Рішення

від 29.04.2020 по справі 201/8267/17

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/8267/17

провадження 2/201/226/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення майна, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 червня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про повернення майна, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення витрат. Позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що в квітні 2014 року між позивачем та відповідачем була досягнута усна домовленість про користування майном, згідно з якою відповідач прийняв в строкове платне користування (найм) для здійснення підприємницької діяльності майно - обладнання для торгівлі розливним пивом а саме: головка заборна (клещі) на кегу (FLASН) в кількості 2 шт. вартістю 600 грн., редуктор С02 для розливу пива в кількості 2 шт. вартістю 700 грн. кран газовий пивний для дозування розливного пива в кількості 1 шт. вартістю 100 грн., герметичний пивний кег на 50 л. в кількості 3 шт. вартістю 3900 грн., герметичний пивний кег на 30 л. в кількості 1 шт. вартістю 1300 грн. балон газовий 20 л. в кількості 3 шт. вартістю 1050 грн., загальна вартість всього майна складає 7650 грн. Відповідач жодного разу не сплатив позивачеві плату за користування майном, а на вимоги позивача про повернення обладнання обмежувався обіцянками, які не виконував. Позивач продовжував настоювати на поверненні, в зв`язку з чим 17 жовтня 2014 року відповідач написав розписку в присутності двох свідків про зобов`язання повернути обладнання до 20 листопада 2014 року. Однак до цього часу вказане майно з користування відповідача позивачу не повернуто. Отже, позивач вважає, що порушені його права. Зараз є спір за вказане майно, в добровільному порядку його не вирішено. Представник позивача просив зобов`язати відповідача повернути позивачу вказане майно і стягнути витрати, задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні з заявленими позовними вимогами не погодився, пояснивши, що відповідач розписку писав вимушено, все майно давно позивачу повернуто, про що є накладні, він нічого позивачу не винен, все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брав і не бере, нічиїх прав не порушував і будь-якої шкоди не завдавав. Позовні вимоги не доведені і не обгрунтовані. Просили винести рішення за наявними матеріалами справи по закону і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що за твердженнями сторони позивача в квітні 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 начебто була досягнута усна домовленість про користування майном, згідно з якою відповідач прийняв в строкове платне користування (найм) для здійснення підприємницької діяльності майно - обладнання для торгівлі розливним пивом а саме: головка заборна (клещі) на кегу (FLASН) в кількості 2 шт. вартістю 600 грн., редуктор С02 для розливу пива в кількості 2 шт. вартістю 700 грн. кран газовий пивний для дозування розливного пива в кількості 1 шт. вартістю 100 грн., герметичний пивний кег на 50 л. в кількості 3 шт. вартістю 3900 грн., герметичний пивний кег на 30 л. в кількості 1 шт. вартістю 1300 грн. балон газовий 20 л. в кількості 3 шт. вартістю 1050 грн., загальна вартість всього майна складає 7650 грн.

Відповідач жодного разу не сплатив позивачеві плату за користування майном, а на вимоги позивача про повернення обладнання обмежувався обіцянками, які не виконував. Позивач продовжував настоювати на поверненні, в зв`язку з чим 17 жовтня 2014 року відповідач написав розписку в присутності двох свідків про зобов`язання повернути обладнання до 20 листопада 2014 року. Однак до цього часу вказане майно з користування відповідача позивачу не повернуто. Отже, позивач вважає, що порушені його права. Зараз є спір за вказане майно, в добровільному порядку його не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання… . Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір найму (користування майном) від 14 жовтня 2014 року відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримав у користування обладнання за переліком вказаним у позовній заяві.

Статтею 761 ЦК України визначено коло осіб, які мають право передавати майно у найм. Так, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Також, наймодавцем може бути особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ч. 1 ст 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У позовній заяві позивач жодним чином ніяк не надає доказів, що він є власником обладнання або має необхідний обсяг повноважень на укладення договору найму (користування майном). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Тому договір найму (користування майном) від 14 жовтня 2014 року, вказаний у позовній заяву, є недійсним та, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, не створює будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) - ч. 1 ст. 760 ЦК України. Відповідно до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, предмет договору є істотною умовою договору найму, рівно як і будь-якого іншого цивільно-правового договору. Але, ні у договорі найму (користування майном) від 14 жовтня 2014 року, який вчинений, на думку позивача, складанням розписки від 17 жовтня 2014 року, ні у позовній заяві жодним чином не вказані будь-які індивідуальні ознаки обладнання, яке передалось позивачем відповідачу. Тому можна зробити висновок, що у Договорі відсутня істотна умова - предмет договору.

Згідно п. 8 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Тому, з урахуванням зазначеного, можна зробити висновок, що договір найму (користування майном) від 14 жовтня 2014 року є неукладеним та не може створювати якісь юридичні наслідки для сторін.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що між ним та відповідачем начебто було укладено договір найму (користування майном) у вигляді розписки, яку дав ОСОБА_2 . Жодна правова норма українського законодавства не передбачає, що на підставі розписки може бути укладено цивільно-правовий договір. Крім того, розписка , відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України може бути представлена лише на підтвердження укладення договору позики та його умов, яка посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Доводи позивача, щодо приналежності до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 207 ЦК України є недоцільними та не відносяться до суті оспорюваних правовідносин.

Щодо взаємовідносин ОСОБА_1 до ОСОБА_2 : розписка, за якою відповідач зобов`язується повернути вже згадане обладнання позивачу була складена, як стверджує відповідач і позивач це не спростовує, ним під впливом психологічного тиску з боку ОСОБА_1 Річ у тім, що ОСОБА_2 був неофіційно працевлаштований у Товаристві з обмеженою відповідальністю Магнат Лідер (код за ЄДРПОУ 38300730) та виконував функції щодо розповсюдження пивної продукції. У зв`язку з необхідністю використання вищеописаного майна, яке використовується для розповсюдження пивної продукції, ОСОБА_2 було передано вищевказане майно. Проте, ОСОБА_1 вимагав написати розписку, позивач стверджував, що ОСОБА_2 втратить роботу, якщо не складе вищевказану розписку. Отже, під тиском зі сторони ОСОБА_1 ОСОБА_2 був змушений написати розписку про повернення йому майна, яке він використовував не для власних цілей, а працюючи на ТОВ Магнат Лідер , директором якого на той момент був ОСОБА_3 - брат позивача. Тобто, лише з метою зберегти свою роботу та мати можливість далі працювати та заробляти гроші для своєї сім`ї ОСОБА_2 склав розписку.

Виконавши свою роботу, відповідач повернув усе майно підприємству, в якому він працював та яким це майно було доручене відповідачу, а саме ТОВ Магнат Лідер . Вказане підтверджується накладними про повернення майна (копії накладних додаються) і не спростовується стороною позивача.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року Олександр Волков ти України , № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі С. проти Бельгії (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі Нємець проти Німеччини (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах Пфайфер проти Австрії (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та А. проти Норвегії (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року), впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація.

Позивач не надав до матеріалів справи жодного письмового доказу, який би підтверджував його право власності на майно, яке він хотів би витребувати, повернути від відповідача, а також його правову позицію.

Крім того, позивач ОСОБА_1 в грудні 2015 року вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення цього ж майна та стягнення заборгованості по оплаті за договором найму від 14 квітня 2014 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі і ОСОБА_1 погодився з вказаним рішенням6 не оскаржував його і воно набрало законної сили.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України Підстави звільнення від доказування 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача і його представника на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про повернення майна, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про повернення майна, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 203, 204, 205, 215, 526, 530 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про повернення майна, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 29 квітня 2020 року.

Суддя -