Постанова

від 14.08.2020 по справі 201/8267/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6377/20 Справа № 201/8267/17 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2020 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення майна, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що в квітні 2014 року між ним та ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про користування майном, згідно з якою відповідач прийняв в строкове платне користування (найм) для здійснення підприємницької діяльності майно - обладнання для торгівлі розливним пивом а саме: головка заборна (клещі) на кегу (FLASН) в кількості 2 шт. вартістю 600 грн; редуктор СО2 для розливу пива в кількості 2 шт. вартістю 700 грн; кран газовий пивний для дозування розливного пива в кількості 1 шт. вартістю 100 грн; герметичний пивний кег на 50 л. в кількості 3 шт. вартістю 3 900,00 грн; герметичний пивний кег на 30 л. в кількості 1 шт. вартістю 1 300,00 грн; балон газовий 20 л в кількості 3 шт. вартістю 1 050,00 грн, загальна вартість всього майна складає 7 650,00 грн.

Відповідач жодного разу не сплатив йому плату за користування майном, а на вимоги про повернення обладнання обмежувався обіцянками, які не виконував.

17 жовтня 2014 року відповідач написав розписку в присутності двох свідків про зобов`язання повернути обладнання до 20 листопада 2014 року. Однак до цього часу вказане майно йому не повернуто.

На підставі викладеного, просив зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому зазначене обладнання по договору від 14.10.2014 року у стані, в якому воно було одержане з урахуванням нормального зносу, а також стягнути з відповідача на його користь судовий збір.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено той факт, що він є власником майна, яке передано ОСОБА_2 на підставі розписки, яка власноруч складена відповідачем; що розписка, складена відповідачем 17.10.2014 року містить усі істотні умови договору та відповідає вимогам закону, а тому майно, згідно змісту останньої має бути повернуто позивачу.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що в квітні 2014 року між ним та ОСОБА_2 була укладена усна домовленість про користування майном, згідно якої ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримав у користування обладнання для здійснення підприємницької діяльності - торгівлі розливним пивом а саме:

- головка заборна (клещі) на кегу (FLASН) в кількості 2 шт. вартістю 600 грн;

- редуктор СО2 для розливу пива в кількості 2 шт. вартістю 700 грн;

- кран газовий пивний для дозування розливного пива в кількості 1 шт. вартістю 100 грн;

- герметичний пивний кег на 50 л. в кількості 3 шт. вартістю 3 900,00 грн;

- герметичний пивний кег на 30 л. в кількості 1 шт. вартістю 1 300,00 грн;

- балон газовий 20 л. в кількості 3 шт. вартістю 1 050,00 грн, загальна вартість всього майна складає 7 650,00 грн.

Позивач посилається на несплату відповідачем жодного разу плати за користування майном, вимоги про повернення майна останній ігнорує.

17 жовтня 2014 року ОСОБА_2 написав розписку в присутності двох свідків про зобов`язання повернути ОСОБА_1 вказане обладнання до 20 листопада 2014 року.

Зазначає про те, що вказане майно до цього часу відповідачем не повернуто.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Стаття 638 ЦК України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Між тим, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів про те, що він є власником обладнання або має необхідний обсяг повноважень на укладення договору найму (користування майна).

У договорі найму (користування майном) від квітня 2014 року, який вчинений, на думку позивача, складанням розписки від 17 жовтня 2014 року відсутні докази погодження сторонами істотних умов стосовно предмету спору.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено той факт, що він є власником майна, яке передано ОСОБА_2 на підставі розписки, яка власноруч складена відповідачем; що розписка, складена відповідачем 17.10.2014 року містить усі істотні умови договору та відповідає вимогам закону, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 638 ЦК України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на розписку, складену 17.10.2014 року ОСОБА_2 , однак колегія суддів звертає увагу на те, що з тексту розписки не вбачається відомостей про те, коли саме відповідач отримав у користування спірне майно, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним та умовою для виникнення у позивача права відповідної вимоги.

Крім того, розписка про повернення відповідачем спірного майна складена останнім 17.10.2014 року, тоді як зі слів позивача майно за цією розпискою отримано ще в квітні 2014 року, що свідчить про сумнівний характер зазначеного документу, яким обґрунтовані позовні вимоги.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Крім того, в матеріалах справи маються копії накладних, складених протягом листопада 2014 року (а.с.67-71), за якими ОСОБА_2 повернув спірне майно ТОВ «Магнат-Лідер» , директором якого зазначено ОСОБА_3 (а.с.72), який, згідно пояснень відповідача, що маються в матеріалах справи, є братом позивача. Зазначені обставини не спростовані ОСОБА_1 ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Достатніх та належних доказів на підтвердження обґрунтованості вимог до відповідача позивач не надав.

Інші доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О.В.Лаченкова