Постанова

від 30.04.2020 по справі 461/9354/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/9354/18 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/811/2616/19 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:57

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Львівський завод фрезерних верстатів на рішення Сихівського районного суду м. Львова в складі судді Бойко О.М. від 18 червня 2019 року у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Львівський завод фрезерних верстатів до ОСОБА_1 , треті особи політична партія Громадський рух Народний контроль , приватне підприємство НТА - Незалежне Телевізійне Агенство , про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує право на недоторканість ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року в задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю Львівський завод фрезерних верстатів до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та такою, шо порушує право на недоторканість ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Вказане рішення оскаржило ТзДВ Львівський завод фрезерних верстатів .

В апеляційній скарзі просять рішення скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити. Вважають його незаконним та необґрунтованим, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вказують, що суд першої інстанції не врахував, що неправдивою є інформація не про припинення юридичної особи позивача чи його правопопередника, а неправдивою є інформація про припинення саме діяльності Львівського заводу фрезерних верстатів, оскільки він діяльності не припиняв, а продовжує діяльність в організаційно-правовій формі ТзДВ. Зазначають, що оскільки інформація в спірному запиті стосувалась не припинення юридичної особи ЛЗФВ у формі ТзДВ, ВАТ чи ДП, а припинення саме діяльності Львівського заводу фрезерних верстатів, то така інформація є недостовірною. Поширена відповідачем недостовірна інформація про припинення діяльності Львівського заводу фрезерних верстатів порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість його ділової репутації, оскільки підриває довіру до нього з боку ділових партнерів, потенційних покупців, клієнтів, банківських установ тощо, формує сприяння позивача як недіючого підприємства, яке не здійснює виробництва продукції, її реалізацію, не має найманих працівників, виробничих потужностей, підприємства, яке не зможе виконувати свої гарантійні та післягарантійні зобов`язання перед споживачами. Вважають, що слово рейдерство як оціночне судження, вжите відповідачем щодо позивача, носить принизливий та образливий характер. Вказують, що даючи оцінку діям позивача в майновому конфлікті з іншими особами, відповідач публічно зробив оціночне судження, назвавши дії позивача рейдерством . При тому цей термін відповідач вживає оцінюючи поведінку позивача у майновому конфлікті з іншими особами. Вживаючи цей термін відповідач стверджує, що дії, які він в розцінює як рейдерство, пов`язані зі спробою захопити територію . Отже, цей термін вжито відповідачем саме в розумінні протиправного захоплення чужого майна. Вказане оціночне судження зроблено відповідачем за відсутності будь-яких судових рішень про визнання будь-яких дій позивача, вжито відповідачем, в принизливому та образливому для позивача значенні. Звертають увагу, що суд безпідставно покликається в судовому рішенні на показання ряду свідків. Показання свідків у цій частині жодного значення для вирішення справи не мають, на їх підставі судом не встановлено і не спростовано жодного факту. Предметом спору є спростування недостовірної інформації поширеної відповідачем. Наявність чи відсутність майнового спору між позивачем та свідками не має жодного значення.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст. 8, 34 Конституції України, ст.ст. 23, 94, 277 Цивільного кодексу України, ст. 37 Цивільного кодексу УРСР, пункти 5, 15, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування (немайнової) шкоди , ст. 30 Закону України Про інформацію , ч. 6 ст. 81, ст. 263 ЦПК України, та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що 20.09.2018р. відповідачем на пленарному засіданні 15-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання було оголошено депутатський запит за №309-18, адресований міському голові м.Львова Садовому А.І., який містив прохання затвердити детальний план території на АДРЕСА_1 зі збереженням її як зони промислового виробництва, аби убезпечити від посягань імовірними забудовниками; звернутись до правоохоронних органів із вимогою провести оперативне та об`єктивне розслідування у кримінальному провадженні №12018140070000211 від 23.01.2018; звернутись до правоохоронних органів з вимогою відреагувати на нові заяви підприємців щодо незаконного посягання на майно компаній, вжити заходів задля припинення рейдерських атак на АДРЕСА_2 . В тексті даного запиту (абз.2) зазначено наступну інформацію: До мене звернулись керівники групи виробничих підприємств Сихівського району. Після того, як у 1998 році припинив діяльність Львівський завод фрезерних верстатів, підприємці законно викупили на АДРЕСА_3 , 149 б, 149д значну частину будівель і споруд, оформили право на користування земельними ділянками. Суд встановив, що наказом Міністерства машинобудування військово-промислового комплексу і конверсії №1686 від 23.12.1994р. на базі Львівського заводу фрезерних верстатів створено Відкрите акціонерне товариство Львівський завод фрезерних верстатів , 04.01.1995 р. здійснено державну реєстрацію ВАТ Львівський завод фрезерних верстатів . В подальшому, у 2011 році внаслідок перетворення ВАТ Львівський завод фрезерних верстатів створено Товариство з додатковою відповідальністю Львівський завод фрезерних верстатів . Відтак, виходячи із вищезазначених обставин, суд встановив, що припинення юридичної особи ДП Львівський завод фрезерних верстатів мало місце 04.01.1995 р. Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ствердили, що викупили нежитлові приміщення задовго до створення ТзДВ Львівський завод фрезерних верстатів , жодних претензій з приводу цього нерухомого майна за весь час існування ВАТ Львівський завод фрезерних верстатів до них не виникало. Однак, у 2018 році почались незрозумілі дії щодо належного їм майна та ділянок на яких вони розташовані. Виявилась наявність ряду підроблених документів про ніби-то розташовані на ділянках, що перебувають у їх користуванні, об`єкти, яких насправді немає, невідомі особи почали заходити на їх території, з`явилось звернення про зміну зонування території. У зв`язку із такими діями, а також зволіканням із здійсненням досудового розслідування кримінального провадження за фактом підробки документів, вони звернулись до відповідача, який відреагував на цю ситуацію депутатським зверненням та висвітленням їх проблеми. Аналізуючи зміст депутатського запиту №309-18 у сукупності із показаннями свідків, суд вважав, що викладена у запиті інформація про те, що ….у 1998 році припинив діяльність Львівський завод фрезерних верстатів,… стосувалась припинення як юридичної особи не позивача, а Державного підприємства Львівський завод фрезерних верстатів , оскільки у такому запиті йдеться про купівлю підприємцями майна заводу 20 років тому , коли позивача як юридичної особи не існувало. Факт припинення ДП Львівський завод фрезерних верстатів як юридичної особи підтверджується наведеними вище наказом №№1686 від 23.12.1994р., копією свідоцтва 00222278 про державну реєстрацію ВАТ Львівський завод фрезерних верстатів . Та обставина, що відповідачем зазначено час припинення 1998р, а не 1995 рік не свідчить про підставність позовних вимог, оскільки суд встановив, що спірна інформація позивача як юридичної особи не стосується, а тому не порушує особистого немайнового права позивача. З огляду на наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди то суд вважав, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Позивач як на підставу позовних вимог покликався на публічне висловлення відповідачем оцінки його дій у майновому конфлікті, зокрема, зазначення у депутатському запиті №309-18 від 20.09.2018р. інформації про те, що з боку екс-керівництва Фрезерного заводу проводяться рейдерські атаки та зазначення у інтерв`ю телеканалу НТА в програмі ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . інформації про те, що нове керівництво теперішнього фрезерного вирішило, що ще хоче додаткові отримати дивіденди, а далі вже починаються зі спробою захопити територію, фактично це рейдерство . Як визнано самим позивачем, про що вказано у позові, вищезазначена інформація у депутатському запиті №309-18 від 20.09.2018р. та інтерв`ю телеканалу НТА в програмі ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . є оціночними судженнями відповідача. З аналізу тексту депутатського запиту та дослідженого відеозапису інтерв`ю видно, що вона стосується безпосередньо позивача як юридичної особи, оскільки у таких не зазначено про дії з боку якоїсь конкретної особи (фізичної чи юридичної), не зазначено, що такі дії мають місце саме з боку ТзДВ Львівський завод фрезерних верстатів , а вказано лише про причетність до таких дій екс-керівництва Фрезерного заводу , що не дає можливості однозначно ідентифікувати особу, якої стосується інформація про рейдерські дії. Можливим є лише припущення, що таке стосується позивача, виходячи із зазначення у запиті та інтерв`ю слова фрезерний та факту існування майнових спорів між позивачем та підприємцями, які ініціювали звернення до відповідача. Проте, в силу ч.6 ст. 81 та ст.263 ЦПК України судове рішення не може грунтуватись на припущеннях. Крім того, позивачем зазначено про те, що висловлена інформація про рейдерство є образливою та принизливою для позивача, внаслідок чого заподіяно моральної шкоди. Такий вид оціночного судження як рейдерство не має свого визначення у законодавстві, разом із тим, можливим є з`ясування зазначеного поняття шляхом звернення до тлумачних словників української мови. Згідно даних загальнодоступних тлумачних словників рейдерство неоднозначне поняття, під таким поняттям розуміються ряд різних за змістом та формою явищ. Зокрема, як рейдерство розглядаються:1. дії одиночного військового судна на морських шляхах противника з метою знищення його суден ; 2.поглинання підприємства проти волі його власника або керівника (при цьому , рейдерство поділяють на три групи за інтенсивністю дій та дотримання законів : біле рейдерство - законне поглинання компанії ; сіре - ситуації , коли дуже важко розібратися , хто правий , а хто винуватий ; зазвичай з формальної точки зору все відбувається відповідно до закону , що виявляється можливим через недосконалість законодавства ; чорне - відверто силовий , явно незаконне захоплення власності ). Отже, таке явище як рейдерство у деяких випадках може розглядатись як негативне явище, у інших випадках як незаконні дії. Однак, не у всіх випадках такий термін слід вважати принизливим чи образливим. Будь-яких доказів, які б свідчили, що у даному випадку такий термін вжитий саме з метою приниження чи образи суду не надано. Відтак, враховуючи те, що позивачем не доведено, що висловлені оціночні судження стосуються безпосередньо позивача, а також не доведено, що такі судження висловлені у принизливій чи образливій формі, суд вважав, що підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, а тому позов не підлягає до задоволення .

Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції - немає. Висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

10.12.2018р. ТзДВ Львівський завод фрезерних верстатів звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Політична партія Громадський рух Народний контроль , ПП НТА - Незалежне Телевізійне Агенство , у якому просило:

-визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації Товариства з додатковою відповідальністю Львівський завод фрезерних верстатів , інформацію, поширену 20.09.2018 року у депутатському запиті депутата Львівської міської ради Веремчука Валерія Миколайовича, датованому 20.09.2018 роком за №309-18 проголошеному ОСОБА_7 Миколайовичем на пленарному засіданні 15-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання 20.09.2018 року, а саме інформацію про те, що у 1998 році Львівський завод фрезерних верстатів припинив діяльність;

-зобов`язати відповідача на найближчому, після набрання рішенням суду законної сили, пленарному засіданні сесії Львівської міської ради спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом повідомлення спростування наступного змісту: у депутатському запиті депутата Львівської міської ради ОСОБА_1 , датованому 20.09.2018 роком за № 309-19 проголошеному ОСОБА_7 на пленарному засіданні 15-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання 20.09.2018 року, протиправно розповсюджено недостовірну інформацію, а саме інформацію про те, що у 1998 році Львівський завод фрезерних верстатів припинив діяльність. Ця інформація не відповідає дійсності.

-стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю Львівський завод фрезерних верстатів 100 000, 00 (сто тисяч гривень, 00 коп.) немайнової шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що депутат Львівської міської ради ОСОБА_1 , у депутатському запиті від 20.09.2018 року № 309-18, який ним було оголошено на пленарному засіданні 15-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання 20.09.2018 року поширив недостовірну інформацію про позивача, а саме, те що Львівський завод фрезерних верстатів ІНФОРМАЦІЯ_3 діяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 році . Недостовірна інформація, також була опублікована на сайті політичної партії ІНФОРМАЦІЯ_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 , з посиланням на автора. Вказана інформація є недостовірною, оскільки Львівський завод фрезерних верстатів провадить свою діяльність безперервно, змінюючи лише організаційно-правову форму. Поширення цієї інформації публічно має негативний вплив на ділову репутацію позивача, оскільки підриває довіру ділових партнерів, клієнтів, банківських установ до підприємства, формує сприйняття позивача як недіючого підприємства. Крім того, в тому ж депутатському запиті відповідачем публічно зроблено оціночне твердження про те, що з боку екс-керівництва Фрезерного заводу проводяться рейдерські атаки на територію та приміщення ряду підприємств. Також, в інтерв`ю відповідача телеканалу НТА в програмі ІНФОРМАЦІЯ_1 наживо за 28 вересня 2018 року, відповідач вказав, що: нове керівництво теперішнього фрезерного заводу вирішило, що ще хоче додаткові отримати дивіденди, а далі вже починаються процеси зі спробою захопити територію, фактично це рейдерство . Таким чином, даючи оцінку діям позивача у майновому конфлікті з іншими особами відповідач публічно зробив оціночне судження, назвавши дії позивача рейдерством , що є образливим та принизливим судженням, яке принижує ділову репутацію позивача. Поширенням недостовірної інформації та висловленням оціночних суджень у образливій та принизливій формі позивачу спричинено моральну шкоду, грошову компенсацію за яку позивачем оцінено в розмірі 100 000 грн, які просить стягнути з відповідача.

За ст. 94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Також, згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного суду Украни №1 від 27.02.2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК ( 435-15 ) захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків , що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Крім цього, за п.5 Постанови, відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Окрім цього за п. 15 цієї Постанови, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК ( 435-15 ) негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Окремо, за п. 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК ( 435-15 ) не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції ( 475/97-ВР ). Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК ( 435-15 ) та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") ( 3759-12 ) у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

За змістом частини першої статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (ділову репутацію).

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Отже, суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам необхідно враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом із цим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Так, відповідно до ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, ратифікованої Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду

При виконанні своїх повноважень депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі ( Закон України Про статус депутатів місцевих рад ).

При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання ; на невідкладний прийом; вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.

Згідно ст. 21 Закону України Про статус депутатів місцевих рад , депутатський запит - це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Згідно ст. 22 вказаного Закону, депутатський запит може бути внесений депутатом місцевої ради або групою депутатів попередньо або на пленарному засіданні ради у письмовій чи усній формі. Запит підлягає включенню до порядку денного пленарного засідання ради. Депутатський запит обговорюється у разі необхідності на пленарному засіданні місцевої ради. Рада може зобов`язати відповідний орган подати у встановлений нею строк звіт про виконання рішення по запиту депутата місцевої ради. Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов`язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього відповідній раді і депутату місцевої ради. Якщо запит з об`єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою строк, то орган або посадова особа зобов`язані письмово повідомити раді та депутатові місцевої ради, який вніс запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Відповідь на запит у разі необхідності розглядається на пленарному засіданні ради. Депутат місцевої ради має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. За результатами відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше 1/4 присутніх на засіданні депутатів місцевої ради. Посадових осіб, до яких звернуто запит, своєчасно інформують про дату та час обговорення відповіді на запит радою. Вони або уповноважені ними особи мають право бути присутні на цьому засіданні ради. За результатами розгляду відповіді на депутатський запит рада приймає відповідне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи - 20.09.2018р. відповідачем на пленарному засіданні 15-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання було оголошено депутатський запит за №309-18, адресований міському голові м.Львова Садовому А.І., який містив прохання затвердити детальний план території на АДРЕСА_1 зі збереженням її як зони промислового виробництва, аби убезпечити від посягань імовірними забудовниками; звернутись до правоохоронних органів із вимогою провести оперативне та об`єктивне розслідування у кримінальному провадженні №12018140070000211 від 23.01.2018; звернутись до правоохоронних органів з вимогою відреагувати на нові заяви підприємців щодо незаконного посягання на майно компаній, вжити заходів задля припинення рейдерських атак на АДРЕСА_2 .

В тексті даного запиту (абз.2) міститься, зокрема, таке: До мене звернулись керівники групи виробничих підприємств Сихівського району. Після того, як у 1998 році припинив діяльність Львівський завод фрезерних верстатів, підприємці законно викупили на АДРЕСА_3 , 149 б, 149д значну частину будівель і споруд, оформили право на користування земельними ділянками. .

Зважаючи на наведені вище норми закону та їх роз`яснення, аналізуючи в контексті позовних вимог словесні звороти відповідача у відповідному зверненні, слід враховувати те, у якій формі відбулося поширення певної інформації, думки, висловлювання, тощо.

А саме у даному випадку не йшлося про певні слухання (заслуховування інформації з приводу конкретної особи), що потребувало деталізації чи конкретизації дат; не відбувалося і певного розслідування чи дослідження, тощо, тобто певної процедури, що вимагала деталізації чи надзвичайної конкретики; не було, також, і публічної полеміки з приводу існування позивача, як підприємства, чи його правонаступництва.

А конкретно, мав місце запит відповідача, як депутата Львівської міської ради, до міського голови м.Львова ОСОБА_8 , у якому він просив: затвердити детальний план території на АДРЕСА_1 зі збереженням її як зони промислового виробництва, аби убезпечити від посягань імовірними забудовниками; звернутись до правоохоронних органів із вимогою провести оперативне та об`єктивне розслідування у кримінальному провадженні №12018140070000211 від 23.01.2018; звернутись до правоохоронних органів з вимогою відреагувати на нові заяви підприємців щодо незаконного посягання на майно компаній, вжити заходів задля припинення рейдерських атак на АДРЕСА_2 , про що йшлося вище.

Форма ж даного документа не вимагає надзвичайної точності викладеної у ньому інформації, а навпаки подання такого документу спрямоване на отримання інформації, збір такої, прохання про вчинення дій, тощо. Тому, у його (запиту) перших абзацах йшлося про певний контекст, описове обґрунтування необхідності здійснення запиту.

Окрім цього, слід вказати і про те, що у запиті взагалі не йдеться про конкретне підприємство, його вид чи форму, а саме ДП, ВАТ чи ТзДВ та посилання у запиті на Львівський завод фрезерних верстатів слід вважати більш широким поняттям та його існування, як підприємства у даній ситуації, можна оцінювати більш ширше ніж перехід з одної форми власності в іншу чи припинення його як ДП і т.п., на що посилається відповідач. Для певних осіб припинення певного підприємства могло відбутися чи тривати і після юридичної трансформації у ВАТ в 1994 (1995) роках і у 1998 році, про що йшлося в запиті, а можливо і пізніше. Тобто під припиненням заводу можна вважати і припинення певної епохи існування підприємства, завершення певного періоду існування структури і т.і.

По суті таке твердження зважаючи на контекст запиту, можна вважати теж оціночним судженням.

Крім цього, депутат міської ради відповідно до своїх повноважень, вправі з`ясовувати певну інформацію, здійснювати публічні виступи, вести публічні дискусії, реагувати на звернення до нього громадян в тій чи іншій формі, тощо.

Окрім наведеного, у депутата відсутній обов`язок щодо перевірки кожного звернення до нього з надзвичайною точністю, аналогічно до слідчого органу чи суду (в порядку позовного провадження), адже у нього відсутні такі повноваження та вказане може призвести до створення перешкод у його діяльності, адже він не зможе з належною оперативністю реагувати на звернення, які до нього надходять, відповідно не зможе виконувати свої повноваження, покладені на його, як на публічну особу, у випадку викладення кожного свого публічного виступу, як інформаційної довідки.

Тому, слід вважати, що судом першої інстанції правильно встановлено, що та обставина, що відповідачем зазначено час припинення Львівського заводу фрезерних верстатів 1998, не свідчить про підставність позовних вимог.

Спірне висловлювання (інформація) позивача у буквальному (формальному) сенсі, тобто у тій формі, як вказує позивач, - не стосується позивача та будь-яких негативних наслідків для нього не несе в тому числі не може порушувати його право на недоторканість ділової репутації, а тому не порушує особистого немайнового права позивача.

Крім цього, суд прийшов до правильного висновку про те, що з аналізу тексту депутатського запиту та дослідженого відеозапису інтерв`ю не вбачається, що вона стосується безпосередньо позивача як юридичної особи, оскільки у таких не зазначено про дії з боку якоїсь конкретної особи (фізичної чи юридичної), не зазначено, що такі дії мають місце саме з боку ТзДВ Львівський завод фрезерних верстатів , а вказано лише про причетність до таких дій екс-керівництва Фрезерного заводу , що не дає можливості однозначно ідентифікувати особу, якої стосується інформація про рейдерські дії. Можливим є лише припущення, що таке стосується позивача, виходячи із зазначення у запиті та інтерв`ю слова фрезерний та факту існування майнових спорів між позивачем та підприємцями, які ініціювали звернення до відповідача.

Крім того, позивачем зазначено про те, що висловлена інформація про рейдерство є образливою та принизливою для позивача, внаслідок чого заподіяно моральної шкоди .

Щодо вказаної фрази, то слід зазначити, що оціночні судження можуть бути визнані образливими, принизливими чи такими, що порушують права, про що йдеться зокрема у рішенні ЄСПЛ Сіреджук проти України від 21.01.2016 р., заява № 16901/03 .

Однак, у даному випадку, про що правильно вказано судом першої інстанції, таких порушень немає.

Так, судом правильно вказано про те, що позивачем не доведено, що висловлені оціночні судження стосуються безпосередньо позивача, а також не доведено, що такі судження висловлені у принизливій чи образливій формі.

Крім цього, слід вказати, що позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким саме чином вказаний запит вплинув на ділову репутацію позивача, принизив таку та в чому це полягало і яким чином умовно спростування може вплинути на відновлення такої репутації.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Львівський завод фрезерних верстатів - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 30 квітня 2020 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра