Рішення

від 24.04.2020 по справі 817/3736/14

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2020 року м. Рівне №817/3736/14 Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Лютко М.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник Юхименко Т.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" (далі - ТОВ "Річ-Ойл", позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0002492201.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що результатом документальної позапланової перевірки ТОВ "Річ-Ойл" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час взаєморозрахунків з ТОВ "Праус" за квітень 2014 року та з ТОВ "Бариліт Плюс" за травень 2014 року було оформлення акту від 26.08.2014 №601/17-16-22-01/37083187. Не погоджуючись із висновками, що викладені в акті перевірки відносно не підтвердження реальності здійснення ТОВ "Річ Ойл" господарських операцій з придбання нафтопродуктів у ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс", а також, відповідно, і з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із вимогою його скасування.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.12.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015, адміністративний позов задоволено.

Разом із тим, постановою Верховного Суду від 05.11.2019 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.12.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду.

Ухвалою від 18.11.2019 матеріали даної справи прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 05.12.2019.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечував проти задоволення позову. Зазначав, що посадовими особами контролюючого органу, за наслідками проведеної перевірки позивача, встановлено порушення ним п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, абз.1 п.3.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 7570035,38 грн. за квітень, травень 2014 року. Вважав, що належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах, не підтверджено реальність господарських операцій позивача з ТОВ"Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс". Вказував, що безпідставність позовних вимог підтверджується наявністю таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків відповідних операцій, з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений зазначеним платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку. За наведеного, просив повністю відмовити у задоволенні позову (т.3 а.с.104-106).

05.12.2019 підготовче судове засідання відкладено до 20.12.2019.

20.12.2019 підготовче судове засідання відкладено до 17.01.2020.

17.01.2020 підготовче судове засідання відкладено до 07.02.2020.

07.02.2020 підготовче судове засідання відкладено до 18.02.2020.

Також 07.02.2020 судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк підготовчого провадження у справі №817/3736/14 на тридцять днів.

Ухвалою від 10.02.2020, на виконання вимог постанови Верховного Суду від 05.11.2019, Рівненський окружний адміністративний суд, з власної ініціативи витребував у ПАТ "Дніпронафтопродукт": докази на підтвердження наявності договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" (код ЄДРПОУ 37083187), з Товариством з обмеженою відповідальністю "Праус" (код ЄДРПОУ 37276126), з Товариством з обмеженою відповідальністю "Бариліт Плюс" (код ЄДРПОУ 38361609) (договори, акти прийому-передачі тощо); докази наявності у власності чи оренді ПАТ "Дніпронафтопродукт" відповідних резервуарів нафтобаз та адреси їхнього місця розташування; документальне підтвердження відпуску нафтопродуктів для Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" (накладні, довіреності на уповноважених осіб); документальне підтвердження транспортування придбаного ТОВ "Річ-Ойл" товару від ТОВ "Праус", ТОВ "Бариліт Плюс" до нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт".

Ухвалою суду від 18.02.2020 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 16.03.2020.

Протокольною ухвалою суду від 16.03.2020 замінено первинного відповідача - Головне управління ДФС у Рівненській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Рівненській області, а розгляд справи відкладено до 06.04.2020.

Ухвалою суду від 06.04.2020 розгляд адміністративної справи №817/3736/14 відкладено до 24.04.2020 до 11:00 год. Викликано у судове засідання, призначене на 24.04.2020 на 11:00 год., відповідача - Головне управління ДПС у Рівненській області (його представників) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, забезпечення якої доручено Головному управлінню ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м.Рівне, 33023), з використанням власних технічних засобів, у порядку, визначеному ст.195 КАС України.

У підготовчих судових засіданнях представник позивача, з підстав викладених у позові, підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю. У судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 24.04.2020, представник позивача не прибув. Про дату, місце і час судового розгляду повідомлявся належним чином. До початку судового засідання подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.04.2020, проведеному у режимі відеоконференції, заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у період з 12.08.2014 по 18.08.2014 Державною податковою інспекцією у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області проведено позапланову виїзну перевірку "Річ-Ойл" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час взаєморозрахунків з ТОВ "Праус" за квітень 2014 року та з ТОВ "Бариліт Плюс" за травень 2014 року, результати якої оформлено актом від 26.08.2014 №601/17-16-22-01/37083187 (т.1 а.с.42-68).

Відповідно до змісту висновку зазначеного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення "Річ-Ойл" вимог п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, абз.1 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, яке полягало у завищенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість 7570035,38 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму податку на додану вартість 7570035,38 грн., в тому числі за квітень 2014 року - 2369779,04 грн., за травень 2014 року - 5200256,34 грн.

Підставою для вказаного висновку стали твердження органу доходів і зборів про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс".

28.08.2014 платником податків подано заперечення на акт перевірки за вих.№136, за наслідками розгляду яких органом доходів і зборів висновки акта перевірки залишено без змін (т.1 а.с.10-16).

На підставі матеріалів перевірки Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0002492201 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" грошового зобов`язання по податку на додану вартість на суму 11355053,07 грн., в тому числі 7570035,38 грн. за основним платежем та 3785017,69 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с.9).

Платником податків податкове повідомлення-рішення оскаржено в адміністративному порядку, за наслідками розгляду скарги залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (т.1 а.с.17-23).

З огляду на викладене, позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0002492201 до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.12.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015, адміністративний позов задоволено.

Разом із тим, постановою Верховного Суду від 05.11.2019 скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.12.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015, а справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду.

Направляючи дану справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідність перевірки, місцезнаходження придбаних позивачем нафтопродуктів, дослідження підставності відпуску товару ТОВ "ГедВілс", з яким позивач не укладав договорів зберігання нафтопродуктів, або якихось інших договорів (матеріали справи таких не містять), дослідження договору на зберігання, що укладений позивачем з Публічним акціонерним товариством "Дніпронафтопродукт" та встановити хто саме має право на відпуск нафтопродуктів, за яких умов здійснюється такий відпуск та за якою процедурою, а також дослідити та встановити чи дотримано вимоги Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008 при виконанні договорів поставки, та чи оформлялись обов`язкові первинні документи, що передбачені ним (документи, які містять відомості про виміри об`єму залишку палива у резервуарах для зберігання до його заливу та після такого заливу з транспортних засобів, які транспортували придбані позивачем нафтопродукти; документи відбору проб, визначення густини та температури пального, яке завантажено в резервуари з транспортних засобів автоперевізників; журналів обліку надходження нафти і нафтопродуктів із транспортних засобів автоперевізників; та інші).

Як вже зазначалось судом, в основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення покладено висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, абз.1 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, яке полягало у завищенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2014 року на 2369779,04 грн., за травень 2014 року на 5200256,34 грн., що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на відповідну суму.

Підставою для вказаних висновків та прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення стали твердження органу доходів і зборів про безтоварність господарських операцій платника податків з контрагентами ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс".

Так, надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, а також враховуючи висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 05.11.2019 у даній справі, суд зазначає наступне.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

В свою чергу, відповідно до п.п.14.1.181. п.14.1. ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.198.1. ст.198 ПК України).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов`язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, суд встановив, що в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Праус", а також ТОВ "Бариліт Плюс" з приводу придбання палива.

Проте, такі висновки відповідача свого підтвердження в ході судового розгляду справи не знайшли.

З матеріалів справи вбачається та стороною відповідача не заперечувалося, що ТОВ "Річ-Ойл" з 20.05.2010 зареєстроване в якості юридичної особи (т.1 а.с.25), з 21.05.2010 перебуває на обліку як платник податків (т.1 а.с.41), з 09.06.2010 зареєстроване в якості платника податку на додану вартість та здійснює господарську діяльність з роздрібної та оптової торгівлі пальним і подібними нафтопродуктами.

Між ТОВ "Річ-Ойл", як покупцем, та ТОВ "Праус", як продавцем, протягом періоду, що перевірявся відповідачем, було укладено договори поставки нафтопродуктів:

-від 01.04.2014 №01/29 на поставку бензину автомобільного А-95-ЄВРО, вид І, клас В, на суму 2899849,92 грн., в тому числі ПДВ у сумі 483308,32 грн.;

-від 01.04.2014 №01/67 на поставку бензину автомобільного А-92-ЄВРО, вид ІІ, клас С, на суму 5379419,40 грн., в тому числі ПДВ у сумі 896569,90 грн.;

-від 22.04.2014 №22/42 на поставку бензину автомобільного А-92-ЄВРО, вид ІІ, клас С, на суму 3395018,88 грн., в тому числі ПДВ у сумі 565836,48 грн.;

-від 22.04.2014 №22/22 на поставку бензину автомобільного А-95-ЄВРО, вид І, клас В, на суму 2544386,04 грн., в тому числі ПДВ у сумі 424064,34 грн. (т.1 а.с.69-84)

Між ТОВ "Річ-Ойл", як покупцем, та ТОВ "Бариліт Плюс", як продавцем, протягом періоду, що перевірявся відповідачем, було укладено договори поставки нафтопродуктів:

-від 01.05.2014 №01/34-НП на поставку бензину автомобільного А-92-ЄВРО, вид ІІ, клас С, на суму 5763193,50 грн. та бензину автомобільного А-95-ЄВРО, вид ІІ, клас D, на суму 183270,60 грн., разом на суму 7135756,92 грн., в тому числі ПДВ у сумі 1189292,82 грн.;

-від 01.05.2014 №01/87-НП на поставку палива дизельного, вид ІІ, клас В, на суму 10683216,00 грн. та палива моторного "Еліт-95 Супер" на суму 206644,00 грн., разом на суму 13067832,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 2177972,00 грн.;

-від 21.05.2014 №21/19-НП на поставку бензину автомобільного А-92-ЄВРО, вид ІІ, клас С, на суму 3274214,00 грн. та бензину автомобільного А-95-ЄВРО, вид ІІ, клас D, на суму 466252,00 грн., разом на суму 4488559,68 грн., в тому числі ПДВ у сумі 748093,28 грн.;

-від 21.05.2014 №21/40-НП на поставку палива дизельного, вид ІІ, клас В, на суму 5324980,00 грн. та палива моторного "Еліт-95 Супер" на суму 99511,20 грн., разом на суму 6509389,44 грн., в тому числі ПДВ у сумі 1084898,24 грн. (т.1 а.с.97-111).

Судом досліджено, що умови договорів, укладених із зазначеними контрагентами, є аналогічними, тому аналізуються судом спільно.

За умовами договорів, передача нафтопродуктів здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі (підпункт 2.1.1).

Передача нафтопродуктів від продавців покупцеві підтверджується актами приймання-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014 №140430000000068, №140430000000070, №140430000000130, №140430000000185 та від 31.05.2014 №140531000000090, №140531000000092, №140531000000128, №140531000000187 (т.1 а.с. 85-88; 112-115).

За умовами договорів, оплата нафтопродуктів здійснюється у безготівковій формі шляхом переведення коштів на рахунок продавця протягом 120 днів з дати підписання актів приймання-передачі (пункт 5.1).

В акті перевірки від 26.08.2014 №601/17-16-22-01/37083187 орган доходів і зборів зазначає, що станом на час її проведення розрахунки між сторонами не проведено.

Проте, судом досліджено, що оплата вартості нафтопродуктів здійснена ТОВ "Річ-Ойл" з дотриманням строків, визначених у пункті 5.1 договорів, тобто після закінчення перевірки, що підтверджується платіжними дорученнями від 23.06.2014 №6159 на суму 2507829,82 грн., №6161 на суму 36556,22 грн. (т.2 а.с.200, 201, 211, 212), №6162 на суму 240513,96 грн., №6164 на суму 43000,00 грн. (т.2 а.с.213, 214), від 01.07.2014 №6237 на суму 1740774,24 грн. (т.2 а.с.215), від 03.07.2014 №6273 на суму 581205,12 грн. (т.2 а.с.210), від 04.07.2014 №6240 на суму 407911,18 грн. (т.2 а.с.206), №6239 на суму 577870,56 грн. (т.2 а.с.208), від 07.07.2014 №6245 на суму 1841836,85 грн. (т.2 а.с.207), від 08.07.2014 №6250 на суму 586122,74 грн. (т.2 а.с.205), від 09.07.2014 №6257 на суму 403269,11 грн. (т.2 а.с.203), від 10.07.2014 №6271 на суму 382697,89 грн. (т.2 а.с.209), від 11.07.2014 №6274 на суму 1757581,63грн. (т.2 а.с.204), №6276 на суму 3111504,92 грн. (т.2 а.с.202), від 29.08.2014 №6382 на суму 13067832,00 грн., №6383 на суму 7135756,92 грн., №6384 на суму 4156519,58 грн. (т.2 а.с.216, 217, 218), від 01.10.2014 №6419 на суму 6509389,44 грн., №6420 на суму 332040,10 грн. (т.2 а.с.219, 220).

За умовами договорів, поставка нафтопродуктів покупцеві здійснюється на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукти" та інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукти" на праві власності або користування (пункт 4.2).

Зберігання нафтопродуктів підтверджується: листами ТОВ "Праус" від 01.04.2014 №306/02-П, №307/02-П, від 22.04.2014 №308/02-П, №309/02-П (т.1 а.с.93-96) та листами ТОВ "Бариліт Плюс" від 01.05.2014 №133/07-БП, №134/07-БП, від 21.05.2014 №135/07-БП, №136/07-БП, якими ТОВ "Річ-Ойл" повідомлено про знаходження нафтопродуктів на зберіганні у ПАТ "Дніпронафтопродукти" та можливість їх отримання у будь-який час; договором зберіганням від 02.08.2010 №0208/10-10, укладеним між ПАТ "Дніпронафтопродукти" (Збергіач) та ТОВ "Річ-Ойл" (Поклажодавець); актами приймання-передачі наданих послуг зберігання від 30.04.2014 за квітень 2014 року на суму 79800,00 грн. від 31.05.2014 за травень 2014 року на суму 83900,00 грн., підписаними між ПАТ "Дніпронафтопродукти" та ТОВ "Річ-Ойл"; платіжним дорученням на оплату послуг зберігання від 21.05.2014 №6023 на суму 79800,00 грн., від 20.06.2014 №6229 на суму 83900,00 грн. (т.1 а.с.120-131).

Транспортування нафтопродуктів від місця їх зберігання до АЗС підтверджується: договором перевезення вантажів автомобільним транспортом від 23.01.2013 №2, укладеним між ТОВ "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" (Перевізник) та ТОВ "Річ-Ойл" (Замовник) та актами здачі-приймання виконаних робіт до даного договору від 31.05.2014 №АР-0001623 на суму 36941,85 грн.; договором про надання послуг перевезення від 01.06.2013 №01/06/13, укладеним між ТОВ "Рісол" (Перевізник) та ТОВ "Річ-Ойл" (Замовник); товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів форми №1-ТТН (нафтопродукт) (т.1 а.с.132-143); платіжним дорученням на оплату робіт з перевезення від 28.04.2014 №5790 на суму 81880,80 грн., від 21.05.2014 №5999 на суму 2880,00 грн., №6024 на суму 84818,83 грн., №6025 на суму 1879,55 грн., від 22.05.2014 №6003 на суму 18301,62 грн., від 30.05.2014 №6087 на суму 35932,60 грн. (т.2 а.с.193-198), від 20.06.2014 №6227 на суму 29470,73 грн., від 23.06.2014 №6160 на суму 20389,75 грн. (т.2 а.с.191-192).

В акті перевірки від 26.08.2014 №601/17-16-22-01/37083187 відповідач зазначає, що місце навантаження, вказане у товарно-транспортних накладних, суперечить місцю фактичного зберігання нафтопродуктів.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Досліджуючи вказані господарські операції між ТОВ "Річ-Ойл" та ТОВ "Праус", а також ТОВ "БарилітПлюс", податковий орган обмежився лише доказами, які підтверджували прямі зв`язки між даними особами, не звернувши увагу на таку суттєву умову договорів як місце зберігання нафтопродуктів, що передавалися за договорами поставки, та не дослідивши умови та порядок їх передання у власність позивачу.

Зокрема, як зазначалось вище, відповідно до п.4.2 Договорів поставки нафтопродуктів: "Товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній Додатковій угоді до Договору, на умовах: EXW-резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010)".

Аналогічні умови поставки були відображені в додаткових угодах № 140430000000068 від 01.04.2014 (т.1 а.с.72), №140430000000185 від 01.04.2014 (т.1 а.с.76), № 140430000000130 від 22.04.2014 (т.1 а.с.80), № 14043000000070 від 22.04.2014 (т.1 а.с.84), укладених між ТОВ "Праус" та ТОВ "Річ-Ойл", та в додаткових угодах №140531000000090 від 01.05.2014 (т.1 а.с.99), №140531000000128 від 01.05.2014 (т.1 а.с.103), №140531000000092 від 21.05.2014 (т.1 а.с.107), №140531000000187 від 21.05.2014 (т.1 а.с.111), укладених між ТОВ "Бариліт Плюс" та ТОВ "Річ-Ойл".

Згідно з Правилами ІНКОТЕРМС-2010 "EXW (EX Works (Namedplace)) Франко завод (назва місця)" термін "Франко завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Таким чином, за умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме: на нафтобазах "Дніпронафтопродукт".

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" укладено договір зберігання №0208/10-10 від 02.08.2010, за яким останнє зобов`язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою, в тому числі і зі складів третіх осіб.

Так, наявні у справі докази свідчать про те, що ТОВ "Праус" листам від 01.04.2014 №306/02-П, №307/02-П, від 22.04.2014 №308/02-П, №309/02-П та ТОВ "Бариліт Плюс" листами від 01.05.2014 №133/07-БП, №134/07-БП, від 21.05.2014 №135/07-БП, №135/07-БП повідомило ТОВ "Річ-Ойл", що нафтопродукти, придбані згідно договорів №01/29 від 01.04.2014, №01/67 від 01.04.2014, №22/42 від 22.04.2014, № 22/22 від 22.04.2014, №01/34-НП від 01.05.2014, №01/87-НП від 01.05.2014, №21/19-НП від 21.05.2014, №21/40-НП від 21.05.2014, знаходяться на зберіганні в ПАТ "Дніпронафтопродукт", у якого можуть бути отримані в будь-який час на протязі дії вищевказаних договорів. При цьому, ПАТ "Дніпронафтопродукт" про перехід права власності повідомлений.

Разом із тим, правовідносини, пов`язані із зберіганням належних ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс" нафтопродуктів на нафтобазах ПАТ "Дніпронафтопродукт" були визначені укладеним між ТОВ "Праус" (поклажодавець) та ПАТ "Дніпронафтопродукт" (зберігач) договором зберігання №3674 від 01.08.2013 (т.4 а.с.25-26), а також укладеним між ТОВ "Бариліт Плюс" (поклажодавець) та ПАТ "Дніпронафтопродукт" (зберігач) договором зберігання від 30.04.2014 №4027, відповідно до умов якого зберігач має право здійснювати відпуск товару зі складів третіх осіб, з якими підприємство має відповідні договірні відносини (т.4 а.с.21-22).

Той факт, що ПАТ "Дніпронафтопродукт" мало реальну можливість та відповідні ресурси (трудові, матеріальні) щодо надання послуг зберігання нафтопродуктів за період з 2012 року по 31.12.2014 підтверджується також постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2016 року по справі № 804/1396/16, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 за позовом ПАТ "Дніпронафтопродукт" до ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Більш того, судом у вказаній справі встановлено на підставі дослідження під час судового розгляду наданих первинних бухгалтерських документів й факт реальності господарських операцій з такими контрагентами як ТОВ "Праус", так й ТОВ "Бариліт Плюс".

На аркуші 4 вказаної постанови суд зазначив про те, що ПАТ "Дніпронафтопродукт" мало реальний факт надання послуг зберігання в тому числі й на складах інших господарюючих суб`єктів таким підприємствам як ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс" (т.4 а.с.104-122).

Під час судового розгляду встановлено що нафтопродукти, придбані згідно договорів №01/29 від 01.04.2014, №01/67 від 01.04.2014, №22/42 від 22.04.2014, № 22/22 від 22.04.2014, №01/34-НП від 01.05.2014, №01/87-НП від 01.05.2014, №21/19-НП від 21.05.2014, №21/40-НП від 21.05.2014 зберігались на складах, які використовує ПАТ "Дніпронафтопродукт", зокрема:

- м. Кременчук, відповідно до договору надання послуг №3220 від 04.01.2013, укладеного між ТОВ "Еквіта" та ПАТ "Дніпронафтопродукт", а також додаткової угоди до договору надання послуг від 21.07.2017 (т.3 а.с.221-223; т.4 а.с.100-101);

- смт. Клевань, відповідно до договору надання послуг №3235 від 01.02.2013, укладеного між ТОВ "ГЕД ВІЛС" та ПАТ "Дніпронафтопродукт", а також додаткової угоди до договору надання послуг від 04.02.2013 (т.3 а.с.199-201; т.4 а.с.98-99).

За умовами вищевказаних договорів ТОВ "Еквіта" та ТОВ "ГЕД ВІЛС " є вантажовідправниками в розумінні п.11.5 наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України" від 14.10.1997 №363, про що ПАТ "Дніпронафтопродукт" повідомляло позивача у письмовій формі відповідними листами.

З огляду на вищевикладене, суд критично оцінює посилання відповідача на ту обставину, що до перевірки позивачем не надано доказів на підтвердження переміщення нафтопродуктів від ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс" до ТОВ "Річ Ойл", оскільки такі докази стосуються господарських відносин ПАТ "Дніпронафтопродукт", як зберігача переданого товару, та не були предметом проведеної позапланової перевірки. При цьому, суд виходить із того, що відповідачем не вживалося жодних заходів щодо дослідження та руху придбаних позивачем нафтопродуктів зі складів ПАТ "Дніпронафтопродукт" до кінцевого реалізатора, яким в даному випадку є позивач, а отже і висновки проведеної перевірки ТОВ "Річ Ойл", що викладені в акті від 26.08.2014 №601/17-16-22-01/37083187, не можуть вважатися повними та об`єктивними.

Відповідно до п.1.2, п.2.1.3, п.2.1.4 договору зберігання №0208/10-10 від 02.08.2010, укладеного між ПАТ "Дніпронафтопродукт" та ТОВ "Річ-Ойл", відпуск товару здійснюється зі складів третіх осіб відповідно до заявок позивача (усних чи письмових) залізничним або автомобільним транспортом (т.4 а.с.92-93).

Подальше транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" на підставі договору №2 від 23.01.2013 про перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також товариством з обмеженою відповідальністю "Рісол" на підставі договору №01/06/13 від 01.06.2013 про перевезення вантажів автомобільним транспортом та підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, що додані до матеріалів справи (т.1 а.с.149-250; т.2 а.с.1-90).

Товарно-транспортні накладні містять відомості про об`єм, масу, густину та температуру нафтопродуктів, підписи уповноважених осіб за відпуск та прийняття нафтопродуктів.

У контексті наведеного суд зазначає, що згідно підпункту 10.2.1 пункту 10.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496, встановлено, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

З наведеного слідує висновок, що прийняття нафтопродуктів за кількістю та якістю на підставі товарно-транспортних накладних не суперечить вимогам даної інструкції.

Разом з тим, в разі наявності порушення зазначених правил, це могло бути підставою лише для притягнення винних осіб до відповідальності саме за порушення таких правил, а не для формулювання висновку про фіктивність господарських операцій в цілому.

При цьому, законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання правил перевезення та приймання нафтопродуктів, які не є законодавчими документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Крім того, як встановлено судом і сторонами не заперечувалося, основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним.

До перевірки позивачем були надані сертифікати відповідності які містять відомості про виробника нафтопродуктів та підтверджують відповідність вказаних нафтопродуктів вимогам державних стандартів по їх виготовленню (т.1 а.с.144-148). Крім того, дані про сертифікати відповідності нафтопродуктів відображені у товарно-транспортних накладних, що дає змогу ідентифікувати які саме нафтопродукти транспортувались.

Також суд зазначає, що на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс", останні не були визнані банкрутами, знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Відтак, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Отже, первинними бухгалтерськими документами підтверджено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами.

На думку суду, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Однак, відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення господарських операцій позивача та доказів, які виключають право позивача на формування витрат для цілей визначення податкового кредиту.

Посилання відповідача на відсутність у постачальника об`єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності їх за місцезнаходженням, відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Крім того, позивач не зобов`язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб`єктами, які здійснюють постачання товарів чи робіт цим контрагентам, не зобов`язаний нести відповідальність за несплату податків продавцями (постачальниками), або за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20.11.2018 по справі №808/2858/16, від 20.03.2020 у справі №520/399/19.

Також згідно з позицією Європейського суду з прав людини, оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів "індивідуальної відповідальності" платника, а також "належної обачності", встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АТ проти Болгарії" від 22.01.2009, а також у справі "Інтерсплав проти України" від 09.01.2007.

Зокрема, в рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності, у будь-якому випадку за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Твердження органу доходів і зборів щодо необхідності застосування до спірних правовідносин вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, що затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, що затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7, є безпідставними.

Згідно п.1 даних Інструкцій, вони застосовуються у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними або Особливими умовами постачання чи іншими обов`язковими правилами не встановлений інший порядок приймання товарів народного споживання за кількістю і якістю.

Таким чином, в разі визначення сторонами у договорі на поставку товарів порядку їх прийняття, застосування останніх у межах визначених договором не є обов`язковим.

За умовами договорів, приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю здійснюється згідно з Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (пункт 6.1).

Підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (надалі - Інструкція), визначено, що з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об`єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об`єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900.

Підпунктом 10.2.1 пункту 10.2 Інструкції встановлено, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Отже, прийняття позивачем нафтопродуктів на підставі товарно-транспортних накладних за формою №1-ТТН (нафтопродукт) здійснено з дотримання вимог Інструкції.

В акті перевірки від 26.08.2014 №601/17-16-22-01/37083187 орган доходів і зборів зазначає про ненадання платником податків для перевірки акту приймання нафтопродуктів за формою №5-НП і журналу обліку нафтопродуктів, як передбачено пп. 5.2.6 Інструкції

Водночас, суд зазначає, що положення пп.5.2.6 п.5.2 Інструкції регулюють порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час їх надходження залізничним транспортом та не повинні застосовуватись щодо спірних операцій.

Суд акцентує увагу, що в матеріалах справи відсутній вирок суду, який набрав законної сили та яким встановлено укладення договорів між позивачем та названим контрагентом з метою, яка порушує публічний порядок, вчинення угод з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, так само не встановлено і ухилення від сплати податків за наслідками виконання згаданих договорів з боку позивача.

Навпаки, судом встановлено що 02.09.2014 слідчим управленням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів в Рівненській області за матеріалами планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Річ Ой" акт від 26.08.2014 № 601/17-16-22-01/37083187 було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014180000000090 від 02.09.2014, за результатом якого кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014180000000090. Проте, відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 20.05.2015 таке було закрите, у зв`язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ "Річ Ойл" складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (т.3 а.с.148-153).

З постанови про закриття кримінального провадження від 20.05.2015 вбачається, що відповідно до вжитих в межах повноважень слідчих дій, зокрема і в результаті допитаних посадових осіб контрагентів та їх працівників, слідчим органом, не встановлено обставин які свідчили про ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ "Річ Ойл", так як у ході слідства не встановлено (не здобуто) даних, які вказували б на безтоварність зазначених вище фінансово - господарських операцій.

З огляду на наведене, надані платником податків документи є первинними в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV і ПК України, відповідають всім необхідним вимогам законодавства, та слугують належним підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ "Праус" та ТОВ "Бариліт Плюс".

Судом досліджено, що ТОВ "Праус" виписано для ТОВ "Річ-Ойл" податкові накладні від 30.04.2014 №66 на суму 2899849,92 грн., в тому числі ПДВ 483308,32 грн., №68 на суму 2544386,04 грн., в тому числі ПДВ 424064,34 грн., №129 на суму 3395018,88 грн., в тому числі ПДВ 565836,48 грн., №183 на суму 5379419,40 грн., в тому числі ПДВ 896569,90 грн.(т.1 а.с.89), а також, що ТОВ "Бариліт Плюс" виписано для ТОВ "Річ-Ойл" податкові накладні від 31.05.2014 №91 на суму 7135756,92 грн., в тому числі ПДВ 1189292,82 грн., №94 на суму 4488559,68 грн., в тому числі ПДВ 748093,28 грн., №263 на суму 13067832,00 грн., в тому числі ПДВ 2177972,00 грн., №322 на суму 6509389,44 грн., в тому числі ПДВ 1084898,24 грн. (т.1 а.с.116-119).

Зазначені податкові накладні відповідають вимогам ПК України, претензії щодо їх форми та змісту в органу доходів і зборів на час перевірки були відсутні.

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту за квітень 2014 року в сумі 2369779,04 грн. та за травень 2014 року в сумі 5200256,34 грн.

За наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість здійснено на підставі даних про господарські операції, які підтверджені усіма необхідними первинними і обліковими документами, та є правомірним.

Тому, у відповідача були відсутні визначені законодавством підстави для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачеві грошового зобов`язання по податку на додану вартість на суму 7570035,38 грн., в тому числі за квітень 2014 року на 2369779,04 грн., за травень 2014 року на 5200256,34 грн.

Що стосується накладення на ТОВ "Річ-Ойл" штрафних санкцій у сумі 3785017,69 грн., що складає 50% від суми нарахованого оспорюваним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов`язання, то суд враховує наступне.

Відповідно до абз.3 п.123.1 ст.123 ПК України, повторне протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання з того ж самого податку тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов`язання.

Як встановлено судом під час розгляду справи та сторонами не заперечувалося, податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 22.07.2013 №0003452342 ТОВ "Річ-Ойл" збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 2900493,00 грн., в тому числі 2320394,00 грн. за основним платежем та 580099,00 грн. за штрафними санкціями (т.2 а.с.142).

Внаслідок цього, при визначенні платнику податків розміру штрафної санкції в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні органом доходів і зборів було застосовано положення абз.3 п.123.1 ст.123 ПК України.

Проте, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2013 по справі №817/3709/13-а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 22.07.2013 №0003452342 визнано протиправним та скасовано (т. 2 а.с.169-188).

При цьому, оскільки зазначене судове рішення набрало законної сили 19.12.2013, на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, в органу доходів і зборів були відсутні підстави для накладення на платника податків штрафу у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов`язання.

З огляду на викладене у його сукупності, суд дійшов переконливого висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Рівненській області) від 02.09.2014 №0002492201 про збільшення ТОВ "Річ-Ойл" грошового зобов`язання по податку на додану вартість на суму 11355053,07 грн., в тому числі 7570035,38 грн. за основним платежем та 3785017,69 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) є протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

На переконання суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, не надав суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність та обґрунтованість своїх дій. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оригінал квитанції про сплату судового збору знаходиться в матеріалах справи (т.1 а.с.31).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" (вул. Соборна, 442-г, м. Рівне, 33024, код ЄДРПОУ 37083187) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014 №0002492201.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" судовий збір у сумі 487,20 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 30 квітня 2020 року.

Суддя Борискін С.А.