Ухвала

від 28.04.2020 по справі 807/150/16

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про прийняття адміністративної справи до провадження

28 квітня 2020 рокум. Ужгород№ 807/150/16

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Гаврилко С.Є., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом заступника прокурора Закарпатської області до Ужгородської міської ради, третя особа: Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, про визнання нечинним та скасувати рішення Ужгородської міської ради "Про затвердження містобудівної документації" № 1881 від 9 листопада 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року заступник прокурора Закарпатської області (далі по тексту - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Ужгородської міської ради (далі по тексту - відповідач), третя особа: Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області (далі пор тексту - третя особа), в якому просив визнати нечинним та скасувати рішення Ужгородської міської ради "Про затвердження містобудівної документації" № 1881 від 09 листопада 2015 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року (Т.1 а.с.а.с. 195-200), яку ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року залишено без змін (Т.1 а.с.а.с. 244-251), у задоволенні позову було відмовлено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної Державної податкової інспекції у Закарпатській області задоволено, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Т. 2 а.с.а.с. 51-54).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено (Т. 3 а.с.а.с. 148-154).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року апеляційні скарги Баранинської сільської ради Ужгородського району та заступника прокурора Закарпатської області - залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року по справі № 807/150/16 - без змін (Т. 3 а.с.а.с. 221-227).

За наслідками касаційного оскарження, постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року Касаційні скарги Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області та заступника прокурора Закарпатської області - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді задоволено частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду (Т. 4 а.с.а.с. 141-157).

23 квітня 2020 року вказана справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі (Т. 4 а.с. 158).

Внаслідок автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Гаврилко С.Є..

У відповідності до статті 12 частини 1 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до статті 12 частини 3 КАС України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до статті 12 частини 4 пункту 1 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах, зокрема, щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 59 частини 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У статті 4 КАС України визначено поняття "нормативно-правовий акт" та "індивідуальний акт", зокрема: - нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; - індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В окремих законодавчих актах визначено деякі поняття, які також необхідно застосовувати: - нормативний документ - норми, правила, інструкції та стандарти, прийняті та зареєстровані в порядку, встановленому законодавством, щодо забезпечення належного технічного стану теплових, тепловикористальних установок та мереж, їх експлуатації, проектування та будівництва (стаття 1 Закону України "Про теплопостачання" № 2633-IV від 2 червня 2005 року); - нормативний документ - документ, що встановлює правила, настанови чи характеристики щодо діяльності або її результатів (стаття 1 Закону України "Про стандартизацію" № 1315-VII від 5 червня 2014 року); - нормативно-технічний документ - норми, правила, інструкції та стандарти, прийняті та зареєстровані в порядку, встановленому законодавством, щодо забезпечення належного технічного стану і експлуатації електричних установок та мереж (стаття 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" № 2019-VIII від 13 квітня 2017 року).

Згідно з пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта також викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Рішенням Ужгородської міської ради № 1881 від 9 листопада 2015 року "Про затвердження містобудівної документації" затверджено Генеральний план (коригування) м. Ужгорода та План зонування території м. Ужгорода.

Визначення цих понять наведені у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до цієї статті генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

План зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно з положеннями частини другої вказаної статті інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.

Статтею 5 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що програми розвитку регіонів та населених пунктів, програми господарського, соціального та культурного розвитку повинні узгоджуватися з містобудівною документацією відповідного рівня.

Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

У відповідності до статті 16 частини 1 цього ж Закону, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що генеральний план населеного пункту та план зонування містять правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Затверджуючи своїм рішенням містобудівну документацію, а саме - генеральний план населеного пункту та план зонування, місцева рада формує обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 369/7296/16-а, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло, оскільки кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення). Так, постанова Верхової Ради України про перейменування населеного пункту прямо стосується його як адміністративно-територіальної одиниці (насамперед відповідних органів влади), а жителів - лише опосередковано, тому вона є індивідуально-правовим актом.

Крім того, необхідно вказати на таку особливість нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Ще однією важливою ознакою нормативно-правового акта є неодноразовість його застосування.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Аналогічна права позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016).

Рішення Ужгородської міської ради від 9 листопада 2015 року № 1881 "Про затвердження містобудівної документації" стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, мешканців відповідної територіальної громади, суб`єктів господарювання. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності. Крім того, оскаржуване рішення має необмежений термін дії, зумовлює настання правових наслідків для необмеженого кола осіб.

У зв`язку із наведеним оскаржуване рішення Ужгородської міської ради від 9 листопада 2015 року № 1881 "Про затвердження містобудівної документації" є нормативно-правовим актом.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 369/7296/16-а, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а.

Суди першої та апеляційної інстанцій, рішення яких були скасовані Верховним Судом у відповідності до постанови від 09 квітня 2020 року, розглядали справу з дотриманням загального порядку, передбаченого для судового розгляду справ, зокрема, щодо оскарження актів індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.

Однак, як було зазначено вище, оскаржуване рішення має ознаки нормативно-правового акта, а тому справа про визнання протиправним та скасування такого рішення мала розглядатися в особливому порядку, визначеному статтею 171 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій).

Так, статтею 171 КАС України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій) та статтею 264 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення даної ухвали) передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом.

Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Тобто, вказаною нормою встановляються особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.

Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97, "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 13 грудня 1996 року № 1207/96.

Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили (частина одинадцята статті 171 КАС України у редакції, чинній на момент ухвалення скасованих рішень першої та апеляційної інстанцій), та частина перша статті 265 КАС України у редакції, чинній на момент постановлення даної ухвали).

Отже, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема строки втрати їх юридичної сили.

Також суд враховує, що розгляд справи в іншому порядку та надання правової оцінки спірному рішенню як нормативно-правовому акту фактично є визначенням іншого моменту втрати його чинності, тобто є зміною підстави позову, що може бути заявлено лише в суді першої інстанції.

Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не взяли до уваги, що оскаржуване рішення відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими, що відповідно до статті 353 КАС України є достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд також враховує, що стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ухвалюючи постанову від 09 квітня 2020 року Верховний суд вказав на свій висновок, у тому числі, щодо необхідності при новому розгляді справи такий здійснити за правилами, визначеними статтею 264 КАС України.

У відповідності до статті 353 частини 5 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

У відповідності до статті 264 частин 3-8 КАС України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до статті 171 частини 9 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

У відповідності до статті 175 КАС України, відповідач наділений правом надіслання суду відзиву на позовну заяву разом із всіма письмовими та електронними доказами (які можливо доставити до суду) висновки експертів і заяви свідків, що заперечують заперечення проти позову. Також відповідач може надіслати копію відзиву та доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачеві та третім особам.

У відповідності до статті 171 частини 9 пункту 8 КАС України, в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу в якій зазначається, зокрема, строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Питання щодо подання учасниками справи відзиву на позовну заяву (відзив), відповіді на відзив, заперечення та пояснення третьої особи щодо позову або відзиву врегульоване статтями 162, 163, 164, 165 КАС України.

Відповідно до статті 177 частини 1 КАС України відповідач, який не є суб`єктом владних повноважень, має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

У відповідності до статті 162 КАС України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити: 1) найменування (ім`я) позивача і номер справи; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, за наявності; 3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; 4) обставини, які визнаються відповідачем; 5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. Копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 195 частини 1 КАС України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Порядок подання доказів встановлений Розділом I Главою 5 КАС України.

Керуючись статтями 12, 171, 180, 248, 256, 264КАС України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти до провадження адміністративну справу № 807/150/16 за позовом заступника прокурора Закарпатської області до Ужгородської міської ради, третя особа: Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про визнання нечинним та скасування рішення.

Справу розглянути за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання провести 25 травня 2020 року об 09:00 годині за адресою: м. Ужгород, пл. Богдана Хмельницького, буд. 21.

Запропонувати учасникам справи надати до суду відзив на позов, відповіді на відзив, заперечення щодо позову або відзиву та відповідних доказів з врахуванням позиції викладеної в постанові Верховного суду від 09 квітня 2020 року.

Встановити учасникам справи строк для подання - до 22 травня 2020 року .

Ухвалу направити учасникам справи.

З інформацією по справі учасники можуть ознайомитися за веб-адресою: http://adm.zk.court.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади.

Справу буде розглянуто суддею Гаврилко С.Є. одноособово.

У відповідності до статті 264 КАС України зобов`язати відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження рішення Ужгородської міської ради "Про затвердження містобудівної документації" № 1881 від 9 листопада 2015 року. Зобов`язати відповідача опублікувати таке оголошення у виданні, у якому рішення Ужгородської міської ради "Про затвердження містобудівної документації" № 1881 від 9 листопада 2015 року було або мало бути офіційно оприлюднене.

Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

СуддяС.Є. Гаврилко