Рішення

від 30.04.2020 по справі 826/17079/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Київ № 826/17079/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючої судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Українська будівельна компанія №1 доГоловного управління Державної податкової служби у місті Києві проскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська будівельна компанія №1 (далі - позивач, ТОВ Українська будівельна компанія №1 ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Києві (далі -ГУ ДФС у Києві) з вимогами (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.01.2018; т.1 а.с.289) скасувати податкові повідомлення-рішення, які були складені відповідачем на підставі акта №612/26-15-14-04-05/36074310 від 08.09.2017:

- №0049791404 від 28.09.2017 про заниження суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 1729,00 грн;

- №0049781404 від 28.09.2018 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 532232,00 грн та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 133058,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про наявність в діяльності позивача порушень податкового законодавства, відтак ГУ ДФС у м. Києві не мала підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також, позивач зазначив, що висновки контролюючого органу щодо нереального характеру господарських операцій позивача із контрагентом ПП Омікрон спростовуються належним чином оформленими первинними документами. Крім того, позивач наполягає на тому, що посадові особи ГУ ДФС у м. Києві не вивчали документи бухгалтерського та податкового обліку підприємства, не досліджували суть господарської діяльності підприємства, не прийняли до уваги сутність здійснених господарських операцій, порядок та спосіб їх виконання, фізичних можливостей підприємства самостійного отримання придбаних товарів у продавців, діючого законодавства та здійснили неправомірний та незаконний висновок про нереальність господарської операцій та на підставі цього висновку стверджують про порушення ТОВ Українська будівельна компанія №1 податкового законодавства. В частині доводів податкового органу щодо ненадання товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), позивач повідомив, що наявність та відсутність ТТН, подорожній листів чи транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом та не пов`язано з дотриманням вимог податкового законодавства. Позивач зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків не був обізнаний стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримав від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагент можливо і мав наміри щодо порушення податкового законодавства.

ГУ ДФС у м. Києві позовні вимоги не визнав, у своїх письмових запереченнях просив у задоволенні позову відмовити повністю, наполягаючи на правомірності та обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що реальність вчинення господарських операцій між ТОВ Українська будівельна компанія №1 з вищезазначеним контрагентом - відсутня, а наслідком для податкового обліку не є фактичний рух активів, а лише задекларований на папері, таким чином, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Документи, які складаються від імені службових осіб фіктивних підприємств, що зазначені вище, містять недостовірні відомості про нібито проведені даними підприємствами господарські операції, а операції з перерахування грошових коштів через рахунки підприємств з ознаками фіктивності здійснюються з метою прикриття незаконної діяльності. Оскільки вищезазначені підприємства створено з метою прикриття незаконної діяльності а також те, що від імені цього підприємства діяла особа, яка не мала законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника товариства та не мали законних підстав для підписання документів підтвердження здійснення фінансово - господарських операцій не є можливим. Окрім зазначеного, податковий орган наголошував на неможливості встановити ділову мету укладення договорів між позивачем та контрагентом.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено що ГУ ДФС у м. Києві не було надано доказів наявності вироку суду відносно позивача та його контрагента за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентом у судовому порядку не визнано недійсними. Також наголошено, що протоколи допиту свідків або їх пояснення не є допустимими або беззаперечними доказами, які є безумовною та достатньою підставо для висновків про відсутність фактичного виконання договорів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2018 позовна заява залишена без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків.

На виконання вимог ухвали суду та користуючись гарантованим статтею 47 Кодексу адміністративного судочинства України правом, позивач 26.01.2018 подав заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог.

07.02.2018 судом постановлена ухвала про відкриття провадження у адміністративній справі з урахуванням уточненої позовної заяви та призначено справу до розгляду за правилами за загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 20.06.2018 судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до розгляд у судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та з урахуванням наданих доказів.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволені наполягаючи на правомірності прийнятих контролюючим органом рішень.

На підставі положень частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності в матеріалах справи відповідної заяви, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Оскільки на день розгляду справи Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві перебуває в стані припинення (запис від 01.08.2019) у зв`язку з реорганізацією податкового органу на підставі Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р Питання Державної податкової служби , суд, з урахуванням змісту позовних вимог та доводів, наведених на їх обґрунтування, дійшов висновку про необхідність здійснення на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України заміни первісного відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві на його процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (надалі - ГУ ДПС України).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доводи учасників процесу, ознайомившись з письмово викладеними позиціями сторін, дослідивши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено такі обставини.

Як свідчать матеріали справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Українська будівельна компанія №1 з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Омікрон за серпень - грудень 2014 року, червень - грудень 2015 року та лютий - вересень 2016 року, за результатами якої складено акт №612/26-15-14-04-05/36047310 від 08.09.2017.

Відповідно до висновків, закріплених в акті, в ході перевірки було встановлено наступні порушення ТОВ Українська будівельна компанія №1 норм: пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1 пункту 198.3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2014 року (ряд.24 Декларації) на загальну суму 1279,00 грн та встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (рядок 25) на загальну суму 532232,00 грн.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що операції здійснені ПП Омікрон не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт реалізації вищезазначених товарів та послуг від контрагента ПП Омікрон на адресу ТОВ Українська будівельна компанія №1 , що свідчить про те, що правочини між ПП Омікрон і ТОВ Українська будівельна компанія №1 здійснені без мети настання реальних наслідків.

Вказані висновки ґрунтуються на тому, що до перевірки не надано жодних документів, які б фактично підтверджували транспортування ТМЦ від постачальника до покупця. За таких обставин, неможливо встановити, де, за якою адресою, ким та якими транспортними засобами здійснювалось відвантаження та перевезення товару від контрагента - постачальника ПП Омікрон до покупця - ТОВ Українська будівельна компанія №1 .

Крім того, до перевірки не надано жодних документів, які б підтверджували якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару, а саме - сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників.

Також в акті перевірки зазначено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві отримано лист від 23.09.2016 №4368/7/26-59-23-01, в якому зазначено, що співробітниками ОУ та СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в ході проведення заходів в межах кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2016, зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України ліквідовано діяльність конвертаційного центру , який надавав послуги підприємствам реального сектору економіки з формування незаконного податкового кредиту та переведення безготівкових коштів у готівку. Серед учасників конвертаційного центру є ПП Омікрон . Так, під час розслідування кримінального провадження було допитано в якості свідка директора, засновника ПП Омікрон гр. ОСОБА_1 , яка надала покази щодо непричетності до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

В акті перевірки зазначено, що до Єдиного реєстру судових рішень внесена ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2016 справа №761/39520/16-к щодо кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 191, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

За висновком контролюючого органу, операції ПП Омікрон неможливо підтвердити, оскільки директором, головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, що свідчить про нереальність господарських операцій.

Оскільки реальність та можливість вчинення цієї господарської операції у постачальника ПП Омікрон відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ТОВ Українська будівельна компанія №1 не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Не погоджуючись з висновками, зафіксованими в акті перевірки позивач надав заперечення.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 28.09.2017:

- №0049791404, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1729,00 грн;

- №0049781404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 532232,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 133058,00 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідачів, суд бере до уваги таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а ).

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

ГУ ДФС у м. Києві висновки щодо нереальності руху товарів обґрунтовує відсутністю первинних документів, а саме: відсутністю інформації щодо походження товару, тобто не встановлено наявність імпортерів та виробників в ланцюгах постачання, а також відсутністю ресурсів та активів для здійснення господарської діяльності.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача за КВЕД: 46.90 Неспециализированная оптовая торговля ; 46.21 Оптовая торговля зерном, необработанным табаком, семенами и кормами для животных ; 46.73 Оптовая торговля лесоматериалами, строительными материалами и сантехническим оборудованием ; 52.29 Прочие сопроводительные услуги при перевозках ; 73.12 Представление в средствах массовой информации ; 41.20 Строительство жилых и нежилых зданий .

З огляду на матеріали справи, між ТОВ Українська будівельна компанія №1 (Замовник) та ПП Омікрон (Виконавець) укладено типові договори №01.06/1 від 01.06.2015 та №01.02/1 від 01.02.2016, згідно яких виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги пересувних механізмів та устаткування для монтажу муфт (тип ЕР-3, ЕР-4, та електрозварні муфти) і монтажу елементів аварійної сигналізації, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору за фактом надання послуг за результатами кожного календарного місяця скидається протокол перевірки наданих послуг згідно додатків.

Акт про надані послуги підписується Сторонами до 5 числа місяця наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги (пункт 2.2 Договору).

Згідно пункту 2.3. Замовник зобов`язаний перерахувати суму зазначену в акті про надання послугпротягом 10 банківських днів з моменту підписання такого акта.

Обов`язок Виконавця: складати та передавати Замовнику акти про надання послу (підпункт 3.1.3. пункту 3.1. Договору); складати та передавати Замовнику протокол перевірки надання послуг (підпункт 3.1.4. пункту 3.1. Договору).

Обов`язок замовника: підписувати ці акти в 3-денний термін з моменту одержання.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: рахунки фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), протоколи перевірки наданих послуг, видаткові накладні, банківські виписки.

Також, між ТОВ Українська будівельна компанія №1 (Замовник) та ПП Омікрон (Виконавець) укладено договір №01.06/2 від 01.06.2015, згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати останньому послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника.

Відповідно пункту 1.2. Договору територія проведення досліджень розповсюджується на Львівську область.

Згідно пункту 1.3 Договору предметом маркетингових досліджень є виявлення переліку заводів виробників та потенційних постачальників труб та деталей трубопроводів теплових мереж з тепловою ізоляцією з поліуретану та захисною оболонкою, можливості та перспективи ведення комерційних операцій, попит на продукцію, перспективи його розвитку в регіоні.

При здачі результатів досліджень сторони складають у 2-х примірниках акт виконаних робіт, по одному примірнику якого зберігається у сторін (пункт 4.2 Договору).

Підставою для оплати є акт виконаних робіт з результатів досліджень, а у випадку їх доопрацювання - відповідний акт здачі-приймання (пункт 5.3 Договору).

Також, 03.06.2015 було укладено додаткову угоду №1 до договору №01.06/2, згідно якої внесено зміни до пункту 1.2 та викладено цей пункт наступним чином - Територія проведення маркетингових досліджень розповсюджується на Донецьку територію.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: звіт ТОВ Омікрон результатів надання послуг з дослідження ринку на труби та деталі трубопроводів теплових мереж з тепловою ізоляцією з поліуретану та захисною оболонкою по Донецькій області станом на другий квартал 2015року, рахунок фактуру, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), протоколи перевірки наданих послуг, видаткові накладні, банківські виписки.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано суду первинні документами, а саме: договори оренди транспортних засобів, акти здачі-приймання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, попередня калькуляція вартості виробництва, остаточна калькуляція вартості виробництва, акти приймання передачі транспортних засобів, акти приймання передачі транспортних засобів (повернення), картки рахунки 281, картки рахунки 201, банківські виписки.

Також, суд звертає увагу, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Відповідачем не надано жодних доказів, що на час укладення та виконання договорів контрагентом позивача не був зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто не мав достатній об`єм правоздатності для складання первинних документів та укладання будь-яких правочинів.

Відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

При цьому, наявність або відсутність окремих документів, таких як товарно-транспортні накладні, а так само помилки у їх оформленні не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції. Водночас, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити визначені законом.

Водночас слід зазначити, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Так, за правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Суд відхиляє доводи контролюючого органу щодо відсутності сертифікатів та паспортів на обладнання, які на думку контролюючого органу повинні передаватись позивачу за договорами купівлі-продажу, не є беззаперечним доказом, що спростовує обставини продажу контрагентами позивача вищезазначеної продукції, оскільки сертифікати та паспорти на товарно-матеріальні цінності є технічною документацією та слугують виключно для надання інформації про якість продукції, проте не є документами первинного податкового обліку, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 19.11.2018 (справа № 810/145/16) .

Водночас, відповідачем не взято до уваги всі інші первинні документи, надані позивачем, які підтверджують рух товару та реальність виконання господарських операцій.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем у акті перевірки не зазначено жодного недоліку в оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Також слід зазначити щодо необґрунтованості посилань контролюючого органу, як на підставу неправомірності формування даних податкового обліку, на відсутність у позивача документів, які б свідчили про транспортування придбаного товару, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв`язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

До того ж, товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором, та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів оформлених у відповідності до положень діючого законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних податкових накладних регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів.

Відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місцезнаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26.06.2018 (справа №803/649/15-а), від 31.07.2018 (справа №820/3119/17), від 31.07.2018 (справа №0870/4938/12).

Разом з тим, слід відзначити, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей тощо, адже контрагента позивача не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

В свою чергу, визначальним критерієм для підтвердження права платника на податковий кредит є встановлення факту руху активів або зміни зобов`язань платника, наявність ділової мети, а також відсутність факту узгодженості дій платника з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями контрагента. При цьому оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів індивідуальної відповідальності платника, а також належної обачності , встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі Булвес АТ проти Болгарії від 22.01.2009, а також у справі Інтерсплав проти України від 09.01.2007.

Зокрема, в рішенні від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Крім того, в акті перевірки міститься посилання на отримання листа від 23.09.2016 №4368/7/26-59-23-01, в якому зазначено, що співробітниками ОУ та СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в ході проведення заходів в межах кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2016, зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України ліквідовано діяльність конвертаційного центру , який надавав послуги підприємствам реального сектору економіки з формування незаконного податкового кредиту та переведення безготівкових коштів у готівку. Серед учасників конвертаційного центру є ПП Омікрон . Так, під час розслідування кримінального провадження було допитано в якості свідка директора, засновника ПП Омікрон гр. ОСОБА_1 , яка надала покази щодо непричетності до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

В акті перевірки зазначено, що до Єдиного реєстру судових рішень внесена ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2017 справа №761/39520/16-к щодо кримінального провадження №32016100100000027 від 29.02.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 191, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Посилання контролюючого органу на внесену ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14.11.2017 справа №761/39520/16-к за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 205, частинами першою та третьою статті 212 КК України, яка стосується накладання арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунку ПП Омікрон та на грошові кошти, які знаходяться на рахунку ПП Флоил , відкритих в АТ Райффайзен Банк Аваль ; заборонити розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку ПП Омікрон та ПП Флоил клієнтів АТ Райффайзен Банк Аваль - ПП Омікрон та ПП Флоил , за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов`язкових платежів до Державного бюджету України; зупинення видаткових операцій з грошовими коштами, які надходять на розрахункові рахунки ПП Омікрон № НОМЕР_1 (українська гривня) та ПП Флоил № НОМЕР_2 (українська гривня), що відкриті в АТ Райффайзен Банк Аваль та зупинити видаткові операції з коштами, які надійшли на адресу ПП Омікрон , ПП Флоил та вже знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 (українська гривня) та № НОМЕР_2 (українська гривня), відкритих в АТ Райффайзен Банк Аваль , за винятком видаткових операцій виключно з платежів до бюджетів всіх рівнів та державних цільових фондів, суд не бере до уваги, оскільки спірні правовідносини контрагента з позивачем були у 2014, 2015,2016 роках.

Також слід наголосити, наявність в межах зазначеного кримінального провадження будь-яких судових рішень, передбачених частиною шостою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, які були б обов`язковими для врахування адміністративним судом, не встановлено.

Посилання відповідача на кримінальне провадження, судом не взято до уваги, оскільки, по-перше, в зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок, а по-друге, відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Докази на які посилається контролюючий орган не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження та, те що він має право їх використання у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. В силу положень статті 95 Кримінально процесуального кодексу України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальних провадженнях, в рамках яких проводився допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в мажах даної справи здійснено не було, а відповідачем клопотань з цього приводу не заявлялось.

Відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місцезнаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача).

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення ПП Омікрон розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26.06.2018 (справа №803/649/15-а), від 05.06.2018 (справа №816/4481/13-а), від 21.08.2018 (справа №826/17880/15), від 04.04.2018 (справа №826/9295/16).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України та частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем - суб`єктом владних повноважень правомірності своїх рішень. З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.2, 5-11, 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Українська будівельна компанія №1 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0049791404 від 28.09.2017 та №0049781404 від 28.09.2018.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська будівельна компанія №1 (код ЄДРПОУ 36047310, адреса: 03680, м. Київ, вул. Пшенична, 2, оф.211) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 10005 (десять тисяч п`ять) гривень 28 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ - 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) .

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська