Рішення

від 21.04.2020 по справі 172/193/20

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 172/193/20

Провадження № 2/172/147/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.04.2020 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання - Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, третя особа державний нотаріус Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Миколаївської сільської ради народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області від 02.10.1992 року № 12 ОСОБА_2 надано в постійне користування земельну ділянку площею 40,0 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства та видано 12.03.1993 року Державний акт на право постійного користування землею серії ДП, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

На момент виникнення права користування земельною ділянкою діяли норми ЗК України від 18.12.1990 року № 561-XII. Правовий статус землі в постійному користуванні полягав у тому, що земельна ділянка надавалася для створення фермерського господарства та без обмеження.

Враховуючи, що земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, ОСОБА_2 на виконання рішення Миколаївської сільської ради народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області від 25.03.1993 року №157/I XII/XXI та відповідно до ст 8 ЗУ "Про фермерське господарство" створив Фермерське господарство Берегиня та зареєстрував його у встановленому порядку.

Вказана земельна ділянка була та залишається необхідною матеріальною основою для створення та функціонування фермерського господарства Берегиня , яке й до теперішнього часу здійснює свою статутну діяльність та використовує земельну ділянку за призначенням.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер

Позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 та єдиним спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину у вигляді права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1220786600:01:006:0103 площею 40,0 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства, шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

17.02.2020 року вона звернулася із заявою до державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області для видачі свідоцтва про право на спадщину на вищевказану земельну ділянку, однак нотаріус відмовила у видачі свідоцтва мотивуючи тим, що наданий Державний акт на право постійного користування землею не підтверджує право приватної власності на земельну ділянку.

Просить суд визнати на нею право постійного користування земельною ділянкою площею 40,0 га кадастровий номер 1220786600:01:006:0103, розташовану на території Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, цільове призначення - ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП від 12.03.1993 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 28.02.2020 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Позивачка ОСОБА_1 надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні.

Відповідач надав заяву про розгляд справи у відсутність представника сільської ради, не заперечує проти позовних вимог.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, письмові пояснення щодо предмета спору у встановлений судом строк не подала.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП від 12.03.1993 року ОСОБА_2 на підставі рішення Миколаївської сільської ради народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області від 02.10.1992 року № 12 надано в постійне користування земельну ділянку площею 40,0 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

25.03.1996 року створено та зареєстровано Фермерське господарство Берегиня .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 20.02.2015 року.

Позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 та спадкоємцем після смерті останнього, що підтверждується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.12.2010 року та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 18.03.2016 року.

Постановою державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори від 17.02.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіку ОСОБА_2 , у зв'язку з відсутністю відомостей щодо перебування у приватній власності спадкодавця земельної ділянки розміром 40,0 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з права постійного користування землею.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), в якій Велика Палата відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі

№ 668/477/15-ц, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Сталість судової практики у вказаному питанні підтверджена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який у своїй постанові від 11 грудня 2019 року при розгляді справи № 188/1124/15-ц про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування після померлої особи дійшов висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи встановлені судом обставини та оцінивши усі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір сплачений при подачі позову до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 1218, 1219, 1225 ЦК України, ст.ст. 92, 141 ЗК України, Законом України Про фермерське господарство , ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В

1. Позов ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, третя особа державний нотаріус Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - задовольнити.

2. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_3 право постійного користування земельною ділянкою площею 40,0 га кадастровий номер 1220786600:01:006:0103, що розташована на території Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, цільове призначення - ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП від 12.03.1993 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Стягнути з Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк