Постанова

від 29.04.2020 по справі 906/1052/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року Справа № 906/1052/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада (Парафія) Святої Варвари Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року в справі №906/1052/19 (суддя - Давидюк В.К.)

час та місце ухвалення: 18 грудня 2019 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:51 год; повний текст рішення складено 24 грудня 2019 року

за позовом Релігійної організації "Релігійна громада (Парафія) Святої Варвари Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви

до Гришковецької селищної ради

про визнання права власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі

за участю представників сторін:

від Позивача - Гуменюк О.В.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Релігійна організація Релігійна громада (Парафія) Святої Варвари Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви м. Бердичів, Житомирської області (надалі - Позивач) звернулася в Господарський суд Житомирської області з позовом до Гришковецької селищної ради Житомирської області (надалі - Відповідач) про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю каплички (літ. А-1) та костелу (літ. А-1), прибудову (літ. А-2) та ганок (літ. А-1 (№1 ) ), які розташовані за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Осикове, вул. Гагаріна, 2а .

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 10 липня 2002 року між ОСОБА_1 (продавець) та Позивачем було укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець продав, а Позивач купив житловий будинок незакінчений будівництвом, земельна ділянка площею 0,20 га за призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та прибудинкових споруд.

В період з 2002 по 2016 роки Позивачем за власні кошти та власними силами проведено реконструкцію з добудовою, та завершено будівництво костелу за вказаною адресою. Будівельні роботи проведені без повідомлення органів архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю на будівництво згідно з Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому побудовану будівлю необхідно вважати самочинно збудованою. Позивач вказує, що звернувшись до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області про прийняття в експлуатацію будівель, Позивач отримав відмову, в якій надано роз`яснення з правом звернення до суду, оскільки прийняття в експлуатацію будівлі можливе лише при наявності технічного звіту про стан будівлі, та лише за рішенням суду. Дане стало підставою для звернення Позивача з даним позовом до суду.

Позивачем було подано до суду 25 листопада 2019 року заяву про уточнення позовних вимог, на підставі котрої Позивач просив суд визнати за Позивачем право власності на об`єкт нерухомого майна, який утворився внаслідок будівництва та об`єднання, як самочинно збудовану нежитлову будівлю каплички (літ. А-1) та костелу (літ. А-1), прибудову (літ. А-2) та ганок (літ. А-1 (№1)), які розташовані за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Осикове , вул. Гагаріна, 2 а.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що до повноважень Відповідача не належать питання, що виникають у сфері державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Окрім того, Відповідач не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює право Позивача.

Також, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що суд не може замінити орган державної влади, що уповноважений на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнати право власності за відсутності між сторонами спору, а тому відмовив в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги (а.с. 116-120).

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що на даний час в чинному законодавстві, а саме пункті 9 прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності діє норма, яка дає можливість прийняти в експлуатацію збудовані у період з 5 серпня 1992 року по 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 кв. м, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 кв. м та збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення. Однак дія Закону поширюється лише на вказані будівлі, а самочинне будівництво, здійснене Позивачем, належить до будівель для культової та релігійної діяльності, а тому єдиним способом захисту майнових прав Позивача є саме судовий захист з даним позовом.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 березня 2020 року було поновлено строк на оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Відповідача, котре було зареєстрована в комп`ютерній програмі Діловодство спеціалізованого суду за Вх. №2111/20 від 17 березня 2020 року (а.с. 129-131), про розгляд справи без участі представника Відповідача та проте, що Відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Позивачем було подано заяву про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 18 лютого 2019 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 березня 2020 року було призначено розгляд справи в режимі відеоконференції на 29 квітня 2020 року об 15:00 хв. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду та у приміщенні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

В судове засідання від 29 квітня 2020 року представники Відповідача не з`явилися. Водночас, як вказано вище, подали до суду клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 2 березня 2020 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представника Відповідача.

В судовому засіданні, яке було проведено в режимі відеоконференції, від 29 квітня 2020 року, представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги. Вказавши при цьому, що Позивачем були отримано відповідні дозволи на забудову земельної ділянки, котра була виділена йому під забудову, що ж до вибору Відповідача в цій справі, то саме на органи місцевого самоврядування покладено обов`язки відповідачів щодо земельних ділянок територіальної громади, і саме ці органи можуть бути позивачами у справах щодо знесення самочинно збудованого майна.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення в цій справі, яким позов задоволити.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2002 року між ОСОБА_1 (надалі - Продавець) та Позивачем було укладено договір купівлі-продажу, за яким Продавець продала, а Позивач купив житловий будинок незакінчений будівництвом за адресою: АДРЕСА_1. Будинок готовністю 59 %, належних до будинку надвірних споруд не має. Земельна ділянка площею 0,20 га за призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та прибудинкових споруд (а.с. 34).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за Позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1820884601:09:002:8107 (а.с. 21).

Рішенням Осикіської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №50 від 3 червня 2009 року, зокрема, змінено нумерацію будинку Гагаріна, 3 на Гагаріна, 2а (а.с. 35-36).

За твердженнями Позивача, в період з 2002 року по 2016 рік релігійною організацією за власні кошти та власними силами проведено реконструкцію з добудовою, та завершено будівництво костелу за вказаною адресою. Будівельні роботи проведені без повідомлення органів архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю на будівництво згідно з Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому побудовану будівлю необхідно вважати самочинно збудованою.

Звернувшись до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області про прийняття в експлуатацію будівель, Позивач отримав відмову, в якій надано роз`яснення з правом звернення до суду, оскільки прийняття в експлуатацію будівлі можливе лише при наявності технічного звіту про стан будівлі, та лише за рішенням суду (а.с. 33).

Позивачем було долучено до матеріалів справи, в підтвердження обставин щодо відсутності порушень під час будівництва та обставини наявності відповідних дозвільних документів, копії наступних документів: технічний паспорт на нежитлову будівлю за адресою: с. Осиково, вул. Гагаріна, 2а (а.с. 14-20); звіту про проведення технічного обстеження на будівлю каплички (літ. А-1) та костелу (літ. А1-1), прибудову (літ. а-1), прибудову (літ. а-2) та ґанок (літ. а-1 (№1)), які розташовані за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Осиково, вул. Гагаріна, 2а , кадастровий номер 1820884601:09:002:8107, котрий підтверджує відсутність недоліків та дефектів проведеного Позивачем будівництва (а.с.22-31).

Відповідно до довідки ТОВ "Палтерін", об`єкт будівництва нежитлової будівлі, а саме: будівля каплички (літ. А-1) та костелу (літ. А1-1), прибудову (літ. а-1), прибудову (літ. а-2) та ґанок (літ. а-1 (№1)), котрі розташовані за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Осиково, вул. Гагаріна, 2а , згідно з розрахунку наслідків (відповідальності) належить до незначних, тобто СС1 (а.с. 37).

Як вбачається з позовної заяви підставою позовної вимоги Позивача до Відповідача було неможливість Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області про прийняття збудованого мана в експлуатацію, оскільки прийняття в експлуатацію будівлі можливе лише при наявності технічного звіту про стан будівлі, та лише за рішенням суду, а відтак зважаючи на наявність спору щодо прийняття такого майна в експлуатацію, дане й стало підставою для звернення Позивача з відповідним позовом до суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу Україниправо власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: завершення будівництва; прийняття до експлуатації; державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до статті 9 Закону України Про архітектурну діяльність будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Пункт 5 частини 5 статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначає, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок.

В силу дії частини 8 статті 39 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності , експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).

Відповідно до статті 26 Закону України Про містобудування , спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом, частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Водночас, виходячи із системного аналізу норм діючого законодавства щодо регулювання самочинного будівництва, колегія суддів констатує, що звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року справа №306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа №308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа №727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа №127/18746/15-ц.

В той же час колегія суддів дослідивши матеріали справи констатує, що саме відмова компетентного органу про прийняття самочинно збудованого нерухомого майна в експлуатацію (а саме лист від 10 червня 2019 року Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області) й свідчить про наявність спору про право Позивача та й стала підставою для звернення Позивача з даним позовом до суду.

Крім того, своїм листом Державно архітектурно-будівельна інспекція у Житомирській області, враховуючи відповідний порядок, скерувала Позивача за зверненням до суду, адже саме рішення суду (у разі задоволення позову) й буде підставою для видання декларації про прийняття в експлуатацію самочинно збудованого майна, а в подальшому така декларація (а не рішення суду) буде підставою для проведення реєстрації речового права Позивача.

Постановою КМУ №461, визначено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта, яке проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України Про архітектурну діяльність одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою-підприємцем, яка згідно із зазначеним законом має кваліфікаційний сертифікат.

У такому випадку замовник заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації, зокрема, щодо самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до Постанови №461. Декларація про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду (додаток 5 до Постанови №461) подається замовником через центр надання адміністративних послуг.

Що ж стосується суб`єктного складу сторін у таких категоріях справи, то зважаючи на підставу відмови, вказану у рішенні місцевого господарського суду, а саме пред`явлення справи не до тієї особи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статті 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України Про архітектурну діяльність . До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, ДАБІ є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

За Законом України Про регулювання містобудівної діяльності посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю мають право проводити перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, складати відповідні акти та надавати обов`язкові до виконання приписи про усунення порушень, виявлених у результаті перевірки.

Згідно з підпунктом 1 пункту б частини першої статті 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, установлених Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

З системного аналізу наведеної норми у сукупності з положеннями статті 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності вбачається, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється органами місцевого самоврядування, їх виконавчими органами в порядку здійснення ними делегованих повноважень на виконання ними функцій у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно ДАБІ має здійснювати повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності (видавати приписи про усунення недоліків, надавати відповідні дозволи), та не заміняє собою орган котрий розпоряджається земельними ділянками та надає дозвіл для їх забудови, що й є основою та початком здійснення будівництва. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

У даній справі, що розглядається, Позивач звернувся з позовом до органу місцевого самоврядування - селищної ради, який здійснює захист права комунальної власності територіальної громади на землю, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що саме Відповідач, діючи на момент купівлі-продажу майна як власник земельної ділянки, приймав рішення про надання Позивачу даної земельної ділянки, що й дозволяє здійснювати будівництво на ній.

За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як уже зазначалося вище, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За частиною четвертою статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво або за її рахунок.

Таким чином, саме орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом своїх порушених прав як власник земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у межах приватноправових відносин.

Спір між особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на цій земельній ділянці та власником земельної ділянки (в тому числі органом місцевого самоврядування) щодо захисту майнового права на цю земельну ділянку, підлягає розгляду за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Відповідно, колегія суддів констатує, що Позивачем правильно визначено особу до котрої він звертається з даним Позовом.

Дана права позиція щодо повноважень органів місцевого самоврядування та повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної наведена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року по справі № 917/375/18.

Водночас, розглядаючи позовні вимоги Позивача щодо визнання права власності на самочинно збудоване нежитлове майно колегія суддів зауважує, що аналіз норм Цивільного кодексу України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 Цивільного кодексу України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Аналіз норми частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки такій особі власником та/або користувачем цієї земельної ділянки для мети з якою здійснена забудова.

Відповідно колегія суддів дослідивши докази, долучені Позивачем до матеріалів справи зауважує наступне.

В матеріалах справи міститься Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_1 (продавець), виданий виконавчим комітетом Бердичівської районної ради народних депутатів Житомирської області (а.с. 58).

Згідно витягу з Рішення Осиківської сільської ради Бердичівськго району Житомирської області від 20 червня 2002 року № 38, було вирішено надати дозвіл для ОСОБА_1 на відчуження незавершеного будівництва житлового будинку (а.с. 60).

В той же час згідно витягу Рішення Бердичівської районної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 208 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд на нововиділеній земельній ділянці, за проектом, погодженим з районним архітектором (а.с. 61).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 липня 2002 року Позивачі купили житловий будинок незакінчений будівництвом по вулиці Гагаріна, № 3 (що надалі отримав №2а) та земельну ділянку на якій він розміщенний (а.с. 34). Окрім того, в даному договорі купівлі-продажу зазначено про існування та перехід до Позивача земельної ділянки площею 0,20 Га за призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та прибудинкових споруд.

В свою чергу у відповідності до рішення Осиківської сільської ради Бердичівського району п`ятої сесії Двадцять четвертого скликання від 21 лютого 2003 року Позивачу було передано на умовах оренди строком на п`ять років з правом послідуючого викупу в с. Осиково по вулиці Гагаріна, для реконструкції існуючого будинку під костьол з добудовою в с. Осиково (а.с. 81).

Також Осиківською сільською радою Бердичівського району було проведено обстеження та складено акт вибору земельної ділянки під розміщення костьолу (з переобладнанням існуючого приміщення; а.с. 79).

Позивачем було долучено Робочий проект на проектування костьолу, розроблений на замовлення Позивача (а.с. 73-78).

В матеріалах справи містяться технічні умови на проектування та реконструкцію житлового будинку під костьол, а також технічні вимоги та умови щодо проведення та будівництва комунальних мереж (а.с. 82-85).

Окрім того, відповідно до витягу рішення Відповідача від 3 червня 2009 року №50 було проведено заміну та присвоєно нумерацію будинків в тому числі по вулиці Гагаріна - Костьол - з Гагаріна 3 на Гагаріна 2а (а.с. 35-36).

З матеріалів справи вбачається, що при проведенні технічного обстеження об`єкта будівництва було встановлено, що відповідно до ДБН В.1.2-14-2009 Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель і споруд, будівельних конструкцій та основ , за класом наслідків (відповідальності) будівлі громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (магазин) відноситься до категорії СС1 (середні наслідки). Недоліків та дефектів такого будівництва виявлено не було, будь-яких рекомендацій щодо усунення виявлених недоліків - не було (а.с. 22-32).

Будівлі, що є предметом спору, розташовані в межах земельної ділянки, яка була виділена та надана Позивачу саме для будівництва будинку під костел, побудована з дотриманням ДБН, є надійною та безпечною для експлуатації.

Враховуючи усе вищеописане в даній судовій постанові, колегія суддів приходить до висновку (враховуючи правову позицію відносно цього наведену у постановах Великовї палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду, котрі були зазначені в даній судовій постанові), що необхідними умовами визнання права власності на самочинно побудовані об`єкти є, зокрема: відведення забудовнику земельної ділянки для цієї мети в установленому порядку; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Колегія суддів констатує, що відповідно до частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відтак, колегія суддів досліджуючи обставини порушення Позивачем прав і законних інтересів інших осіб, у тому числі суміжних землекористувачів, при здійсненні ним реконструкції та добудови спірної будівлі без дозвільних документів, зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, котрі б вказували про порушення Позивачем при здійсненні такого будівництва прав та інтересів інших осіб та суміжних землекористувачів. При цьому, Відповідач (як представник територіальної громади) не заперечує проти позову, а визнає позовні вимоги Позивача та просить визнати за ним право власності на самочинно збудоване майно.

В той же час колегія суддів підсумовуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові констатує, що позбавлення можливості Позивача володіти нерухомим майном, збудованим відповідно до будівельних норм та правил на отриманій в користування в установленому порядку земельній ділянці, відведеній для цієї мети, та без порушення прав третіх осіб, порушує права Позивача. Положення частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України прямо передбачають можливість захисту такого права шляхом визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в судовому порядку (а їм кореспондує правило пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2011 року № 461).

Відтак, враховуючи усе вищеописане в даній судовій постанові, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог Позивача, та відповідно визнає за Позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна, який утворився внаслідок будівництва та об`єднання, як самочинно збудовану нежитлову будівлю каплички (літ. А-1) та костелу (літ. А1-1), прибудову (літ. а-1), прибудову (літ. а-2) та ганок (літ. а-1 (№1)), які розташовані за адресою: Житомирська область, Бердичівський район , с. Осикове , вул. Гагаріна, 2 а.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західнийапеляційний господарський суд, вважає подану Позивачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою. Відповідно суд приймає рішення про задоволення позовних вимог Позивача.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин (в частині, що задоволено судом), що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада (Парафія) Святої Варвари Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року в справі №906/1052/19 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року в справі №906/1052/19 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

4. Визнати за Релігійною організацією "Релігійна громада (Парафія) Святої Варвари Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви" (13300, м. Бердичів, Житомирська область, код ЄДРПОУ 22058075) право власності на об`єкт нерухомого майна, який утворився внаслідок будівництва та об`єднання, як самочинно збудовану нежитлову будівлю каплички (літ. А-1) та костелу (літ. А1-1), прибудову (літ. а-1), прибудову (літ. а-2) та ганок (літ. а-1 (№1), які розташовані за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Осикове , вул. Гагаріна, 2а .

5. Стягнути з Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області (13337, смт. Гришківці, вул. Червоний промінь, 4, код. ЄДРПОУ 04345380) на користь Релігійної організації "Релігійна громада (Парафія) Святої Варвари Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви" (13300, м. Бердичів, Житомирська область, код ЄДРПОУ 22058075) - 2365 грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та 3549 грн витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Справу №906/1052/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 30 квітня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.