Постанова

від 09.08.2007 по справі 46/448

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

46/448

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

09 серпня 2007 р.                                                                                   № 46/448  

     Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –судді      Першикова Є.В.

суддів :Савенко Г.В.Ходаківської І.П.

перевіривши матеріали касаційної скаргиВідкритого акціонерного товариства “Луганськмлин”

на  постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року

у справі№  46/448 господарського суду  міста Києва

за позовомВідкритого акціонерного товариства “Луганськмлин”

до

Державного комітету України з державного матеріального резерву

провизнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивача: Ткаченко Г.Є. дов. від 09.01.07 № 02-07/3-5

відповідача : Берладиш В.В. дов. від 05.12.06 № 2/6670

За згодою сторін відповідно до ч.2 ст.85 та ч.1 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 09.08.07 були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.

                    Рішенням господарського суду м.Києва від 01.11.2006 року позов Відкритого акціонерного товариства “Луганськмлин” –задоволено. А саме: визнано недійсним договір № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року, який було укладено між Орендним  підприємством “Луганський комбінат   хлібопродуктів”   та Державним   комітетом   України   з   державного   матеріального   резерву.

Вирішено питання щодо сплати державного мита та судових витрат.

                    Судове рішення господарського суду вмотивовано тим, що   на момент укладання договору  № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року позивач виходив з того, що право власності на зерно, а також прийняття на себе зобов'язання з повернення позиченого зерна набувають сільгосптоваровиробники, яким безпосередньо і передалось зерно, а позивачу у цих відносинах відводились агентські (транзитні) функції розподілу продукції серед отримувачів. Тобто, позивач, укладаючи угоду неправильно сприймав істотні умови договору.

                    Переглянувши вказане рішення суду в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року зазначене рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства “Луганськмлин” –відмовлено.

                    Постанова апеляційного суду вмотивовано тим, що позивач, на момент укладання оспорюваного договору повинен був знати та знав  про те, що право власності на позичене майно державного резерву набуває саме він, як сторона по цьому договору.

                    До того ж, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що в порушення норм законодавства, судом першої інстанції безпідставно не було застосовано строк позовної давності, який в даному випадку позивачем було пропущено без поважних причин.

                    Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Відкрите акціонерне товариство “Луганськмлин”, в якій скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати із залишенням в силі первісного рішення по справі.

                    07.08.2007 року від заявника касаційної скарги у справі за № 46/448 надійшло клопотання б/н від 07.08.2007 року про заборону Державному комітету України з   державного   матеріального   резерву проводити тендери щодо продажу права вимоги по договору позики № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року, а саме право вимоги вартості зерна та взагалі передавати право вимоги по зазначеному договору будь-яким особам. Беручи до уваги, що справа розглядається 09.08.2007 року, зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

Від скаржника на адресу Вищого господарського суду України 11.01.2007 року надійшло доповнення до касаційної скарги в якому скаржник підтримав свої касаційні вимоги.

                    Державний комітет України з державного матеріального резерву скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України та подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року у справі № 46/448 залишити без змін з підстав зазначених у відзиві.

Проаналізувавши правильність застосування судами норм права, вислухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про її задоволення з урахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено господарськими судами, 18.05.1998 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Орендним підприємством “Луганський комбінат хлібопродуктів”, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство “Луганськмлин”, було укладено Договір про позичання № юр-2/75-98.

Згідно пунктів 1.2, 2.1, 2.3 цього Договору, Державний комітет України по матеріальних резервах передав позивачу у користування та з метою подальшої передачі сільськогосподарським товаровиробникам в порядку тимчасового позичання 32000,464 тони пшениці ІІІ-го класу та 7010,772 тон пшениці ІV-го класу.

Згідно з пунктом 4.2 зазначеного Договору відпуск зерна здійснювався Державним комітетом України по матеріальних резервах відповідно до Розпорядження Кабінету міністрів України від 24.04.1998 року № 262-р “Про дозвіл Держкомрезерву на видачу з державного резерву у позичку сільгосптоваровиробникам Луганської області продовольчого зерна”.

Зодовольняючи позов та визнаючи вказаний договір недійсним, господарський суд, як зазначалось вище  обгрунтував свій висновок тим, що   на момент укладання договору  № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року позивач виходив з того, що право власності на зерно, а також прийняття на себе зобов'язання з повернення позиченого зерна набувають сільгосптоваровиробники, яким безпосередньо і передалось зерно, а позивачу у цих відносинах відводились агентські (транзитні) функції розподілу продукції серед отримувачів. Тобто, позивач, укладаючи угоду неправильно сприймав істотні умови договору.

Як правомірно зазначено в рішенні господарського суду, відповідно до ст.56 Цивільного кодексу УРСР, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була укладена.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що заява відповідача щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки тільки з моменту винесення постанови Донецьким апеляційним господарським судом у справі за № 17/77 (18/305) від 06.09.2004 року, якою було встановлено, що за договором № юр2/75-98 від 18.05.1998 року саме Відкрите акціонерне товариство “Луганськмлин” набуло право власності на зерно та зобов'язано повернути таку ж кількість зерна до Держкомрезерву, позивач зрозумів, що він помилявся щодо істотних умов угоди, а саме: своїх прав та обов'язків за договором № юр2/75-98 від 18.05.1998 року. Як наслідок суд прийшов до правомірного висновку, що строк позовної давності починає свій перебіг з 06.09.2004 року, тобто з моменту винесення зазначеної постанови, та на момент звернення до суду позивача з позовом не є пропущеним.

Не погоджуючись з висновками господарського суду м.Києва, суд апеляційної інстанції переглянувши спір по суті, прийшов до висновку про відмову в позові, оскільки позивач, на момент укладання оспорюваного договору повинен був знати та знав  про те, що право власності на позичене майно державного резерву набуває саме він, як сторона по цьому договору; також не відповідає дійсності посилання господарського суду на те, що позичка згідно розпорядження кабінету Міністрів України від 24.04.1998 року за № 262-р надавалася саме сільгосптоваровиробникам, а Відкрите акціонерне товариство “Луганськмлин”, як правонаступник ОП “Луганський комбінат хлібопродуктів” таким не являється.

Судом апеляційної інстанції також зазначається, що при вирішенні даного спору, господарським судом безпідставно не було застосовано строк позовної давності, який в даному випадку позивачем було пропущено без поважних причин. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що право на позов у Відкритого акціонерного товариства “Луганськмлин” виникло у травні 1998 року, тобто –в момент укладання спірного договору, а не після винесення постанови Донецьким апеляційним господарським судом у справі за № 17/77 (18/305) від 06.09.2004 року.

Оскільки, висновки апеляційного суду щодо строку позовної давності вже були підставою для відмови в позові, судом апеляційної інстанції безпідставно було переглянуто спір по суті, без вирішення питання щодо відновлення строку позовної давності, оскільки нормами цивільного законодавства передбачено, що лише у разі визнання судом причин пропуску строку позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

         Таким чином, судова колегія вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови в позові Відкритого акціонерного товариства “Луганськмлин” є передчасним.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства та досліджені фактичні обставини справи, колегія судів Вищого господарського суду України зазначає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без змін первісного рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України,-

            ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Луганськмлин” –задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2007року у справі № 46/448–скасувати.

Рішення господарського суду м.Києва від 01.11.2006 року у справі № 46/448 –залишити без змін.

          Головуючий                                                                           Є.Першиков

           Судді                                                                                     Г.Савенко

                                                                                                               І.Ходаківська