Рішення

від 22.04.2020 по справі 914/63/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2020 справа № 914/63/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П. розглянув матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, м. Львів,

предмет позову: стягнення 51 416,46 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань за договором постачання природного газу №00375/16-БО (Т) - 21 від 22.11.2016 року,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

10.01.2020 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова про стягнення 51 416,46 грн.

Ухвалою суду від 13.01.2020 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 20.02.2020 року відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 18.03.2020 року.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана сторонами, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відводу складу суду сторонами не заявлено.

16.03.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судове засідання 18.03.2020 року сторони явку представників не забезпечили. 18.03.2020 року розгляд справи відкладено на 22.04.2020 року, сторони у відповідне судове засідання, враховуючи постанову Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020 року зі змінами від 16.03.2020 року Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , не викликалися.

22.04.2020 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Відповідь на відзив позивачем не подано.

У судове засідання 22.04.2020 року відповідач явку представника не забезпечив, заяв, клопотань не подавав, про судове засідання повідомлений належним чином шляхом надіслання 19.03.2020 року ухвали суду від 18.03.2020 року. Відстеживши на сайті Укрпошти поштове відправлення за трек-кодом 7901413109496 (код надіслання вихідної кореспонденції суду), вбачається, що відправлення вручено за довіреністю 21.03.2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи наведене, належне повідомлення сторін про дату та час судового засідання, подану позивачем заяву про розгляд справи без участі його представника та відсутність будь-яких клопотань від відповідача, суд не вважає неявку представників сторін такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 22.04.2020 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу. Позивач стверджує, що позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 948 670,13 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 договору, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню в сумі 29 360,86 грн., три проценти річних у сумі 4 194,41 грн., інфляційні втрати у сумі 17 861,19 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого щодо розміру заявленої до стягнення суми не заперечив, проте заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

22.11.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі по тексту рішення - позивач, постачальник згідно з договором) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Львова (надалі по тесту рішення - відповідач, згідно з договором - споживач) укладено договір на постачання природного газу № 00375/16-БО (Т) - 21, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.1, п.1.2).

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.4)

Згідно з п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 року та від 31.12.2016 року постачальником по договору № 00375/16-БО (Т) - 21 від 22.11.2016 року поставлено Квартирно-експлуатаційному відділу міста Львова природний газ у листопаді 2016 року, вартістю 359 151,28 грн., у грудні 2016 року, вартістю 589 518,85 грн., тобто, всього на суму 948 670,13 грн. Акти підписані та скріплені печатками представниками обох сторін.

Згідно з виписками по рахунку Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 15.12.2016 року споживачем КЕВ м. Львова здійснено оплату по договору № 00375/16-БО (Т) - 21 від 22.11.2016 в сумі 238 750,45 грн. і 359 151,28 грн., тобто всього на суму 597 901,73 грн. Крім цього, згідно з реєстром операцій по договору 00375/16-БО (Т) - 21 , споживач КЕВ м. Львова за період 01.01.2016 - 31.07.2019 року, заборгованість у розмірі 62 975,45 грн., 246 597,90 грн. та 41 194,42 грн. у червні 2017 року перенесено з 68 на 36, внаслідок чого заборгованість по актах передачі природного газу за листопад і грудень 2016 року у споживача не обліковується.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, проаналізувавши позиції сторін, викладені в позовній заяві та відзиві на позовну заяву, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір на постачання природного газу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом вище, факт поставки природного газу у період листопада- грудня 2016 року, загальною вартістю 948 670,13 грн., підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а також не заперечується відповідачем. Більше того, в матеріалах справи наявні докази часткової оплати споживачем отриманого природного газу, а згідно з бухгалтерськими документами позивача основна заборгованість станом на 31.07.2019 року у відповідача відсутня.

Наведені у відзиві твердження про те, що позивачем не зазначено, з якого моменту виникла заборгованість, не відповідають обставинам справи, оскільки такий момент вказаний у розрахунку заборгованості, долученому до позовної заяви, та спростовуються встановленими вище обставинами справи, оціненими судом.

Згідно з умовами договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Тобто, до 25.12.2016 року і до 25.01.2017 року включно споживач зобов`язаний був сплатити отриманий за листопад і грудень 2016 року природний газ.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем не спростовано та не заперечується порушення ним умов договору щодо здійснення вчасної оплати природного газу. Так, оплата за поставлений у листопаді 2016 року природний газ, вартістю 359 151,28 грн., здійснена відповідачем вчасно - до 25.12.2016 року і позивач на таку суму штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати не нараховує. Вартість поставленого в грудні 2016 року газу відповідачем в той же місяць сплачено частково (в сумі 238 750,45 грн.), тому прострочення на залишок вартості поставленого в грудні 2016 року газу - 350 767,77 грн. позивач правильно обліковує з 26.01.2017 року.

Враховуючи зараховані позивачем оплати в сумі 62 975,45 грн. 09.06.2017 року та 287 792,32 грн. 23.06.2017 року, суд визнає обгрунтованими періоди існування простроченого зобов`язання на суму 350 767,77 грн. у період 26.01.2017-08.06.2017 року та на суму 287 792,32 грн. у період 09.06.2017 року - 22.06.2017 року. Заперечення відповідача стосовно безпідставного включення в період існування заборгованості 09.06.2017 року, суд вважає такі безпідставними, оскільки згідно з розрахунком заборгованості день оплати 62 975,45 грн. (09.06.2017 року) не включено в період існування заборгованості в розмірі 350 767,77 грн., а включення такого дня в наступний період існування зменшеної заборгованості є правомірним.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За порушення умов договору, позивач нарахував відповідачу 29 360,86 грн. пені, 4 194,41 грн. три проценти річних, 17 861,19 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договором (п. 8.2) сторони погодили, що у разі невиконання споживачем умов п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судом перевірено правильність нарахування пені в межах допустимого шестимісячного строку з моменту виникнення прострочення та у визначені вище періоди існування заборгованості - на суму 350 767,77 грн. у період 26.01.2017-08.06.2017 року та на суму 287 792,32 грн. у період 09.06.2017 року - 22.06.2017 року, та встановлено, що розмір пені, порахованої з подвійної облікової ставки НБ України, є більшим (37 605,78 грн.), ніж розмір пені, порахованої позивачем із застосуванням ставки 0,057534247. Суд не вправі виходити за межі заявлених до стягнення сум, тому 29 360,86 грн. пені суд вважає такими, що є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення 4 194,41 грн. 3 % річних, нарахованих на суму 350 767,77 грн. у період 26.01.2017-08.06.2017 року та на суму 287 792,32 грн. у період 09.06.2017 року - 22.06.2017 року, і 17 861,19 грн. інфляційних втрат, порахованих позивачем за період лютий-травень 2017 року на суму 350 767,77 грн., тобто в межах визначених позивачем періодів, суд зазначає, що такі пораховані правильно та підлягають стягненню з відповідача у повному розмірі.

Суд зазначає, що відповідач стосовно розміру нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат не заперечив, проте просив зменшити розмір пені на 50%.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, відповідач стверджує, що фінансовий стан КЕВ м. Львова залишається вкрай важким. Дебіторська заборгованість станом на 04.02.2020 року становить - 4 068 369, 00 тис. грн., кредиторська - 379 606, 00 грн.; КЕВ м. Львова є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України та є бюджетною організацією; борг між ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України і КЕВ м. Львова виник не з вини КЕВ м. Львова, оскільки відповідні кошти для розрахунку з позивачем не були вчасно перераховані з Державного бюджету; оплата здійснюється виключно в межах коштів Державного бюджету.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 року у справі № 918/116/19, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України. Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Проаналізувавши наведені обставини, суд зазначає, що на час подання позову в даній справі основне зобов`язання по оплаті вартості отриманого відповідачем природного газу в грудні 2016 року виконане у повному обсязі та частково ще до настання строку оплати по договору (25.01.2017 року). Залишок заборгованості остаточно погашено у червні 2017 року, тобто лише через пів року з моменту виникнення заборгованості в сумі 350 767,77 грн., хоча, за твердженнями відповідача, з підстав несвоєчасного перерахування коштів з Державного бюджету. Проте, на підтвердження наведеного не подано жодного доказу, тому така обставина не може свідчити про виключність ситуації, що склалася.

Крім цього, на підтвердження тяжкого майнового стану, крім довідки про наявність дебіторської та кредиторської заборгованості станом на 01.01.2020 року, відповідачем не подано належних доказів. Наявність дебіторської заборгованості та фінансування установи з державного бюджету не може бути достатньою підставою для визнання становища установи тяжким. Тому суд звертає увагу на відсутність доказів про підтвердження відповідачем важкого майнового стану чи інших виключних обставин сторони, на недоведеність відповідачем існування обгрунтованих обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені. Відтак, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені і у задоволенні заяви відповідача вважає за доцільне відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 231, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова (код ЄДР 07638027, 79007, Львівська обл., місто Львів, вул. Батуринська, будинок 2) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДР 20077720, 01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6) 29 360,86 грн. пені, три проценти річних у сумі 4 194,41 грн., інфляційні втрати у сумі 17 861,19 грн. та 1 921 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.04.2020 року .

Суддя Матвіїв Р.І.