Рішення

від 20.03.2020 по справі 752/25403/19

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/25403/19

Провадження № 2/752/3535/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

20 березня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Квітень про припинення дії, яка порушує право, -

в с т а н о в и в:

у грудні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги мотивувала тим, що в квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , розташовано хостел.

Вважала, що функціонування даного хостелу є незаконним та спричиняє незручності для власників сусідніх квартир у будинку, мешканці хостелу постійно смітять у під`їзді, розпивають спиртні напої та палять в коридорах і під вікнами квартир, що збільшує експлуатаційні витрати на утримання будинку та чинить моральну шкоду іншим мешканцям будинку.

Зазначила, що функціонування хостелу в квартирі багатоквартирного жилого будинку є незаконним, так як це є нецільове використання квартири у багатоквартирному будинку, тому просила зобов`язати ОСОБА_2 як власника зазначеної квартири, припинити використовувати її як хостел та привести квартиру у первісний житловий стан.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 13.12.2019 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 24.01.2020 року (а.с. 28-29).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Ухвалою від 24.01.2020 року розгляд справи відкладено на 20.03.2020 року (а.с. 38).

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Третя особа пояснення щодо позову не надала.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є мешканкою квартири АДРЕСА_2 .

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 11-14).

З матеріалів справи, зокрема, листів Голосіївського УП ГУНП України від 12.12.2018 року, 04.12.2018 року, 09.11.2018 року, актів мешканців будинку АДРЕСА_1 від 01.02.2019 року, Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про обстеження квартири АДРЕСА_1 від 16.10.2018 року, листів Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Управління житлово-комунальної політики від 13.11.2018 року, 15.10.2018 року, листів ОСББ Квітень від 01.04.2018 року, 14.01.2019 року, 14.01.2020 року вбачається, що квартири АДРЕСА_1 з 2015 року використовується як хостел Кашемір , в якому розташовано 30 ліжок, в якому проживають одночасно 30 осіб, і за період з 01.01.2015 року по 03.12.2018 року по лінії 102 надійшло 17 викликів про порушення вимог чинного законодавства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-25).

Крім того, судом встановлено, що у провадженні Голосіївського УП ГУНП України пербуває кримінальне провадження № 12019100010007087 від 22.08.2019 року за фактом незаконного розміщення хостелу за адресою: АДРЕСА_1 .

В рамках досудового розслідування було допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , котрі показали про те, що за адресою: АДРЕСА_1 хостел Кашемір , за останній вони сплачують готівкою, жодних квитанцій не отримують.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Законний інтерес є самостійним об`єктом захисту. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) у справі № 1-10/2004 (рішення №18-рп/2004) законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Частина 4 ст. 10 ЦПК України передбачає, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право (покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права), відновлення становища, яке існувало до порушення.

Покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права.

Відновлення становища, яке існувало до порушення як спосіб захисту цивільного права та інтересу застосовується у тому разі, якщо покладення обов`язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб`єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ч. 1 ст. 382 ЦК України).

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. (ч. 1 ст. 383 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У ч. 4 ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 41 Конституції України та ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Разом із тим, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати приміщення для власного проживання, проживання членів своєї родини, інших осіб та не має права використовувати його для промислового виробництва.

У відповідності до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, власники квартири зобов`язані використовувати приміщення житлового будинку за призначенням.

Також, відповідно до ст. 7 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік (Закон України від 24.06.1981 року № 5150-X) громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями і правил соціалістичного співжиття, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами з метою особистої наживи, одержання нетрудових доходів та в інших корисливих цілях, а також на шкоду інтересам суспільства.

Відповідно до Державних будівельних норм (ДБН В2.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення , затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 року № 80) допускається розміщення нежитлових приміщень, які використовуються для здійснення господарської діяльності, у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків. Крім того, на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) допускається розміщення творчих майстерень художників та архітекторів. При цьому ст. 8 ЖК УРСР передбачено, що у виняткових випадках може здійснюватися переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі за рішенням виконавчих органів міських та обласних рад.

Тобто, для здійснення господарської діяльності можуть використовуватися лише нежитлові приміщення. Переведення жилих приміщень у нежилі може здійснюватися, але лише у виняткових випадках, і лише за рішенням виконавчих органів міських та обласних рад.

Відповідно до п. 3.3 ДБН В.2.2-20:2008 Будинки і споруди. Готелі (далі - ДБН В.2.2-20:2008) готель - це один із засобів розміщення, який визначається згідно з вимогами ДСТУ 4527:2006 Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення , тут: будинок або комплекс приміщень для тимчасового розміщення (проживання).

Відповідно до п. 6.1.1 ДБН В.2.2-20:2008 наявність житлової та приймально-вестибюльної груп приміщень є обов`язковою. Склад додаткових приміщень, що підвищують комфорт готелю, не нормується і приймається згідно із завданням на проектування або за проектом.

Житлова частина будинків готелів (номерний фонд) повинна бути функціонально і планувальне відокремленою.

У випадку розташування приміщень готелів у складі багатофункціональних будинків, а також у випадках блокування приміщень готелів з іншими підприємствами та установами готелі повинні бути планувальне відокремлені, ізольовані та забезпечені самостійними входами і комунікаціями (вертикальними і горизонтальними).

Відповідно до п. 5.31 ДСТУ 4527:2006 хостел (молодіжний готель) - це готель, у якому номери, розташовані зазвичай за коридорною або блочною системою, і має умови для самостійного готування їжі та санітарно-технічні зручності на поверсі або у блоці; може організовувати харчування у закладі ресторанного господарства.

Отже, терміни готель та хостел не можна ототожнити з термінами квартира та нежитлове приміщення . Хостел є молодіжним готелем і повинен забезпечуватися самостійним входом і комунікаціями.

Слід зазначити, що п. 2.50 ДБН В.2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення містить вичерпний перелік приміщень, які допускається розміщуватись у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків. Такого приміщення як готель та/або хостел вказаний перелік не містить.

Відповідно до ст. 150 КУпАП порушення правил користування жилими приміщеннями, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об`єктів благоустрою тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 152 ЖК УРСР передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Крім того, Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири), та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку (пункт 4). Такого дозволу на переобладнання квартири АДРЕСА_1 під хостел відповідач ОСОБА_2 не отримувала.

Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України з даногоь приводк матеріали справи не містять.

Тому, на думку суду, функціонування даного хостелу є незаконним, оскільки цивільним законодавством України передбачено, що квартира у багатоквартирному будинку призначена для постійного проживання, у той час, як у вищезгаданій квартирі розташований хостел , який спричиняє велику кількість незручностей та проблем для власників квартир у під`їзді, зокрема й позивача, оскільки її з відповідачем квартири знаходяться поруч.

Функціонування так званого хостелу у житловому багатоквартирному будинку незаконне, порушує права позивача, інших власників та мешканців квартир в будинку АДРЕСА_1 , через що пошкоджується майно спільного користування, загальний коридор постійно забруднений, поруч з під`їздом і в під`їзді мешканці хостелу палять, розпивають спиртні напої, дебоширять, порушують санітарні норми щодо рівня шуму тощо.

З цих підстав суд надходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача припинити використовувати квартиру АДРЕСА_1 в якості хостелу. І в цій частині приймає рішення про задоволення позову.

З огляду на зміст позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача привести квартиру АДРЕСА_1 у стан, придатний для постійного проживання однієї сім`ї різного чисельного складу або однієї людини, суд вважає, що дана вимога є неконкретною. Усунути цей недолік в ході судового розгляду виявилось неможливим, у зв`язку з чим підстав для задоволення позову в цій частині суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Квітень про припинення дії, яка порушує право - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 припинити використовувати квартиру АДРЕСА_1 в якості хостелу.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ;

Третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Квітень , код ЄДРПОУ 36483382, адреса: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 13-А.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко