Постанова

від 22.04.2020 по справі 583/1278/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 583/1278/18

провадження № 61-16736св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), С. О. Карпенко, Стрільчука В. А.., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство Райз-Максимко , Фальченко Юрій Леонідович - державний реєстратор Комунального підприємства Реєстраційна інвентаризаційна служба Грунської сільської ради Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2019 року у складі судді Ковальової О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Орлова І. В., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко (далі - ПрАТ Райз-Максимко ) і державного реєстратора Комунального підприємства Реєстраційна інвентаризаційна служба Грунської сільської ради Сумської області (далі - КП Реєстраційна інвентаризаційна служба ) Фальченка Ю. Л. (далі - державний реєстратор), в якому просила визнати недійсним укладений 02 жовтня 2017 року між нею та ПрАТ Райз-Максимко строком на 10 років договір оренди земельної ділянки площею 2,7705 га, кадастровий № 5920380400:01:001:0125 і скасувати рішення державного реєстратора від 04 жовтня 2017 року № 37394880 про державну реєстрацію права оренди на вказану земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що за життя батько позивача набув у власність зазначену земельну ділянку і 01 вересня 2007 року за договором № 62 передав її у оренду строком на 10 років Сільськогосподарському акціонерному товариству закритого типу Зоря , яке в подальшому змінило найменування на ПрАТ Райз-Максимко . Після смерті батька позивач оформила право на успадковану земельну ділянку та продовжувала отримувати орендну плату за неї.

08 серпня 2017 року позивач в письмовій формі повідомила відповідача про небажання продовжувати договір оренди, строк дії якого спливав 19 листопада 2017 року, проте відповідач всупереч її волі незаконно склав спірний договір оренди земельної ділянки 02 жовтня 2017 року № 235/17 та зареєстрував його, тобто під час дії попереднього договору. Оспорюваний договір оренди земельної ділянки підписаний з порушенням вимог закону, під час дії попереднього договору оренди, а тому є недійсним, а його державна реєстрація підлягає скасуванню.

Позивач не підписувала оспорюваний договір. Крім того, ПрАТ Райз-Максимко скористалося юридичною необізнаністю та зайвою довірливістю позивача під час укладення спірного договору, внаслідок яких у оспорюваний договір включено невигідні для неї умови щодо орендної плати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2017 року № 235/17, укладений між ОСОБА_1 і ПрАТ Райз-Максимко про передачу в оренду земельної ділянки площею 2,7705 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0124, строком на 10 років, стягнуто з ПрАТ Райз-Максимко на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 408,00 грн і витрати за проведення експертизи у сумі 4 862,00 грн, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що після смерті батька позивача до неї у повному обсязі перейшли права та обов`язки орендодавця за умовами укладеного 23 вересня 2009 року договору № 62. Строк дії цього договору розпочався з моменту його державної реєстрації - 19 листопада 2012 року та закінчився через п`ять років, тобто 19 листопада 2017 року, про що ПрАТ Райз-Максимко було обізнано, однак під час дії договору укладено новий договір оренди землі від 02 жовтня 2017 року та фактично здійснено подвійну реєстрацію права оренди однієї і тієї земельної ділянки. Такі дії відповідача свідчать про порушення визначеного законом порядку укладення договорів оренди земельної ділянки, тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.

Позивач підписала оспорюваний договір, однак неправомірні дії з укладення та державної реєстрації спірного правочину є підставою для визнання його недійсним. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, оскільки визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки є самостійною підставою для здійснення державним реєстратором скасування реєстрації цього договору, а порушення прав позивача саме державною реєстрацією є недоведеним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ Райз-Максимко залишено без задоволення, рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що укладений між ОСОБА_1 і ПрАТ Райз-Максимко договір оренди землі зареєстрований 19 листопада 2012 року, в пункті 8 договору оренди земельної ділянки від 23 вересня 2009 року № 62 зазначено, що цей договір укладено на п`ять років, а в пункті 44 договору вказано, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, положення договору оренди земельної ділянки від 23 вересня 2009 року № 62 щодо його державної реєстрації є визначальним під час обрахування строку чинності цього договору та для визначення моменту закінчення його дії. Строк дії договору оренди земельної ділянки від 23 вересня 2009 року № 62 сплив 19 листопада 2017 року.

Договір оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2017 року № 235/17, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ Райз-Максимко , не відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства, оскільки його вчинено під час дії договору оренди земельної ділянки від 23 вересня 2009 року № 62.

Тому доводи апеляційної скарги з приводу закінчення строку дії договору від 23 вересня 2009 року № 62 через п`ять років після його укладення, тобто 23 вересня 2014 року, не ґрунтуються на нормах права.

Доводи апеляційної скарги про те, що проведеною у справі почеркознавчою експертизою підтверджено волевиявлення позивача на укладення спірного договору не спростовують висновків суду про задоволення позову, оскільки невідповідність оспорюваного правочину вимогам закону є безумовною підставою для визнання цього договору недійсним.

Рішення суду про визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки після набрання ним законної сили буде підставою для здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень в частині скасування попередньої реєстрації права оренди за договором від 02 жовтня 2017 року № 235/17 (стаття 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Судом першої інстанції правильно застосована стаття 141 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 вересня 2019 року ПрАТ Райз-Максимко через представника Скрипка А. В. надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Охтирського міськрайоного суду Сумської області від 06 травня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ Райз-Максимко .

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до розгляду .

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що саме укладений договір підлягає державній реєстрації. Сторони оспорюваного договору дійшли згоди щодо всіх умов договору оренди землі, склали та підписали договір, надаючи своїй згоді встановленої форми.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір породжує правовідносини, на виникнення яких спрямоване волевиявлення сторін.

Цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін при укладенні договору, набуваються після відповідної державної реєстрації. У момент державної реєстрації набирає чинності (юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати момент укладення договору.

Факт укладення договору має самостійне значення, не є тотожним юридичному значенню набрання договором чинності, при цьому реєстрація договору є адміністративним актом, тобто зовнішнім елементом щодо договору та не впливає на факт його укладення.

У договорі оренди землі № 62, зокрема у пункті 8, передбачено, що договір укладено на 5 років. Акт приймання-передачі земельної ділянки як об`єкта оренди підписаний 23 вересня 2009 року, що й є моментом укладення договору оренди.

Інші умови договору не передбачають початку обрахування строку оренди.

Договір оренди не передбачає, що початком строку оренди є момент державної реєстрації цього договору (правові позиції Верховного Суду України щодо моменту укладення та відлік строку оренди у постановах від 19 лютого 2014 року в справі № 6-162цс13, від 07 червня 2017 року в справі № 6-872цс17, від 18 січня 2017 року в справі № 6-2777цс16, від 27 квітня 2017 року в справі № 6-422цс17).

З урахуванням того, що спірний договір зареєстровано 02 жовтня 2017 року, тобто після закінчення строку дії укладеного раніше договору, то суди попередніх інстанцій внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права ухвалили незаконні рішення, адже саме з цих підстав позовні вимоги позивача мали бути залишеними без задоволення, враховуючи й той факт, що у позивача було волевиявлення на укладення оспорюваного договору.

Позивачем заявлено дві позовні вимоги: 1) про визнання недійсним договору; 2) про скасування державної реєстрації цього договору. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про судовий збір у разі об`єднання кількох вимог немайнового характеру судовий збір сплачується за кожну вимогу. Позивачем сплачено по 704,00 грн за кожну окрему вимогу, а загалом - 1 408,00 грн. Оскільки позов задоволено частково, то відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати слід було розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте рішенням суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з відповідача стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 1 408,00 грн, а також витрати на проведення експертизи в розмірі 4 862,00 грн, тобто без застосування принципу пропорційності.

Позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що в касаційній скарзі відповідач не врахував те, що судом першої інстанції ухвалою від 29 січня 2019 року проведено заміну неналежного відповідача - Комунального підприємства Реєстраційно-інвентаризаційну службу В`язівської сільської ради, що є ліквідованим, на державного реєстратора КП Реєстраційна інвентаризаційна служба Фальченка Ю. Л.

З платіжного доручення вбачається, що відповідач не сплачував судовий збір за подання касаційної скарги, оскільки судовий збір сплачено не відповідачем, а іншою юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю ТРЕЙД АГРО (далі - ТОВ ТРЕЙД АГРО ), код ЄДРПОУ - 39995033.

Помилковим є твердження ПрАТ Райз-Максимко про те, що суди неправильно визначили строк дії попереднього договору оренди від 23 вересня 2009 року № 62, оскільки відповідач вважає, що дія цього договору закінчилася 23 вересня 2014 року. Проте зазначений договір оренди землі зареєстрований 19 листопада 2012 року в відділі Держкомзему у Охтирському районі Сумської області, реєстраційний запис № 592030004003320.

Згідно із статтею 20 Закону України Про оренду землі укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. У статті 210 ЦК України передбачено, що якщо правочин підлягає державній реєстрації, то він є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У пункті 20 зазначеного договору оренди землі зазначили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється в п`ятиденний строк після державної реєстрації договору. В пункті 8 договору оренди землі передбачено, що він є укладеним на 5 років.

У статті 17 Закону України Про оренду землі передбачено, що об`єкт оренди за договором вважається переданим орендарю лише з моменту державної реєстрації права оренди.

У пункті 44 договору оренди землі вказано, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Оскільки договір оренди землі зареєстрований 19 листопада 2012 року, то договір діяв по 19 листопада 2017 року.

Станом на 23 вересня 2014 року, тобто дату, коли, на думку відповідача закінчився строк дії договору оренди землі, земельна ділянка не була повернута позивачу. Акт повернення земельної ділянки станом на 23 вересня 2014 року відповідачем суду не наданий. Проте в пункті 21 договору оренди землі передбачено, що після закінчення дії договору земельна ділянка обов`язково повертається орендодавцю.

Відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України Про оренду землі за таких обставин, якщо земельна ділянка не повертається протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на тих же умовах на той же строк, якщо відсутній лист-повідомлення про заперечення сторони проти продовження дії договору. Це також підтверджує факт продовження орендних відносин між сторонами.

У 2014, 2015, 2016, 2017 роках на користь позивача відповідачем сплачувалася орендна плата за користування цією земельною ділянкою.

Відповідач не оспорює те, що у 2014 році не повертав земельну ділянку, а також те, що після 2014 року сплачував орендну плату за її користування.

Ці обставини свідчать про те, що договір оренди землі не припинявся.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на час укладення оспорюваного договору оренди земельна ділянка не була вільною.

Розподіл судових витрат відбувся правильно, оскільки суд задовольнив вимоги до ПрАТ Райз-Максимко , тому саме на цю особу було покладено судові витрати.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволеннякасаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_4 , батьку позивача ОСОБА_1 , за життя на праві приватної власності належали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,2936 га, розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району.

01 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та Сільськогосподарським акціонерним товариством закритого типу Зоря укладений договір оренди землі № 62, відповідно до умов якого орендодавець передав в оренду строком на 10 років дві земельні ділянки (пай) загальною площею 3,2936 га за орендну плату в розмірі 381,54 грн, що становить 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки.

23 вересня 2009 року між ОСОБА_4 і Закритим акціонерним товариством Райз-Максимко укладений договір оренди землі № 62, відповідно до умов якого орендодавець передав в оренду строком на 5 років дві земельні ділянки (пай) загальною площею 3,2936 га за орендну плату у розмірі 903,98 грн, що становить 3 % від грошової оцінки. Цей договір був зареєстрований відділом Держкомзему у Охтирському районі Сумської області 19 листопада 2012 року за № 592030004003320.

Згідно з пунктом 8 договору оренди землі від 23 вересня 2009 року № 62 після закінчення строку договору орендар має право на поновлення його на новий строк згідно з чинним законодавством. У цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору повідомити орендодавцю про намір продовжити його дію.

У 2010 році Закрите акціонерне товариство Райз-Максимко змінило назву на ПрАТ Райз-Максимко .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Дочка ОСОБА_4 - позивач ОСОБА_1 успадкувала земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7705 га і 0,5231 га, отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2013 року та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

08 серпня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до директора Хухрянської філії ПрАТ Райз-Максимко з письмовою заявою про намір припинити договірні відносини по закінченню строку договору оренди земельної ділянки 19 листопада 2017 року.

02 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 і ПрАТ Райз-Максимко укладено договір оренди землі № 235/17, який того ж дня був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22648688. За умовами цього договору ПрАТ Райз-Максимко надано в оренду земельну ділянку загальною площею 2,7705 га (рілля), кадастровий номер 5920380400:01:001:0124, строком на 10 років.

Актом визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та Актом приймання-передачі земельної ділянки (без дати) визначені межі земельної ділянки з кадастровим номером 5920380400:01:001:0124, що розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області і належить позивачу, а також проведена передача в оренду земельної ділянки площею 2,7705 га.

19 листопада 2017 року між ОСОБА_1 і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Бакирівське (далі - СТОВ Бакирівське ) укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,7705 га кадастровий номер 5920380400:01:001:0124, у реєстрації якого відмовлено в зв`язку з тим, що речове право вже зареєстровано Комунальним підприємством Реєстраційна служба В`язівської сільської ради Сумської області за іншою особою.

Відповідно до платіжних відомостей на виплату грошей ОСОБА_1 отримувала від ПрАТ Райз-Максимко орендну плату як готівкою, так і сільськогосподарською продукцією.

Заявами від 26 вересня 2016 року та 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 просила директора Хухрянської філії ПрАТ Райз-Максимко видати їй орендну плату за один пай коштами за 2016, 2017 роки.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 1903/1904 від 07 грудня 2018 року, проведеної експертом Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, підписи у двох примірниках договору оренди землі від 02 жовтня 2017 року № 235/17 виконані власноруч ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про те, що судами не врахований факт наявності волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору, є обґрунтованими.

Орендована за оспорюваним договором земельна ділянка до моменту укладення цього договору перебувала в користуванні ПрАТ Райз-Максимко на підставі договору оренди землі від 23 вересня 2009 року, що був зареєстрований відділом Держкомзему у Охтирському районі Сумської області 19 листопада 2012 року, та акта приймання-передачі земельної ділянки (об`єкта оренди) від 23 вересня 2009 року.

Позивач після смерті батька як його спадкоємець і правонаступник у орендних зобов`язаннях отримувала орендну плату від ПрАТ Райз-Максимко .

02 жовтня 2017 року позивач уклала договір оренди земельної ділянки з ПрАТ Райз-Максимко , власноруч підписавши його, що підтверджено висновком судової експертизи.

Укладення позивачем 19 листопада 2017 року з іншою особою - СТОВ Бакирівське договору оренди землі, щодо якої позивач 02 жовтня 2017 року вже уклала договір оренди з ПрАТ Райз-Максимко на 10 років, суперечить принципам здійснення цивільних прав.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. В разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Добровільно уклавши оспорюваний договір з відповідачем, у користуванні якого на час укладення оспорюваного договору оренди землі перебувала земельна ділянка, позивач звернулася до суду, вбачаючи в таких діях порушення своїх прав.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею частин другої - п`ятої статті 13цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них .

Частиною першою статті 627 ЦК Українивстановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626 , 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладення оспорюваного договору оренди землі не призвело до виникнення права користування земельною ділянкою у іншої особи, яка є відмінною від орендаря за договором від 23 вересня 2009 року № 62, що був укладений між ОСОБА_4 і Закритим акціонерним товариством Райз-Максимко .

Правомірність дій сторін договору оренди землі, спрямованих на продовження договірних відносин щодо користування земельною ділянкою, що розпочинаються до закінчення строку дії попереднього договору, заснована, зокрема, на статті 33 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), яка передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Узгодження питання щодо продовження договору оренди землі розпочинається не пізніше одного місяця до закінчення строку дії договору та відповідна угода укладається сторонами в місячний термін.

Отже, доводи позивача про наявність підстав для недійсності оспорюваного договору оренди землі, а саме, укладення нового договору оренди землі до закінчення дії попереднього договору, а також на інших умовах, ніж передбачав договір оренди землі від 23 вересня 2009 року, є необґрунтованими.

Наведені норми матеріального права надають сторонам договору оренди землі до закінчення його дії домовитися про продовження орендних відносин, у тому числі змінивши умови договору оренди. Досліджені судами попередніх інстанцій письмові докази та висновок судової експертизи підтверджують свободу волевиявлення позивача (як правонаступника орендодавця за договором оренди землі від 23 вересня 2009 року) та відповідача (як орендаря за договором оренди землі від 23 вересня 2009 року)на досягнення домовленості про продовження між ними орендних відносин. Зазначена домовленість була оформлена належним чином.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що з боку представників орендаря допущені неправомірні дії з укладення і державної реєстрації вказаного договору, є необґрунтованим.

За таких обставин відсутні передбачені законом підстав для задоволення позовних вимог про визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора, оскільки визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки є підставою для скасування державної реєстрації права оренди, а також оскільки позивач не довела факт порушення її прав державним реєстратором.

У цій частині рішення суду першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції, є законним. Касаційна скарга не містить обґрунтування незаконності оскаржуваних судових рішень у цій частині.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано статтю 141 ЦПК України щодо покладення на сторін судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог, є обґрунтованими.

Судом першої інстанції стягнута з відповідача сума судового збору, що була сплачена позивачем за дві позовні вимоги, проте суд задовольнив лише одну позовну вимогу.

Крім того, суд стягнув з відповідача витрати позивача на проведення судової експертизи без урахування того, що висновок експертизи спростовує доводи позивача про те, що вона не підписувала оспорюваний договір і суд визнав зазначені доводи позову необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин.

Апеляційний суд безпідставно не врахував доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції статті 141 ЦПК України під час розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи, проте неправильно застосовані норми матеріального права з приводу права позивача на судовий захист і норми процесуального права щодо розподілу судових витрат, що підлягали застосуванню, з огляду на що, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати в частині визнання недійсним договору оренди землі, а також щодо розподілу судових витрат, та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Судухвалює нове рішення в частині , він проводить новий розподіл судових витрат.

За подання відповідачем апеляційної скарги сплачено 2 112,00 грн, а касаційної скарги - 2816,00 грн, загалом - 4 928,00 грн.

Виходячи з покладення судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, враховуючи, що відповідач оскаржував у апеляційному та касаційному порядку рішення суду першої інстанції у повному обсязі, з позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 464,0 грн.

Судові витрати, понесені позивачем у суді першої інстанції, у тому числі на проведення експертизи, враховуючи те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 141, 400 , 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року скасувати в частині визнання недійсним договору оренди землі від 02 жовтня 2017 року та в частині розподілу судових витрат.

Постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 02 жовтня 2017 року, укладений міжОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством Райз-Максимко .

В іншій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг у розмірі 2 464,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов