Рішення

від 27.04.2020 по справі 925/332/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 року Справа № 925/332/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі

Черкаської філії публічного акціонерного товариства

"Укртелеком", м. Черкаси

до Управління соціального захисту населення Катеринопільської

районної державної адміністрації, смт. Катеринопіль,

Катеринопільського району, Черкаської області

про стягнення 96 182 грн. 61 коп.

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернулося з позовом публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації про стягнення з відповідача боргу по компенсації витрат на надання телекомунікаційних послуг на пільговій основі в розмірі 96 182 грн. 61 коп.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У визначені судом строки від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував та зазначав, що розрахована позивачем сума боргу є недостовірною та не підлягає відшкодуванню. Надані позивачем акти звіряння розрахунків та форма "3-пільга" за період з січня по грудень 2019 року не співпадають з зазначеною ціною позову.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, тому у відповідача відсутня вина в несвоєчасному виконанні зобов`язання.

Статтею 87 Бюджетного кодексу України, передбачено, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення здійснюються в межах обсягів призначень, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік.

Заборгованість, яку заявляє позивач в сумі 96 182 грн. 61 коп. не є об`єктивною, оскільки у вказану суму включено розрахунки за надані послуги зв`язку за 2019 рік, які не підтверджені договором між позивачем та відповідачем на відповідний рік.

Також відповідач вказував, що враховуючи те, що з 2016 року змінено джерело фінансування пільг за телекомунікаційні послуги договір між відповідачем та позивачем, про відшкодування витрат за встановлення телефонів і користування телефоном пільгової категорії громадян на 2019 рік не укладався.

Отже, відповідач не брав на себе зобов`язань зазначених в ст. 2 Бюджетного кодексу України, та не погоджується з вимогами позивача про

стягнення заборгованості за період січень-грудень 2019 року в сумі 96 182

грн. 61 коп.

Згідно листа фінансового управління Катеринопільської райдержадміністрації від 23 березня 2020 року №31/4-08 протягом 2019 року кошти субвенції на надання пільг з послуг зв`язку не виділялися.

Відповідно до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" на території Катеринопільського району в жовтні 2015 року було утворено дві об`єднані територіальні громади Єрківська та Мокрокалигірська.

Стаття 89 Бюджетного кодексу визначає, що видатки, здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Листом від 07 лютого 2020 року №279 позивача повідомлено, що об`єднані територіальні громади мають можливість розробляти власні програми щодо відшкодування послуг та проводити їх фінансування.

Також позивачем надано форму "2-пільга" в електронній формі за січень-грудень 2019 на загальну суму 95 860 грн. 53 коп. Сума розбіжності між ціною позову та наданими розрахунками згідно форми "2-пільга" складає 322 грн. 08 коп.

Відповідач вважає помилковим висновок позивача, що відповідач є головним розпорядником бюджетних коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, належним відповідачем у справі та належним боржником, оскільки лише у разі отримання бюджетних призначень Управління в особі керівника матиме повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, а отже, пред`явлення позову до Управління соціального захисту населення є безпідставним, оскільки Управління дотримується приписів законодавства і не може взяти на себе зобов`язання, які суперечать чинному законодавству.

Відповідачем здійснювалися заходи щодо отримання фінансування від розпорядників коштів всіх рівнів для проведення розрахунків з позивачем.

13 березня 2020 року на сесії районної ради було прийнято "Районну програму для забезпечення виконання рішень суду про стягнення боргу з компенсації витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на 2020 рік".

В зв`язку з чим відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач вказував, що відповідно до законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов`язком ПАТ "Укртелеком". При цьому в силу положень Конституції України та Законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов`язок відшкодовувати витрати підприємствам.

При цьому чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Частиною 3 статті 142 Конституції України встановлено, що витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Отже, норми матеріального права, на момент виникнення спірних правовідносин, не ставили фінансування відповідних пільг за послуги зв`язку в залежність виключно від наявності субвенцій з державного бюджету, а передбачали можливість їх фінансування за рахунок місцевих бюджетів та міжбюджетних трансфертів.

В зв`язку з чим позивач вважає, що норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її державних органів відшкодувати такі пільги.

Пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 (далі - Порядок фінансування) визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Механізм реалізації визначених законодавством України соціальних гарантій, зокрема отримання пільг з оплати послуг зв`язку, визначається Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 (далі - Положення №117).

Зі змісту Положення №117 можливо дійти висновку, що управління соціального захисту населення є відповідальними виконавцями та здійснюють розрахунки з підприємствами - надавачами послуг пільговим верствам населення.

Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги", а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Отже, зі змісту вищезазначених нормативних актів вбачається, що вирішення питання щодо отримання коштів від розпорядників коштів вищого рівня для проведення розрахунків з постачальниками послуг віднесено до компетенції саме органів соціального захисту населення.

Щодо розбіжностей, про які зазначає відповідач в своєму відзиві на позов, то, на думку позивача, останні були відкореговані та відображені в акті звіряння розрахунків станом на 1 січня 2020 року. Такі розбіжності в суму 373,53 грн. відбулися з технічних причин в липні 2019 року.

Загальна сума заборгованості, яка стала наслідком не відшкодування відповідачем вартості наданих послуг категоріям громадян, які мають на те право, за вказаний період склала 96 182 грн. 61 коп. та підтверджується розрахунком заборгованості.

В зв`язку з чим позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу позивач в обґрунтування своїх вимог вказував, що протягом січня-грудня 2019 року останній надавав послуги зв`язку пільговим категоріям населення, проте, відповідач всупереч положенням чинного законодавства України не компенсував позивачу витрати за вказаний період в сумі 96 182 грн. 61 коп.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11 квітня 2012 року, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини 3 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути безпосередньо акти цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 144 ГК України передбачено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Крім того, ч. 1 статті 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Обов`язок надання послуг зазначеним верствам населення на пільгових умовах окрім Закону України "Про телекомунікації" передбачено також іншими спеціальними законами, зокрема, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України "Про жертви нацистських переслідувань", Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" та Законом України "Про охорону дитинства" встановлені пільги з оплати за послуги зв`язку для категорій осіб, визначених цими законами.

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов`язком публічного акціонерного товариства "Укртелеком". При цьому в силу положень Конституції України та Законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов`язок відшкодовувати витрати підприємствам.

При цьому чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Частиною 3 статті 142 Конституції України встановлено, що витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Відповідно до п. 10. Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надавалися відповідачу відповідні розрахунки в порядку та у спосіб, передбачений Положенням №117.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 (далі-постанова №256) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, пунктом 2 Постанови №256 визначено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до пункту 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг є Управління соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови і Порядку №256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем.

Разом з тим, з 01 січня 2017 року було внесено зміни до Бюджетного кодексу України.

Зокрема, п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України визнано, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв`язку.

Тобто дана норма не забороняє здійснювати з усіх місцевих бюджетів видатки на пільги з послуг зв`язку.

Разом з тим, вказаним нормативним актом не перекладається відповідальність держави за невиконання взятих своїх зобов`язань перед громадянами, що мають відповідні пільги та перед операторами зв`язку, які належним чином виконали свій обов`язок і надали послуги на органи місцевого самоврядування.

Саме відповідач є управлінням державної адміністрації до компетенції якого відноситься питання соціального захисту населення.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, місцевим господарським судом було враховано висновки, що наведені в постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року зі справи № 924/781/17.

При цьому слід вказати, що у вказаній справі про стягнення коштів з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутської міської ради спірним періодом був період за надані телекомунікаційні послуги з 01 січня 2017 року по 01 червня 2017 року, тобто коли відповідні зміни до ст. 91 Бюджетного кодексу України вже набули чинності.

Відповідно до частини 1 пункту 8 Порядку №256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки із постачальниками відповідних послуг (частина 2 пункту 8 Порядку № 256).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що протягом січня - грудня 2019 року позивач надавав послуги зв`язку пільговим категоріям населення у Катеринопільському районі Черкаської області.

Розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, які містять переліки споживачів-пільговиків за видами пільг, складались позивачем за формою № 2-пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 жовтня 2007 року № 535 "Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування ви трат, пов`язаних з наданням пільг "2-пільга", та Інструкції про порядок її заповнення, зареє строваним в Міністерстві юстиції України 12 жовтня 2007 року за № 1172/14439, та направля лись відповідачу щомісячно.

У відповідності до п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117, структурний підрозділ з соціального захисту щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що на дають послуги (з актами форми "2-пільга"), і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжності, до уточнення цієї інформації, та складає акти звіряння розрахунків за надані пільговиками послуги згідно з формою "3-пільга". Акти звіряння складаються за формою "№ 3-пільга", встановленою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28 березня 2003 року № 83 "Про затвердження форми № 3-пільга".

З 01 жовтня 2019 дана норма втратила чинність, проте, з 01 січня 2019 року по 01 жовтня 2019 року Акти форми-3 пільга відповідачем не складалися та не підпи сувалися з позивачем, а також відповідачем не відшкодовуються протягом усього спірного періоду надані послуги зв`язку на пільгових умовах.

Частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Наведену правову позицію також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17, постановах Верховного Суду від 07.05.2018р. у справі №920/724/17, від 05.06.2018р. у справі 915/827/17 та постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

За таких обставин, Управління соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має ці витрати позивачу відшкодувати за рахунок бюджетних коштів.

Згідно частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту належного виконання зобов`язання щодо оплати послуг зв`язку (відшкодування витрат) наданих позивачем пільговим категоріям населення.

Водночас судом враховано, що позивач подаючи уповноваженому органу розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам згідно з формою "2-пільга" зазначав наступне:

Вартість послуг за січень 2019 року складає 10 258 грн. 30 коп.;

за лютий 2019 року -10 239 грн. 55 коп.;

за березень 2019 року - 9 641 грн. 25 коп.;

за квітень 2019 року - 9 726 грн. 98 коп.;

за травень 2019 року - 3 009 грн. 25 коп.;

за червень 2019 року - 8 622 грн. 47 коп.;

за липень 2019 року - 8 541 грн. 08 коп.;

за серпень 2019 року - 8 270 грн. 87 коп.;

за вересень 2019 року - 8 030 грн. 81 коп.;

за жовтень 2019 року - 7 763 грн. 49 коп.;

за листопад 2019 року - 7 451 грн. 09 коп.;

за грудень 2019 року - 7 146 грн. 08 коп.

Тобто, всього у спірний період було надано послуг зв`язку пільговикам на загальну суму 98 701 грн. 22 коп.

Натомість у розрахунку боргу доданому до позовної заяви позивач вказав, що на момент звернення до суду борг відповідача становить 96 182 грн. 61 коп.

Зокрема, за січень 2019 року борг становить 9 975 грн. 83 коп.;

за лютий 2019 року - 9 955 грн. 33 коп.;

за березень 2019 року - 9 782 грн. 58 коп.;

за квітень 2019 року - 9 471 грн. 99 коп.;

за травень 2019 року - 2 758 грн. 59 коп.;

за червень 2019 року - 8 366 грн. 60 коп.;

за липень 2019 року - 8 311 грн. 21 коп.;

за серпень 2019 року - 8 046 грн. 64 коп.;

за вересень 2019 року - 7 809 грн. 14 коп.;

за жовтень 2019 року - 7 535 грн. 35 коп.;

за листопад 2019 року - 7 226 грн. 73 коп.;

за грудень 2019 року - 6 942 грн. 62 коп.

Отже, позивач безпідставно заявив до стягнення 141 грн. 33 коп. боргу за березень 2019 року (9 782 грн. 58 коп. - 9 641 грн. 25 коп.), а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином сума боргу в розмірі 96 041 грн. 28 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку, а в решті вимог слід відмовити.

Доводи позивача стосовно того, що з технічних причин в липні 2019 року в розрахунку наданого відповідачу було невірно (в меншому розмірі на 373,53 грн.) зазначено вартість наданих послуг, які в подальшому було відкореговано в акті звіряння розрахунків станом на 1 січня 2020 року судом до уваги не приймаються, як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки акт звіряння між сторонами не було підписано.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації, вул. Соборна, 49 А, смт. Катеринопіль, Черкаської області, ідентифікаційний код 03195748 на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", вул. Б.Вишневецького, 34, м. Черкаси, ідентифікаційний код 01181877 - 96 041 грн. 28 коп. боргу та 2 098 грн. 85 коп. судового збору.

3. В решті вимог - в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 27 квітня 2020 року.

Суддя А.В.Васянович