Постанова

від 22.04.2020 по справі 310/1495/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.04.2020 Справа № 310/1495/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №310/1495/18 Головуючий у 1 інстанції: Білоусова О.М.

Провадження № 22-ц/807/1015/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Міській палац спорту Бердянської міської ради, Бердянської міської ради, міського голови міста Бердянськ Чепурного Володимира Павловича, виконуючого обов`язки міського голови Холода Олексія Олексійовича про зміну підстави звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП Міській палац спорту Бердянської міської ради, Бердянської міської ради, міського голови міста Бердянськ Чепурного В.П, виконуючого обов`язки міського голови Холода О.О. про зміну підстави звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 30 грудня 2011 року був призначений на посаду директора КП Міський палац спорту Бердянської міської ради згідно з розпорядженням міського голови № 658-р.

Розпорядженням № 251-р від 22 червня 2016 року з ним було безпідставно достроково розірвано контракт та звільнено його з посади.

Не погоджуючись з звільненням, звернувся до суду з позовом, який рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01 листопада 2017 року, задоволено частково, визнано незаконним та скасовано розпорядження Бердянського міського голови Чепурного В.П. № 240-р від 14 червня 2016 року Про оголошення догани ОСОБА_1 та визнано незаконним та скасоване розпорядження Бердянського міського голови № 251-р від 22 червня 2016 року Про припинення контракту та звільнення з посади ОСОБА_1 .

Оскільки зазначена у трудовій книжці причина звільнення не відповідає рішенню суду, звернувся до КП Міський палац спорту Бердянської міської ради, але відповіді не отримав. Крім того, вважав, що за весь час, коли він був достроково звільнений з роботи, а також за весь час судового оскарження він має право отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з червня 2016 року по грудень 2017 року включно. Крім того, вважав, що має право на компенсацію втрати частини заробітної плати.

Порушення його прав внаслідок незаконного звільнення з роботи призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя. Моральні страждання оцінює в 60 000 грн.

На підставі зазначеного просив змінити підставу його звільнення в трудовій книжці, скасувавши п. 21 про звільнення його з роботи на підставі розпорядження №251-р від 22 червня 2016 року, наказу №20 від 23 червня 2016 року, зобов`язати КП Міський палац спорту Бердянської міської ради внести зміни в його трудову книжку, зазначивши підставою звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України: закінчення строку трудового договору; стягнути з КП Міський палац спорту Бердянської міської ради на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 73466 грн., компенсацію за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати в розмірі 6801 грн., стягнути з Чепурного В.П. , Холода О.О. солідарно на його користь моральну шкоду в розмірі 60 000 грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Змінено підставу звільнення ОСОБА_1 в трудовій книжці, скасовано п. 21 про звільнення його з роботи на підставі розпорядження № 251-р від 22 червня 2016 року, зазначено підставою звільнення п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України: закінчення строку трудового договору.

Стягнуто з КП Міський палац спорту Бердянської міської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 26251,94 грн., компенсацію 4468,69 грн. за несвоєчасну виплату середньої зарплати, а всього 30720,63 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на існування наказу КП Міський палац спорту Бердянської міської ради від 23 червня 2016 року №20, ст. 237-1 КЗпП України, відсутність коштів для оплати проведення судово-психологічної експертизи, невмотивованість рішення суду, просить змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні його вимог про зміну підстави звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

КП Міській палац спорту Бердянської міської ради подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконним, відсутність коштів не є підставою для звільнення від доказування, позивачем не доведено завдання моральної шкоди, законодавством не передбачено солідарного обов`язку міської ради, міського голови та секретаря міської ради щодо відшкодування моральної шкоди.

Бердянська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з пропуском строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, змінивши підставу звільнення при недоведеності незаконності наказу №20 від 23 червня 2016 року, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконним, відсутність коштів не є підставою для звільнення від доказування, позивачем не доведено завдання моральної шкоди, Бердянський міський голова не є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1

Чепурний В.П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про зміну підстави звільнення, відсутність коштів не є підставою для звільнення від доказування, позивачем не доведено завдання моральної шкоди, Бердянський міський голова не є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1

Холод О.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що не він залучався до участі у справі №31/4781/16-ц, рішенням суду по якій позивач обґрунтовує позовні вимоги, його вина не була встановлена. Підстави для покладення на нього відповідності за обставини, встановлені відповідними судовими рішеннями, відсутні.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, виникла з трудових правовідносин, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вказані вимоги ЦПК України, не оскарження КП Міській палац спорту Бердянської міської ради, Чепурним В.П. судового рішення, рішення суду підлягає перегляду в апеляційному порядку лише в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року у справі №310/4781/16 визнано незаконним та скасовано розпорядження Бердянського міського голови №251-р від 22 червня 2016 року, вимоги в частині скасування п. 21 про звільнення на підставі наказу №20 від 23 червня 2016 року є необґрунтованими, позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 січня 2016 року по 19 грудня 2017 року, вимоги про відшкодування моральної шкоди не обґрунтовані.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 30 грудня 2011 року був призначений на посаду директора КП Міський палац спорту Бердянської міської ради на підставі розпорядження №658-р від 30 грудня 2011 року та був звільнений з посади директора КП Міський палац спорту Бердянської міської ради за п.3 ст. 40 КЗпП України на підставі розпорядження № 251-р від 22 червня 2016 року, наказу № 20 від 23 червня 2016 року (т. 1 а.с. 239).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року, ухваленим у справі № 310/4781/16-ц, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним та скасоване розпорядження Бердянського міського голови Чепурного В.П. № 240-р від 14 червня 2016 року Про оголошення догани ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано розпорядження Бердянського міського голови № 251-р від 22 червня 2016 року Про припинення контракту та звільнення з посади ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 10-14).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2017 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішенням, яким відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2017 року скасовано, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року залишено в силі (т. 1 а.с. 6-9).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року по справі № 310/4781/16-ц визнано незаконним та скасовано розпорядження Бердянського міського голови № 251-р від 22 червня 2016 року Про припинення контракту та звільнення з посади ОСОБА_1 , то позовні вимоги, що стосуються зміни підстави звільнення, яка зазначена в п. 21 трудової книжки в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі розпорядження № 251-р від 22 червня 2016 року та зазначення підставою звільнення п.2 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України: закінчення строку трудового договору підлягають задоволенню.

За приписами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позовним вимогам щодо скасування п. 21 про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі наказу №20 від 23 червня 2016 року судом першої інстанції була надана належна оцінка.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано наказу №20 від 23 червня 2016 року, що унеможливлює його дослідження та оцінку.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до статті 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

За положеннями Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що між позивачем та КП Міський палац спорту Бердянської міської ради був укладений на період з 30.12.2011 року по 29.12.2016 року та, оскільки позивач зазначав про небажання поновлюватись на посаді у зв`язку з закінченням строку дії контракту, дійшов правильного висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсація невиплаченої заробітної плати підлягає стягненню з 22 червня 2016 року (з дня незаконного звільнення) по 19 грудня 2016 року (по день закінчення контракту ) в розмірі 26 251,94 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу) та 4468,69 грн. (компенсація невиплаченої заробітної плати).

Вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і компенсації невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по грудень 2017 року включно задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і компенсації невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по грудень 2017 року включно, оскільки у вказаний період термін дії контракту вже закінчився, а тому відсутні підстави вважати зазначений період вимушеним прогулом.

Колегія суддів враховує, що, зазначаючи в прохальній частині апеляційної скарги вимоги щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації невиплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 не навів доводів щодо незаконості рішення суду в цій частині.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

За вимогами чинного процесуального законодавства, обставини, зазначені позивачем на підтвердження вимог щодо наявності моральної шкоди, мають бути підтверджені належними засобами доказування, за відсутності яких можна стверджувати про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Звернувшись до суду зі позовними вимогами про стягнення відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн., позивач посилався на незаконне звільнення з роботи, втрату нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів достатніми, належними та достовірними доказами заподіяння йому моральної шкоди.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на відсутність коштів на проведення судово-психологічної експертизи, призначеної саме за його клопотанням, не спростовує висновків суду в частині відмови в задоволенні вказаних вимог.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди.

Зазначений висновок суду відповідає обставинам справи, узгоджується з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом першої інстанції.

Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 22 квітня 2020 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова