Постанова

від 22.04.2020 по справі 272/811/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/811/19 Головуючий у 1-й інст. Чуб І. А.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №272/811/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійним та визнання права власності на Ѕ земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року, яке ухвалене під головуванням судді Чуб І.А. у м. Андрушівці,

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 . Просила: визнати відмову 28 жовтня 2018 року від прийняття спадщини на користь відповідача, яку вона подала до Андрушівської державної нотаріальної контори, недійсною; визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 09 листопада 2010 року Андрушівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , частково недійсним в Ѕ частині земельної ділянки площею 3,0227 га; визнати за нею право власності на Ѕ земельної ділянки площею 3,0227 га з кадастровим номером 1820310100:05:000:0192, що розташована та території Андрушівської міської ради Житомирської області.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 . Вони з чоловіком були зареєстровані та проживали у їх будинку АДРЕСА_1 , який був оформлений на чоловіка. Після смерті чоловіка спадщину вона прийняла відповідно до приписів ч.3 ст.1268 ЦК України. Син - ОСОБА_5 спадщину не прийняв, оскільки заяву нотаріусу не подав. Донька - ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини. До складу спадщини після смерті чоловіка увійшли: Ѕ частина вищезазначеного житлового будинку; земельна ділянка площею 3,0227 га з кадастровим номером 1820310100:05:000:0192, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Андрушівської міської ради Житомирської області; грошовий вклад в іноземній валюті, відкритий в Андрушівському відділенні АКБ Правекс-Банк . Вважаючи, що залишається власником половини майна, 28 жовтня 2008 року подала до Андрушівської державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини на користь доньки - ОСОБА_2 . Наполягає на тому, що її волевиявлення не було вільним та заяву про відмову від прийняття спадщини вона написала під впливом помилки, оскільки перебувала під психологічним тиском з боку відповідача та не могла належним чином оцінити ситуацію та не розуміла наслідків своєї дії. Не будучи обізнаною в законодавстві, вона повністю покладалася на відповідача та переоцінила її порядність. Нею були неправильно сприйняті умови правочину. При правильному роз`ясненні їй суті правочину та його правових наслідків вона ніколи не подала б заяву про відмову від спадщини. Під час підписання відмови їй було 70 років та стан її здоров`я потребував постійного медикаментозного лікування. Невідповідність волі волевиявленню є істотною обставиною, яка призвела до втрати нею всього майна, що мало перейти у її власність після смерті чоловіка. Про наслідки своїх дій їй стало відомо 06 червня 2017 року, коли вона звернулася до нотаріуса з метою складання заповіту, за яким хотіла все своє майно залишити сину. Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 березня 2019 року визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 06 травня 2009 року Андрушівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , в Ѕ частині права власності на будинковолодіння та визнано за нею (позивачем) право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за законом на всю земельну ділянку площею 3,0227 га грубо порушує її конституційне право власності, як дружини спадкодавця, на її половину.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вважає, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, встановленим у ході її розгляду. Наполягає на тому, що подала заяву про відмову від прийняття спадщини під впливом помилки, що відповідно до ст.229 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним. Цю помилку пояснює тим, що маючи похилий вік, стан здоров`я, який потребував постійного медикаментозного лікування та перебуваючи під впливом тяжких життєвих обставин, пов`язаних зі смертю чоловіка, не розуміла роз`яснень нотаріуса та повністю довірилася своїй доньці, тобто відповідачу, яка ввела її в оману щодо правових наслідків правочину. Відмовляючись від своєї частки спадщини, вона була переконана, що дала згоду на спадкування донькою половини майна та була впевнена, що залишається власником іншої половини, зокрема й Ѕ земельної ділянки, тим більше, що впродовж 2011-2012 років діяла норма частини п`ятої ст.61 СК України, яка встановлювала право спільної власності подружжя на земельну ділянку, отриману одним із подружжя у власність в ході приватизації. Вона хотіла, щоб дочці відійшла та частина, яка належала чоловікові, а свою частину, у тому числі Ѕ частину земельної ділянки, вона мала намір передати у власність сина. Якби вона усвідомлювала, що відмовившись від спадщини, вона позбудеться права часткової власності на будинок і на земельну ділянку, то ніколи такого б не вчинила. Той факт, що вона помилялася щодо правових наслідків своєї відмови у судовому засідання підтвердив син ОСОБА_5 , допитаний у якості свідка, однак суд не надав належної оцінки його показанням.

Представник в інтересах ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що позивач не заперечує власноручного підписання нею заяви про відмову від спадщини. Окрім того, сам зміст заяви про відмову від спадщини свідчить про те, що позивач повністю усвідомлювала правову природу відмови від прийняття спадщини та наслідки підписання нею заяви. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним. Вважає, що позивач пропустила строки позовної давності. З моменту подання заяви про відмову від прийняття спадщини та до моменту звернення до суду ОСОБА_1 не отримувала орендної плати та не укладала договорів оренди.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.65). Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

На день смерті спадкодавець був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та в спадковому будинку зареєстрована ОСОБА_6 (дружина) з 1980 року (а.с.65 зворот).

Відповідно до частини третьої ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга ст.1274 ЦК України).

Із матеріалів спадкової справи №623, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , слідує, що впродовж шести місяців після відкриття спадщини до Андрушівської державної нотаріальної контори звернулися: 28 жовтня 2008 року донька ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька; ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із заявою про відмову на користь доньки ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті чоловіка (а.с.64 та зворот).

У заяві про відмову від прийняття спадщини зазначено, що ОСОБА_1 , перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого фізичного, морального тиску, погроз та примусу від прийняття спадщини після смерті чоловіка відмовляється безумовно і беззастережно. Позивач не заперечує тієї обставини, що на заяві її підпис.

09 листопада 2010 року державним нотаріусом Андрушівської державної нотаріальної контори Житомирської області на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 3,0227 га, яка розташована на території Андрушівської міської ради, діл.232, м. Андрушівка Андрушівського району Житомирської області, що належала померлому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №162959, виданого Андрушівською райдержадміністрацією 22 травня 2006 року на підставі розпорядження голови Андрушівської райдержадміністрації від 18 червня 2003 року №377, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010620200040. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Кадастровий номер земельної ділянки 1820310100:05:000:0192 (а.с.80-83).

Відповідно до частини п`ятої ст.1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225,229-231 і 233 цього Кодексу.

Частиною третьої ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За змістом наведеної норми обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі №273/175/16-ц висловлена правова позиція, що такими обставинами є: вік позивача (зокрема, похилий), його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі.

При перегляді справи за доводами апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду при вирішенні питання про відсутність чи наявність помилки при відмові позивача від прийняття спадщини після смерті чоловіка приймає до уваги не лише зміст заяви, у якій наголошено на тому, що ОСОБА_1 перебувала при здоровому розумі, ясній пам`яті та діяла добровільно, розуміючи значення своїх дій без будь-якого фізичного, морального тиску, погроз та примусу, а й ураховує дійсні обставини справи, а саме: позивач не заперечує тієї обставини, що підписала заяву про відмову від прийняття спадщини особисто; на момент відмови від прийняття спадщини їй виповнилося 69 років та на той час хоча вона мала низку вікових хронічних захворювань, які передбачали постійне лікування (а.с.18), але за медичними показаннями не потребувала стороннього догляду та їй не була встановлена на той час та й наразі будь-яка група інвалідності. Посилання у апеляційній скарзі на перебування позивача під впливом тяжких життєвих обставин, пов`язаних зі смертю чоловіка, не може бути беззаперечною підставою для задоволення позову з огляду на показання свідка ОСОБА_5 (сина позивача), який був присутнім у нотаріальній конторі під час подання мамою ОСОБА_1 заяви про відмову від прийняття спадщини на користь сестри ОСОБА_2 та запевнив, що позивач добровільно підписала заяву, ніхто її не примушував, а нотаріус роз`яснив позивачу зміст заяви та надав її на підпис. Отже, позивач знаходилася у нотаріальній конторі із своїми дітьми (донькою та сином), тобто у оточенні близьких для неї людей, та відвідувала нотаріальну контору після смерті чоловіка згодом. Решта доводів апеляційної скарги щодо показань сина позивача грунтуються на їх переоцінці. Присутність у нотаріальній конторі усіх дітей спадкодавця свідчить про те, що питання оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 було предметом обговорення у колі сім`ї, що додатково доводить свідому відмову позивача від прийняття спадщини після смерті чоловіка на користь доньки. Син також був у нотаріальній конторі, міг подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька, але такого не зробив.

Скаржник наполягає на тому, що при підписанні заяви вважала, що земельна ділянка є її з покійним чоловіком спільною сумісною власності, набутою за час шлюбу, а тому, відмовившись від прийняття спадщини після смерті чоловіка, вона відмовляється лише від половини (частини), а не від усієї земельної ділянки, що дозволить їй згодом її половину земельної ділянки заповісти сину. Якщо б знала, що не зможе заповісти сину половину даної земельної ділянки, то ніколи б не вчилися оспорюваного правочину.

Із таким твердженням колегія суддів погодитися не може, приймаючи до уваги те, що воно не узгоджується з положеннями чинного законодавства та суперечить дійсним обставинам справи. Так, згідно з відповідними редакціями ст.ст.57,61 СК України земельна ділянка, набута одним із подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації, що перебувала у користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, вважалася об`єктом права спільної сумісної власності з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року. ОСОБА_4 (спадкодавець) набув право власності на земельну ділянку площею 3,0227 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у 2006 році, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №162959. Отже, земельна ділянка, на яку було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 листопада 2010 року, є об`єктом права особистої приватної власності чоловіка позивача, тобто спадкодавця, та ніколи не належала подружжю на праві спільної сумісної власності. Окрім того, заява про відмову від прийняття спадщини подана нотаріусу. Відповідач не уповноважена на вчинення нотаріальних дій. Позивач, якщо не розуміла значення своїх дій (що відмовою позбавляє себе усієї земельної ділянки), не була обмежена у праві до підписання заяви про відмову від прийняття спадщини звернутися до нотаріуса за додатковими роз`ясненнями щодо наслідків вчинення нею правочину або відкласти вчинення відповідної нотаріальної дії та звернутися за наданням професійної правничої допомоги, як вона це зробила, звернувшись до суду із даним позовом. Отже, власне недбальство (поспіх), незнання закону та неправильне його тлумачення підміняються поняттям психологічного тиску з боку відповідача, яке не доведено.

Із огляду на вищевикладене, належними та допустимими доказами не доведено наявності помилки у розумінні ст.229 ЦК України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що волевиявлення позивача було вільним та відповідало її внутрішній волі під час подання нею заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті її чоловіка, а тому в задоволенні позовної вимоги про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною відмовлено законно та обґрунтовано.

Таке вирішення справи не порушує справедливого балансу між сторонами, приймаючи до уваги також постанову Житомирського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, якою визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 06 травня 2009 року Андрушівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 , в Ѕ частині права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на половину даного будинковолодіння (справа №272/951/17, т.3 а.с.229). При ухваленні вищевказаного судового рішення апеляційний суд виходив із того, що не було враховано, що спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася лише на Ѕ частину будинковолодіння. При цьому встановлено, ОСОБА_1 власноручно підписала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті чоловіка, а сам зміст заяви свідчить про те, що ОСОБА_1 у повній мірі усвідомлювала правову природу та наслідки її написання. Отже, наразі позивач не позбавлена житла, оскільки як пояснили учасники судового засідання у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 продовжує проживати за місцем реєстрації.

Свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку не може бути визнано недійсним в Ѕ його частині, оскільки ОСОБА_2 мала право на спадкування, а з інших випадків, встановлених законом, позов не заявлявся, що відповідає приписам частини першої ст.1301 ЦК України.

Заперечення на апеляційну скаргу щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки на позовну вимогу про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину земельної ділянки правила про позовну давність не поширюються.

Рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, що обумовлює залишення його без змін за нормами ст.375 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та додаткового правового обгрунтування, з огляду на вищевикладене, не потребують.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 27 квітня 2020 року.