Постанова

від 27.04.2020 по справі 304/1473/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2020 року

Київ

справа №304/1473/16-а

касаційне провадження №К/9901/37053/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 (головуючий суддя: Макарик В.Я., судді: Большакова О.О., Коваль Р.Й.) у справі №304/1473/16-а за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Перечинського державного нотаріального округу Конончук Вікторії Михайлівни, третя особа: Публічне акціонерне товариство Дельта Банк про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Перечинського державного нотаріального округу Конончук Вікторії Михайлівни (далі - відповідач), третя особа: Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ), в якому просив: зобов`язати відповідача вчинити дії по внесенню до державного реєстру обтяжень відомості про припинення іпотеки згідно договорів №0601/0708/88-064-Z-1 від 15.07.2008 та №0601/0708/88-064-Z-2 від 17.09.2009 та відомості про припинення заборони на відчуження №1577 від 17.09.2009 та №1578 від 15.07.2008.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та ПАТ Сведбанк було укладено кредитний договір №0601/0708/88-064 від 15.07.2008, згідно із умовами якого останній надав позивачу кредит на споживчі цілі. В рахунок забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між позивачем та банком були укладені договори іпотеки №0601/0708/88-064-Z-1 від 15.07.2008 та №0601/0708/88-064-Z-2 від 17.09.2009, за якими ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок з надвірними будовами та земельну ділянку. Разом із тим, згідно інформації, зазначеної у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.12.2015, ПАТ Сведбанк (повне найменування юридичної особи - ПАТ Омега Банк ) знаходиться в стані припинення. Відповідно до інформації, зазначеної на офіційному сайті НБУ, ПАТ Омега Банк ліквідоване. Таким чином, з огляду на припинення кредитора, позивач стверджує, що основне зобов`язання за кредитним договором є припиненим в силу закону, а тому нотаріус мав достатні підстави для вчинення відповідних реєстраційних дій.

Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 26.12.2016 адміністративний позов задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Судом встановлено, що ПАТ Сведбанк знаходиться в стані припинення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - ПАТ Сведбанк (кредитора) припиняє іпотеку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 скасовано постанову Перечинського районного суду Закарпатської області від 26.12.2016 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом розглянуто справу з порушенням правил предметної підсудності, оскільки цей спір підвідомчий адміністративному суду, а не місцевому загальному суду як адміністративному суду. Суд апеляційної інстанції також вказав на процесуальне порушення з боку місцевого суду щодо незалучення у справу банку у якості третьої особи. Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що процедура ліквідації банку розпочата відповідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб і є незавершеною. Окрім того, суд апеляційної інстанції встановив, що ПАТ Дельта Банк набуло право вимоги за кредитним договором №0601/0708/88-064 від 15.07.2008, укладеним між позивачем та ПАТ Сведбанк .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі постанови суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Скаржник зазначає, що ПАТ Дельта Банк не довело належними та допустимими доказами набуття ним у встановленому законодавством порядку права вимоги за кредитним договором №0601/0708/88-064 від 15.07.2008, укладеним між позивачем та ПАТ Сведбанк . Таким чином, на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк , не переконавшись, що рішення у справі дійсно впливає на права та інтереси останнього, як апелянта.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.07.2008 між позивачем та ПАТ Сведбанк було укладено кредитний договір №0601/0708/88-064, на підставі якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13 000,00 євро на споживчі цілі.

В забезпечення виконання зобов`язання між Банком та ОСОБА_1 було укладено договори іпотеки №0601/0708/88-064-Z-1 від 15.07.2008 та №0601/0708/88-064-Z-2 від 17.09.2009, за умовами якого позивач передав в іпотеку Банку належне йому на праві власності майно, а саме: житловий будинок з надвірними будовами, який знаходиться у АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 2123282001:01:003:0055, що знаходиться у АДРЕСА_2.

Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (від 15.07.2008 за №1577 та від 19.09.2009 за №1576).

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 25.05.2012 між ВАТ Сведбанк та АТ Дельта Банк було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за №1306,1307, згідно умов якого ВАТ Сведбанк відступив, а АТ Дельта Банк набув права вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за кредитним договором №0601/0708/88-064 від 15.07.2008, договором іпотеки №0601/0708/88-064-2-1 від 15.07.2008.

У зв`язку із отриманням інформації про перебування ПАТ Сведбанк у стані припинення, позивач звернувся до відповідача із заявою про припинення іпотеки та відповідно зняття заборони на відчуження майном, переданим банківській установі в іпотеку в забезпечення виконання основного зобов`язання.

Листом від 14.06.2016 №14/01-16 Приватний нотаріус Перечинського державного нотаріального округу Конончук В.М. повідомила позивача про те, що зняття заборони відчуження майна можливе за одержання повідомлення кредитора про погашення позики або за рішенням суду. Відповідачем рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду із позовом про припинення договорів іпотеки.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів … . Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення судами рішень у справі) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізовано у статті 1 Закону України Про іпотеку , яка визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку , пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

При цьому, зобов`язання також припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (частина перша статті 609 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою з протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо невчинення дій пов`язаних із припиненням іпотеки та зняття заборони відчуження майна (будинку та земельної ділянки) та намаганням відновити порушене право на таке майно.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, позивач фактично оскаржує не стільки дії приватного нотаріуса, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, як заявляє вимоги щодо поновлення майнових права на нерухоме майно, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення; далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; далі - ЦПК України), яка кореспондується із частиною першою статті 19 ЦПК України, у чинній редакції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства колегія суддів приходить до висновку, що відносини, що склалися між сторонами у цій справі, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.

Таким чином, права іпотекодавця (позивача) на припинення зобов`язання підлягають захисту судом цивільної юрисдикції відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Верховний Суд наголошує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.

Частиною першою статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю (.....) і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.

Одночасно Верховний Суд звертає увагу позивача на положення частини третьої статті 354 КАС України, згідно з якими, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Керуючись статтями 238, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Перечинського районного суду Закарпатської області від 26.12.2016 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 у справі №304/1473/16-а скасувати, а провадження у справі - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров