протоколу Житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду міста Києва №1 (т.1, а.с.48).

У вказаному витязі зазначено, що позивач разом із сім`єю проживає у гуртожитку.

Судом встановлено, що Печерською районною у м. Києві адміністрацією було надано позивачу ордер на право зайняття службового жилого приміщення №012744 від 08.04.2013, в якому вказано про надання ОСОБА_1 на час його роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва службового приміщення з 2-х кімнат, жилою площею 46,80 кв. м. у квартирі АДРЕСА_6 .

У вказаному ордері зазначено склад сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_10 (донька) та ОСОБА_11 (мати) (т.1, а.с.241).

Відповідно до довідки від 24.05.2019 №57, виданої Асоціацією об`єднаних співвласників багатоквартирного будинку Добробут , станом на 24.05.2019 квартира АДРЕСА_7 дійсно службова, ордер НОМЕР_2 від 08.04.2013 про право зайняття службового приміщення виданий ОСОБА_1 (т.1, а.с.50).

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 було витребувано від Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації письмові пояснення про те, чи була виключена із числа службових та приватизована квартира АДРЕСА_5 (з наданням відповідних доказів).

Святошинська районна в місті Києві державна адміністрацію листом від 29.08.019 №107-23/6832 повідомила суду, що станом на 29.08.2019 Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією не приймалось рішення про виключення із числа службових жилих приміщень та приватизацію квартир АДРЕСА_5 (т. 1 , а.с.244).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що 08.04.2013 позивачу на підставі ордеру було надано у службове користування квартиру АДРЕСА_5 , яка як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи перебуває у службовому користуванні позивача та його сім`ї та не була приватизована ОСОБА_1 .

Отже, спірний висновок містить недостовірну інформацію щодо правового титулу, на якому позивач використовує відповідну квартиру.

Також судом встановлено, що 26.05.2006 між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку, за умовами якого позивач зобов`язався придбати побудований на 66% житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_8 (а.с.56-57).

Як вбачається з декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013-2015 роки та декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016-2018 роки, у власності позивача перебував житловий будинок, загальною площею 444,4 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_8 (т.1, а.с.33-37).

Суд звертає увагу на те, що будинок, який перебуває у власності позивача, розташований в селі Буча Київської області, а не у місті Буча Київської області як вказано у спірному висновку.

Дослідивши декларацію позивача про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 рік, судом встановлено, що у 2012 році ОСОБА_1 не використовував на праві власності, оренді або іншому правовому титулі будь-яке нерухоме майно (квартира, будинок), розташоване у місті АДРЕСА_8 .

Таким чином, оскільки у позивача у 2012 році саме за місцем роботи, тобто у місті Києві, було відсутнє житло, надання ОСОБА_1 08.04.2013 квартири для службового користування відповідає положенням статті 132 Закону України Про судоустрій та статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI.

Дослідивши декларацію позивача про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 рік, судом встановлено, що відповідачем не вказано інформацію про використання ним квартири АДРЕСА_5 .

Крім того, у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016-2018 роки помилково вказано, що вищезазначена квартира перебуває у власності позивача.

Однак, встановлені вище недоліки у заповнених позивачем деклараціях за відповідний період не є підставою для висновків щодо невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки ці недоліки могли бути усунуті шляхом отримання пояснень від позивача та відповідних документальних доказів.

Крім того, відповідачем не підтверджено жодними доказами наведені у спірному висновку твердження щодо надання ОСОБА_1 службової квартири в оренду іншим особам та невикористання позивачем відповідного нерухомого майна для власного проживання.

Стосовно відображеної у висновку інформації про постановлені позивачем судові рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).

Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 Незалежність, дієвість та роль суддів , ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) Незалежність судді у його власному суді суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі Олександр Волков проти України зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Так само, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судових рішень, та, відповідно, робити будь-які висновки з даного приводу, незалежно від кута зору.

За таких обставин, посилання ГРД у спірному висновку на відповідні судові рішення є необґрунтованим та безпідставним.

Згідно з п. 48 висновку Консультативної ради європейських суддів (надалі - КРЕС) №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, процес індивідуального оцінювання для кар`єрних цілей або підвищення судді не повинен враховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому.

Пунктом 30 висновку КРЕС №18 (2015) передбачено, що оцінюванням не варто зловживати, наприклад, для вчинення політичного тиску на суддів чи піддавання сумніву окремих рішень.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку.

Проект рішення повинен містити:

1) найменування Ради;

2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи;

3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації;

4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.

Проект висновку повинен містити:

1) найменування Ради;

2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;

3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки;

4) мотиви для ухвалення висновку;

5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Із системного аналізу норм статті 87 Закону №1402, статей 19, 21, 22 Регламенту ГРД вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям.

Згідно п. 39 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Натомість, за результатом дослідження та аналізу наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи, судом встановлено, що обставини, викладені у спірних висновку та рішенні, не були належним чином перевірені Громадською радою доброчесності та носять характер припущень.

Разом з тим, необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є отримання ГРД достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи судом не встановлена та відповідачем не доведена.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 30.09.2019, та рішення про надання додаткової інформації до висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 25.06.2019.

В пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominenv. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У даній справі всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши в сукупності обставини справи, докази, та аргументи сторін, які впливають на юридичну оцінку спірного рішення Громадської ради доброчесності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1536,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 30.05.2019.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення про надання додаткової інформації до висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджене Громадською радою доброчесності 25.06.2019.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_5 ) судовий збір у сумі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд.9).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.