Постанова

від 23.04.2020 по справі 916/3824/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3824/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29)

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства „Спецагролізинг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.03.2020

у справі №916/3824/19

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Біляївська сільгоспхімія"

до Державного підприємства „Спецагролізинг"

про стягнення 167 475 грн.

(суддя першої інстанції: Літвінов С.В., дата та місце прийняття рішення: 02.03.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

В грудні 2019 року Товариство з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" (далі - ТДВ Біляївська сільгоспхімія ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Спецагролізинг" (далі - ДП Спецагролізинг ) про стягнення 167475 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем вимог договору відповідального зберігання №1 від 08.08.2014.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.03.2020 по даній справі в задоволенні позову ТОВ "Біляївська сільгоспхімія" до ДП "Спецагролізинг" про стягнення 167475 грн. відмовлено в повному обсязі.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що матеріалами справи не підтверджено, що сторонами були внесені зміни до договору щодо ціни договору, відтак зміна ціни договору в односторонньому порядку неможлива. Крім того, заява відповідача від 10.02.2020 за вх.№3401/20 про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності задоволенню судом не підлягає, оскільки судом у задоволенні позову ТДВ "Біляївська сільгоспхімія" відмовлено за недоведеністю порушення Державним підприємством "Спецагролізинг" умов договору відповідального зберігання №1 від 08.08.2014.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП Спецагролізинг звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 02.03.2020 по даній справі скасувати і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

ДП Спецагролізинг вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права, зокрема, правил територіальної підсудності.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що він є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, засновником підприємства є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Згідно зі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього кодексу місцезнаходження юридичної чи фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Апелянт зазначає, що він знаходиться у м.Києві, що зазначено самим позивачем у позовній заяві, відтак справа належить до територіальної підсудності Господарського суду міста Києва. Суд першої інстанції помилково відкрив провадження у справі, не встановивши фактичне місцезнаходження відповідача

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП „Спецагролізинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.03.2020 по справі №916/3824/19, вирішено розглянути апеляційну скаргу ДП „Спецагролізинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.03.2020 по справі №916/3824/19 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" (позивач) та Державним підприємством "Спецагролізинг" (відповідач), було укладено договір № 1 відповідального зберігання (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець (Відповідач) передає, а Зберігай (Позивач) приймає на відповідальне зберігання техніку у кількості визначеною актами приймання-передачі у додатках до Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 1.2 вказаного Договору передбачено, що майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Одеська область, Біляївський район, м.Біляївка , автодорога Кар`єр піщаний (Біляївка роздільна) 3 км , будинок 2.

Згідно Додатку 1 акт приймання-передачі №1 від 08.08.2014 зберігач отримав комбайни КЗС-812СХ у кількості 33 штук.

На підставі п. 3.1.2. Договору Поклажодавець зобов`язаний забрати у Зберігача Майно до закінчення строку дії Договору.

Відповідно до п. 3.1.3. Договору Поклажодавець зобов`язаний сплачувати Зберігачу послуги за договором з розрахунку 300 грн. 00 коп., без ПДВ, за одиницю техніки (зернозбиральний комбайн) за один місяць відповідно до виставлених рахунків та 150 грн. 00 коп. без ПДВ за одиницю додаткового обладнання (візок з жаткою) за один місяць відповідно до виставлених рахунків. Оплата здійснюється не пізніше ніж до 10 числа поточного місяця за поточний місяць, шляхом банківського переказу на поточний рахунок Зберігача.

Пунктом 6.1. Договору зазначено, що цей Договір набуває чинності з дати підписання акта приймання-передачі Майна, і діє до 31.12.2014 року.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 до Договору строк дії продовжено 31.12.2015, а додатковою угодою № 2 від 23.12.2015 до Договору строк дії продовжено 23.12.2016.

Після закінчення строку дії Договору та станом на момент звернення до суду, відповідачем не було вчинено жодних дій щодо вивезення переданого на зберігання майна, у зв`язку з чим на зберіганні у ТДВ "Біляївська сільгоспхімія" залишились передані за договором зернозбиральні комбайни у кількості 5 одиниць, а саме: комбайн КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 343; комбайн КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 338; комбайн КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 275; комбайн КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер б/н; комбайн КЗС-812СХ, 2010 року випуску, заводський номер 261.

Як зазначає позивач в позовній заяві, в березні 2018 року керівництво ТДВ "Біляївська сільгоспхімія" неодноразово усно (в телефонному режимі) зверталось до представників ДП "Спецагролізинг" з вимогою звільнити територію зберігання від майна Поклажодавця, у зв`язку із закінченням строку дії Договору та провести остаточні розрахунки по оплаті послуг зберігання, оскільки з 01.04.2018 р. встановлюються нові тарифи за зберігання майна. Згідно наказу ТДВ "Біляївська сільгоспхімія" від 23.03.2018 року № 1/3 були встановлені нові тарифи. Так даним наказом визначено, що техніка яка має вагу 5 тон і більше становить 55 грн. на добу за зберігання.

Також позивач вказує, що загальна вага комбайну КЗС-812СХ складає близько 12 тон. Із розрахунку періоду з 01.04.2018 по 01.12.2019 роки становить 609 календарних днів. Таким чином 609 (кількість діб) х 55 (тариф за добу) х 5 (кількість техніки) становить 167475,00 грн. заборгованості за зберігання. З квітня 2018 року жодних сплат з боку Відповідача не надходило на рахунок Позивача, хоча останній продовжував виконання умов Договору, а заборгованість Відповідача за договором становить 167475,00 грн., як плата за фактичний час зберігання майна після закінчення строку договору зберігання.

Враховуючи неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить господарський суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 167475 грн.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

ДП Спецагролізинг в апеляційній скарзі зазначає про порушення судом першої інстанції правил підсудності та зазначає, що справа не підлягає розгляду в Господарському суді Одеської області, у зв`язку з чим судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду переглядає справу №916/3824/19 в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оскільки відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження ДП Спецагролізинг : м.Київ, вул.Горького, 11, судова колегія вказує, що позов у даній справі міг бути поданий ТДВ Біляївська сільгоспхімія до Господарського суду м.Києва.

Водночас за умовами ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

У всіх передбачених приписами ст. 29 Господарського процесуального кодексу України випадках альтернатива загальному правилу підсудності для позивача є факультативною, оскільки позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох).

Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (частина п`ята статті 29 Господарського процесуального кодексу України).

Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

Правила визначення місця виконання зобов`язання передбачені ст. 532 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

В силу ч. 1 ст. 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором або місцем, яке визначено змістом зобов`язання.

Поняття "місце виконання зобов`язання" за своїм змістом відображає певну просторову характеристику зобов`язальних правовідносин, при цьому таке відображення може відбуватися не тільки за допомогою формулювання "місце виконання зобов`язання", але й іншими словосполученнями.

Як зазначалося раніше, 08.08.2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Біляївська сільгоспхімія" (позивач) та Державним підприємством "Спецагролізинг" (відповідач), було укладено договір № 1 відповідального зберігання (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець (Відповідач) передає, а Зберігай (Позивач) приймає на відповідальне зберігання техніку у кількості визначеною актами приймання-передачі у додатках до Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 1.2 вказаного Договору передбачено, що майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Одеська область, Біляївський район, м.Біляївка, автодорога Кар`єр піщаний (Біляївка роздільна) 3 км, будинок 2.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що сторони фактично узгодили місце виконання договору зберігання №1 від 08.08.2014 на території зберігача за договором ( Одеська область, Біляївський район, м. Біляївка, автодорога Кар`єр піщаний (Біляївка роздільна) 3 км, будинок 2), а тому, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, дана позовна заява могла бути також подана ТДВ Біляївська сільгоспхімія до Господарського суду Одеської області.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що право позивача на обрання підсудності спору, що виник з договору, в якому визначено місце виконання, надано останньому безпосередньо процесуальним законом, а саме: приписами ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що право позивача щодо вибору підсудності справи випливає саме з особливостей договору, а не з предмета спору, а відтак, вказане право не потребує додаткового закріплення безпосередньо в укладеному між сторонами договорі.

З огляду на зазначене, судовою колегією розглянуто та відхилено доводи апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, а саме - розгляду справи з порушенням правил підсудності та неможливість розгляду справи Господарським судом Одеської області.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2020 по справі №916/3487/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2020 по справі №916/3487/19 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Спецагролізинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.03.2020 у справі №916/3824/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.03.2020 у справі №916/3824/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: С.І. Колоколов

А.І. Ярош