Рішення

від 28.04.2020 по справі 910/3155/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2020Справа № 910/3155/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Київ"

до Фізичної особи - підприємця Глуховського Микити Миколайовича

про стягнення 144 510, 18 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біг Київ" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Глуховського Микити Миколайовича (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 144 510, 18 грн., з яких: 115 040, 00 грн. - основного боргу, 8 823, 79 грн - пені, 2 976, 60 грн. - 3 % річних, 2 000, 80 грн. - інфляційних втрат та 15 668, 99 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 25-01/2019 про створення за замовленням та використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме, розробки корпоративного сайту, брендингу та 4 лендингів для компанії Біг Київ від 25.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.03.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02232, м. Київ, вул. Закревського, буд. 95 А, квартира 130, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 04.03.2020 з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, повязані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.03.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біг Київ" (далі - замовник) та Фізичною особою - підприємцем Глуховським Микитою Миколайовичем (далі - автор) укладено договір № 25-01/2019 про створення за замовленням та використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме, розробки корпоративного сайту, брендингу та 4 лендингів для компанії Біг Київ, предметом якого є створення автором в установлений договором строк та на визначених цим договором умовах об`єкта права інтелектуальної власності відповідно до вимог замовника та відчуження (передача) автором майнових прав на об`єкт замовнику в повному обсязі, а саме:

- права на використання об`єкту;

- виключного права дозволяти використання об`єкту;

- права перешкоджати неправомірному використанню об`єкту, в тому числі забороняти таке використання;

- права передавати (відчужувати) повністю або частково права на об`єкт третім особам.

Відповідно до п. 2.3. договору, об`єктом права інтелектуальної власності за договором є створений автором у цифровій формі проект корпоративного сайту, що складається з: web-ресурсу, відеоряду, анімаційних засобів, аудіо-візуальних творів, що є невід`ємною складовою об`єкту, СRM системи, системи оплат, системи управління, кодів (ключів доступу), аналітичних засобів, що спільно створюють проект з можливістю он-лайн продажу послуг.

Згідно п. 2.4. договору, передача об`єкта автором замовнику здійснюється в електронному вигляді на серверах та шляхом надсилання усіх ключів доступу замовнику на електронну адресу o_ilchuk@ukr.net в день підписання сторонами акту приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору.

Договір набуває чинності з моменту укладення та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, але не довше 07.04.2019 (п. 3.1. договору).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що роботи за цим договором здійснюються у наступні строки за етапами:

3.2.1. аналіз ринку та конкурентного середовища - протягом 7 днів, з дня підписання договору;

3.2.2. створення структури сайту, розробка макетів та копірайтинг - протягом 20 днів, з дня підписання договору;

3.2.3. розробка брендингу та дизайну - з 20 по 30 день, з дня підписання договору;

3.2.4. верстання макетів - з 27 по 37 день, з дня підписання договору;

3.2.5. розробка і впровадження системи автоматизації та технічної частини - 37 по 45 день, з дня підписання договору;

3.2.6. впровадження, тестування та навчання замовника користуванню об`єктом - 45 - 60 день, з дня підписання договору.

За умовами п. 3.3 договору, приймання та узгодження етапів здійснюється шляхом підписання окремих актів.

Відповідно до п. 4.1. договору, вартість об`єкта за договором становить 250 200, 00 грн, що складає суму еквіваленту 9000 доларів США по курсу на момент підписання договору 27,8 та сплачується частинами на протязі робіт в національній валюті.

Розрахунки між сторонами здійснюються на банківський рахунок автора (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3. договору, замовник зобов`язаний сплатити автору:

- 16 %, що складає 41 700, 00 грн в день підписання договору;

- 20 %, що складає 50 040, 00 грн до 13.02.2019. Після створення макетів та копірайтингу двох лендингів;

- 20 %, що складає 50 040, 00 грн до 25.02.2019;

- 20 %, що складає 50 040, 00 грн до 10.03.2019;

- 12 %, що складає 29 190, 00 грн до 25.03.2019;

- 12 %, що складає 29 190, 00 грн на протязі 3-х днів після підписання фінального акту приймання-передачі, після 7 квітня 2019 року.

За умовами п. 4.4. договору, об`єкт вважається переданим замовнику та прийнятим ним із дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта. Разом з об`єктом мають передаватись і усі ключі, паролі та інструкція з управління об`єктом.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що автор зобов`язаний, зокрема створити об`єкт, визначений у п. 1.3. договору, протягом 70 днів з моменту отримання оплати; передати замовнику об`єкт у строки та на умовах визначених цим договором; своєчасно забезпечувати замовника інформацією та документами, що стосуються предмету договору і необхідні для виконання умов договору.

Відповідно до п. 7.1. договору, за невиконання визначених договором зобов`язань і умов винна сторона сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день невиконання зобов`язання чи умов.

Як зазначає позивач, останнім на виконання умов договору, з метою отримання розробленого корпоративного сайту, було перераховано відповідачу в якості попередньої оплати 115 040, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2747 від 25.01.2019 на суму 40 000, 00 грн, № 2871 від 28.02.2019 на суму 50 040, 00 грн, № 25 000, 00 грн.

Проте, відповідач не надав передбачені договором послуги з розроблення корпоративного сайту у строки, визначені п. 3.2. договору.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 28.11.2019, в якій позивач зазначив, що роботи згідно договору так і не виконані, прострочення виконання робіт складає більш ніж 8 місяців, у зв`язку з чим позивач вважає за необхідне відмовитися від договору та вимагав від відповідача повернути сплачені позивачем кошти за договором у строк до 07.12.2019 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, з відтиском календарного штемпеля поштового відділення - 28.11.2019.

Відповідач на зазначену вище претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплачені послуги надані не були, а тому останній зобов`язаний повернути перераховані йому кошти у розмірі 115 040, 00 грн., що відповідач в свою чергу не зробив.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 823, 79 грн - пені за період з 27.03.2019 по 27.09.2019, 2 976, 60 грн. - 3 % річних за період з 27.03.2019 по 27.02.2020, 2 000, 80 грн. - інфляційних втрат за період з 27.03.2019 по 27.02.2020 та 15 668, 99 грн - відсотки за користування чужими грошовими коштами за період з 27.03.2019 по 27.02.2020.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 25-01/2019 від 25.01.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачеві 115 040, 00 грн., в якості попередньої оплати на розроблення корпоративного сайту, що підтверджується платіжними дорученнями № 2747 від 25.01.2019 на суму 40 000, 00 грн, № 2871 від 28.02.2019 на суму 50 040, 00 грн, № 25 000, 00 грн.

Судом встановлено, що відповідач оплачені позивачем послуги не надав, доказів зворотного суду не надав.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 28.11.2019, в якій позивач зазначив, що роботи згідно договору так і не виконані, прострочення виконання робіт складає більш ніж 8 місяців, у зв`язку з чим позивач вважає за необхідне відмовитися від договору та вимагав відповідача повернути сплачені позивачем кошти за договором у строк до 07.12.2019 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, з відтиском календарного штемпеля поштового відділення - 28.11.2019.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року N 958 Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень відповідач вважається таким, що отримав претензію 02.12.2019 (враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що починаючи з 10.12.2019 боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 115 040, 00 грн. в якості передоплати.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 25-01/2019 про створення за замовленням та використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме, розробки корпоративного сайту, брендингу та 4 лендингів для компанії Біг Київ від 25.01.2019 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 115 040, 00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 8 823, 79 грн - пені за період з 27.03.2019 по 27.09.2019, 2 976, 60 грн. - 3 % річних за період з 27.03.2019 по 27.02.2020, 2 000, 80 грн. - інфляційних втрат за період з 27.03.2019 по 27.02.2020 та 15 668, 99 грн - відсотки за користування чужими грошовими коштами за період з 27.03.2019 по 27.02.2020.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.1. договору, за невиконання визначених договором зобов`язань і умов винна сторона сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день невиконання зобов`язання чи умов.

Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю "пеня".

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну виконання робіт пені від суми несвоєчасно виконаних робіт (послуг), спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 08.02.2017 у справі №910/29752/15.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 823, 79 грн - пені за період з 27.03.2019 по 27.09.2019 також підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 976, 60 грн. - 3 % річних за період з 27.03.2019 по 27.02.2020 та 2 000, 80 грн. - інфляційних втрат за період з 27.03.2019 по 27.02.2020, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, при цьому розмір 3 % річних визначено вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 1 762, 64 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 27.03.2019 по 27.02.2020 та сума 3 % річних у розмірі 2 976, 60 грн. за період з 27.03.2019 по 27.02.2020, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 668, 99 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 27.03.2019 по 27.02.2020, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач зазначив, що розмір процентів за користування коштами не визначений договором, у зв`язку з чим, за твердженням позивача, необхідним є застосування аналогії закону щодо розміру процентів, а саме за ст. 1048 ЦК України.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, норма ст. 536 Цивільного кодексу України розміщена у главі "Виконання зобов`язання" та передбачає обов`язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, тобто, по суті, встановлюється загальне правило про необхідність здійснювати плату за користування чужими грошовими коштами (з певними виключеннями щодо правовідносин за участю фізичних осіб). При цьому, розмір таких процентів встановлюється законом або договором.

За змістом ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Разом з тим, законом не встановлено розміру процентів за користування коштами за договором надання послуг. Не визначено такого розміру і умовами укладеного між сторонами договору, з огляду на що відсутні підстави для застосування аналогії закону щодо розміру процентів за користування грошовими коштами.

Суд зазначає, що правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків - відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 905/1313/18 та 24.09.2019 у справі № 922/1151/18.

З огляду на наведене, оскільки розмір процентів за користування грошовими коштами не визначено, відповідно відсутні підстави для їх нарахування та стягнення, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 15 668, 99 грн. не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2020 між адвокатом Бровченко Олександром Олександровичем (далі- адвокат/виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біг Київ" (далі - замовник) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правничу (правову) допомогу:

1.1.1. складання позовної заяви до ФОП Глуховський М.М. про стягнення заборгованості за договором № 25-01/2019 від 25.01.2019 у розмірі 115 040, 00 грн;

1.1.2. представництво у господарському провадженні за позовом згідно п. 1.1.1. даного договору;

1.1.3. складання процесуальних документів за необхідності.

Відповідно до п. 3.1. договору, вартість наданої правничої (правової) допомоги (гонорару) визначається за погодженням сторін та складає 4 000, 00 грн.

Позивачем також додано до матеріалів справи акт приймання-передавання наданих послуг від 27.02.2020 року та детальний опис вчинених дій (наданих послуг) від 27.02.2020.

З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2020 позивачем здійснено оплату послуг адвоката згідно договору № 8.165-А про надання професійної правничої допомоги від 15.01.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 640.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За наведених обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Київ" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Глуховського Микити Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Київ" (01001, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 6, офіс 5, ідентифікаційний код - 40670306) 115 040 (сто п`ятнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп. - заборгованості, 8 823 (вісім тисяч вісімсот двадцять три) грн. 79 коп. - пені, 2 976 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят шість) грн 60 коп. - 3 % річних, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн 64 коп. - інфляційних втрат, 1 929 (одну тисячу дев`ятсот двадцять дев`ять) грн. 05 коп. - судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков