Постанова

від 29.04.2020 по справі 821/569/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2020 року

Київ

справа №821/569/17

провадження №К/9901/34644/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скорочені штатів, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Комісії з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (судді Зуєва Л.Є., Шевчук О.А., Федусик А.Г.),

І. Суть спору

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - Управління ДПС) та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути середньомісячний заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 33182,24 грн.

2. В обґрунтування позову зазначила, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі № 821/2148/16 (залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року) стягнуто на користь позивача суму недоплаченої грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів у розмірі 15010,27 грн., а також відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в сумі 14068,14 грн.

3. Позивач зазначила, що відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги Херсонський окружний адміністративний суд стягнув лише за період з 01 листопада 2016 року (перший день звільнення) по 30 січня 2017 року (постановлення судового рішення). Отже, на думку позивача, відшкодування за час затримки одноразової допомоги за період з 31 січня 2017 року залишається не виплаченим з вини відповідача. Відтак з посиланням на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) позивач констатувала, що є підстави для постановлення судового рішення про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скорочені штатів за період після 30 січня 2017 року.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

4. З 14 серпня 1995 року до 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. З 24 лютого 2016 року по 31 жовтня 2016 року позивач обіймала штатну посаду начальника сектору по контролю за виконанням судових рішень управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополя (у званні підполковника внутрішньої служби).

5. Наказом керівника Управління ДПС № 47 о/с від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 , відповідно до Закону України Про Національну поліцію , звільнили зі служби за пунктом 4 частини першої статті 77 вказаного Закону (у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

6. При звільненні відповідач виплатив позивачці одноразову грошову допомогу у розмірі 54267,89 грн. Втім, ОСОБА_1 вважала, що зазначена сума є значно меншою, аніж та, що їй належить, у зв`язку з чим звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення недотриманої грошової допомоги при звільненні у розмірі 26032,54 грн., а також про відшкодування за затримку виплати вказаної суми відповідно до статті 117 КЗпП за період з 01 листопада 2016 року по 30 січня 2017 року.

7. Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 30 січня 2017 року в адміністративній справі № 821/2148/16 (яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року) частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів у розмірі 15010,27 грн., а також відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в сумі 14068,14 грн. за період з 01 листопада 2016 року по 30 січня 2017 року (з наступного дня за днем звільнення по день прийняття постанови суду у першій інстанції).

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

8. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 23 травня 2017 року відмовив у задоволенні позову повністю.

9. Суд першої інстанції зазначив, що звернувшись до суду з цим позовом ОСОБА_1 фактично просить в такий спосіб зобов`язати відповідача виконати рішення суду (у справі № 821/2148/16), яке вже набрало законної сили і за правилами статей 14, 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут - посилання на статті у попередній редакції цього Кодексу) повинно виконуватися без ухвалення будь-яких додаткових судових рішень.

10. Суд першої інстанції додав також, що належним способом захисту прав позивача за описаних обставин є звернення до суду першої інстанції у порядку судового контролю відповідно до частини дев`ятої статті 267 КАС із заявою про визнання неправомірними дій відповідача.

11. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 липня 2017 року скасував постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року і прийняв нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

11.1. Стягнув з Управління ДПС на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 33182,24 грн.

12. Суд апеляційної інстанції наголосив, що у позовній заяві ОСОБА_1 оскаржує не бездіяльність відповідача щодо виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі № 821/2148/16, а заявила вимоги про стягнення суми середнього заробітку за інший період з 31 січня 2017 року по 23 травня 2017 року, на який вона, відповідно до статей 116, 117 КЗпП, має право у зв`язку з тим, що відповідач не виплатив їй належного розміру одноразової грошової допомоги при скороченні штатів, що було встановлено Херсонським окружним адміністративним судом у постанові від 30 січня 2017 року. Між тим, вимоги про стягнення коштів за спірний період (з 31 січня 2017 року по 23 травня 2017 року) у справі № 821/2148/16 не заявлялися, тож суд (у тій справі) їх не вирішував.

13. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції зазначив, що цей спір повинен розглядатися за правилами, встановленими КАС для розгляду позовних вимог, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

14. Відтак апеляційний суд, з посиланням на статтю 117 КЗпП, ствердив, що оскільки Управління ДПС порушило право ОСОБА_1 на належну оплату праці і це порушення встановлене рішеннями судів, які набрали законної сили, а відповідач продовжує не виплачувати у належному розмірі одноразову грошову допомогу при скороченні штатів, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі та стягнути середньомісячний заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги за період з 31 січня 2017 року по 10 травня 2017 року у розмірі 33182,24 грн. як суму відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі одноразової грошової допомоги при скороченні штатів.

V. Касаційне оскарження

15. У касаційній скарзі Управління ДПС, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його постанову і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

16. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що позивачка фактично повторно вимагає стягнути середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у зв`язку з виникненням спору щодо суми одноразової грошової допомоги при звільненні). Ствердив, що такий спір уже вирішено постановою Херсонського окружного адміністративного суду у справі № 821/2148/16, яка набрала законної сили. Переконує, що після того, як спір щодо розміру належних працівникові сум (при звільненні) уже вирішено в судовому порядку, немає підстав вимагати повторного стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП.

17. У доповненнях до касаційної скарги відповідач серед іншого підкреслив, що позивач вимагає стягнути середній заробіток на підставі статті 117 КЗпП за період після ухвалення судового рішення (у справі № 821/2148/16). Наголосив, що такі вимоги ґрунтуються на помилковому трактуванні норм трудового законодавства і є безпідставні.

18. Вважає, що правильними і обґрунтованими є висновки суду першої інстанції в цій справі, постанову якого суд апеляційної інстанції скасував помилково.

19. ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.

20. Ствердила, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП, оскільки відповідач так і не виплатив належну їй суму відповідно до згаданого вище судового рішення у справі № 821/2148/16.

21. Ухвалою від 15 вересня 2017 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження вказаною скаргою Управління ДПС.

22. Тією самою ухвалою Вищий адміністративний суд України зупинив виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року в цій справі.

23. 06 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, відтак ухвалою від 13 березня 2018 року суддя-доповідач цього суду прийняв її до провадження.

V. Оцінка Верховного Суду.

24. Насамперед треба зазначити, що предмет спору в цій справі за своїми сутнісними ознаками є подібним до предмету спору у справі № 821/1083/17. Понад те, суб`єктний склад цих справ і підстави позову є однаковими, адже в обох випадках спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що відповідач не виплатив ОСОБА_1 коштів відповідно до судового рішення у справі № 821/2148/16, яке набрало законної сили. Відмінність лише у періоді, за який ОСОБА_1 (позивачем в обох справах) на підставі статті 117 КЗпП просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, постановленого у справі № 821/2148/16 (у справі № 821/1083/17 - період з 31 січня 2017 року по 23 травня 2017 року; у цій справі (№ 821/569/17) - період з 24 травня 2017 року).

25. У цьому зв`язку колегія суддів зазначає, що ухвалою від 08 листопада 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 821/1083/17 - для вирішення питання про можливість відступити від правового висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

26. В указаній постанові Верховний Суд України висловив правозастосовний висновок, відповідно до якого непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

27. Ухвалою від 24 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла вказану справу до касаційного розгляду.

28. Отож, результат розгляду справи № 821/1083/17, позаяк стосуватиметься він аналогічних обставин справи і правового регулювання спірних відносин, має визначальне значення для правильного вирішення цієї справи (№ 821/569/17).

29. 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

30. За описаних у справі № 821/1083/17 обставин, які є аналогічними обставинам цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України ] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

31. Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

32. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

33. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

34. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

35. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

36. За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

37. Частина перша статті 117 КЗпП переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

38. Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

39. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

40. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

41. Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

42. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

43. Беручи до уваги наведений правозастосовний висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/1083/17 у зіставленні з обставинами цієї справи та відповідними їм правовідносинами, а також зваживши на доводи касаційної скарги відповідача (в межах яких касаційний суд, відповідно до статті 341 КАС (у редакції, яка діяла до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) переглядає судові рішення, зокрема, в цій справі) колегія суддів дійшла висновку, що немає підстав для скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у цій справі.

44. Висновки суду апеляційної інстанції в цій справі узгоджуються з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 116, 117 КЗпП до правовідносин, які виникли у зв`язку із невиплатою роботодавцем належних працівникові сум при звільненні, право на отримання яких встановлено судовим рішення, яке набрало законної сили і яким вирішено спір про розміри належних звільненому працівникові сум (частина друга статті 117 КЗпП).

45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

46. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 КАС у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX ).

47. Відповідно до частини третьої статті 375 КАС суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Комісії з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі № 821/569/17 - залишити без змін.

3. Поновити дію постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі № 821/569/17.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

Н. В. Шевцова