Ухвала

від 23.04.2020 по справі 927/923/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

23.04.2020Справа № 927/923/18

За скаргамиАкціонерного товариства Українська залізниця на діїПечерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у справі№927/923/18 за первісним позовомФізичної особи-підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича доАкціонерного товариства Українська залізниця провитребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовомАкціонерного товариства Українська залізниця до 1. Фізичної особи-підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича 2. Підприємства Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва провизнання договору недійсним

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники учасників справи:

від скаржника (боржника)Панфілов А.О. від стягувача у ВП №60953992не з`явилися від стягувача у ВП №61167266не з`явилися від органу ДВС не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Крамаренко Василь Анатолійович звернувся до суду з позовом, в якому просив витребувати з незаконного володіння Акціонерного товариства Українська залізниця стрілочний перевід №92 загальною вартістю 66052,86 грн, що розташований за адресою: м.Чернігів, вул.Володимира Дрозда, 11.

Акціонерне товариство Українська залізниця звернулось із зустрічним позовом до Фізичної особи-підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича та Підприємства Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва про визнання недійсним договору купівлі-продажу №2 від 01.10.2010, укладеного між Підприємством Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва та Фізичною особою-підприємцем Крамаренком Василем Анатолійовичем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі №927/923/18 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю; стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Фізичної особи - підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Підприємства Управління виробничо-технічної комплектації Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі №927/923/18 залишено без змін.

19.12.2019 на виконання зазначених рішення та постанови Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

30.01.2020 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства Українська залізниця надійшла скарга на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Фізичної особи-підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича грошових коштів у розмірі 16000,00 грн, в рамках виконавчого провадження ВП №60953992;

- скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відкриття виконавчого провадження ВП №60953992, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 по справі №927/923/18;

- зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 по справі №927/923/18 стягувачу у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

За приписами ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Однак, з огляду на те, що на момент надходження скарги матеріали справи були скеровані до Північного апеляційного господарського суду у зв`язку з надходженням касаційної скарги на постанову від 28.11.2019, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 відкладено вирішення питання про прийняття скарги Акціонерного товариства Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до повернення матеріалів справи №927/923/18 до Господарського суду міста Києва.

Постановою Верховного Суду від 18.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №927/923/18 залишено без змін.

02.03.2020 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства Українська залізниця надійшла скарга на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Підприємства Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва грошових коштів у розмірі 16000,00 грн, в рамках виконавчого провадження ВП №61167266;

- скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відкриття виконавчого провадження ВП №61167266, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 по справі №927/923/18;

- зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 по справі №927/923/18 стягувачу у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

11.03.2020 матеріали справи №927/923/18 повернулись до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 об`єднано в одне провадження скарги Акціонерного товариства Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) з виконання наказів Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 у справі №927/923/18 та призначено судове засідання для розгляду скарг на 15.04.2020.

03.04.2020 від Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) надійшли пояснення, в яких орган ДВС проти задоволення скарг заперечує, вказуючи на те, що скаржник невірно трактує положення п. 3 Розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , зокрема, з тих підстав, що грошові кошти не можуть бути передані в заставу.

У вказаних поясненнях Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) просить суд розглядати скарги без участі його представника.

10.04.2020 від Підприємства Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва (стягувач у виконавчому провадженні №61167266) надійшли пояснення, в яких стягувач проти задоволення скарги заперечує, а також просить стягнути зі скаржника на його користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн.

14.04.2020 від Фізичної особи-підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича (стягувач у виконавчому провадженні №60953992) надійшли пояснення, в яких стягувач проти задоволення скарги заперечує, а також просить стягнути зі скаржника на його користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн.

В обґрунтування своїх заперечень стягувачі вказують на те, що положення Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації розповсюджується на судові рішення, які стосуються майна державних підприємств, що підлягають приватизації (рухоме та нерухоме майно підприємства), в то й же час у боржника є достатньо майна, яке не входить в перелік майна, що підлягає приватизації (оргтехніка, канцелярські вироби, офісні меблі тощо).

У судове засідання 15.04.2020 з`явилися представники скаржника та стягувачів, які надали пояснення та заперечення по скарзі.

У судовому засіданні 15.04.2020 оголошувалась перерва до 23.04.2020.

17.04.2020 від скаржника - Акціонерного товариства Українська залізниця надійшли заперечення на пояснення стягувачів. У вказаних запереченнях скаржник наполягає на тому, що Законом України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників. Крім того, у вказаних запереченнях скаржник вказує на недоведеність понесення стягувачами судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а тому просить відмовити у стягненні зі скаржника таких витрат.

У судове засідання, призначене на 23.04.2020, з`явився представник скаржника, який подані скарги підтримав в повному обсязі.

Розглянувши скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд відзначає таке.

На виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебувають накази Господарського суду міста Києва №927/923/18 від 19.12.2019 про стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Фізичної особи - підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та про стягнення з Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Підприємства Управління виробничо-технічної комплектації Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Так, постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 11.01.2020 відкрито виконавче провадження №60953992 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 №927/923/18 про стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Фізичної особи - підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 07.02.2020 відкрито виконавче провадження №61167266 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 №927/923/18 про стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Підприємства Управління виробничо-технічної комплектації Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування поданої скарги Акціонерне товариство Українська залізниця зазначає, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Таким чином, на думку скаржника, зазначеним нормативно-правовим актом чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників (за винятком, вказаним у Законі).

З урахуванням викладеного, на думку скаржника, виконавчі провадження №60953992 та №61167266, де боржником є Акціонерне товариство Українська залізниця , підлягало завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

За приписами ст. 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

У рішенні від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах Півень проти України від 29.06.2004 заява № 56849/00, Горнсбі проти Греції від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі Ліпісвіцька проти України однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, законне сподівання на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі Агрокомплекс проти України ).

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі Фуклєв проти України (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України , Робота та інші проти України , Варава та інші проти України , ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У пілотному рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009, № 40450/04, п.п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України ).

У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі Бурмич та інші проти України , заява № 46852/13 та інші, Велика Палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі № 927/923/18, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту п. ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження , відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Як встановлено судом, 11.01.2020 та 07.02.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відкрито виконавчі провадження №60953992 та №61167266 з виконання наказів Господарського суду міста Києва №927/923/18 від 19.12.2019 про стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Фізичної особи - підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та про стягнення з Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Підприємства Управління виробничо-технічної комплектації Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва 16000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 13 Закону України Про виконавче провадження визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 Закону України Про виконавче провадження унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Закон України Про виконавче провадження є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню.

Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме:

- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа;

- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, в ході розгляду скарг Акціонерним товариством Українська залізниця належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності передбачених Законом України Про виконавче провадження підстав для повернення державним виконавцем виконавчих документів - наказів Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 у справі №927/923/18.

Посилання скаржника на заборону, що міститься в Законі України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , судом відхиляється з огляду на таке.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

20.10.2019 набрав чинності Закон України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (Закон № 145-ІХ ).

Згідно з п. 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані до Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації станом на 20.10.2019 включено Акціонерне товариство Українська залізниця (код 40075815).

Суд відзначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

З аналізу п. 3 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації вбачається, що ним встановлено два виключення з загального правила заборони вчинення виконавчих дій:

1) стягнення грошових коштів;

2) стягнення товарів, що передані у заставу.

Аналогічне тлумачення вказаних норм наведене у листі Департаменту з питань правосуддя та національної безпеки Міністерства юстиції України вих. №3336-11.4.3-19 від 24.12.2019.

Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі №910/6948/19.

Вказані обставини спростовують доводи скаржника про заборону на звернення стягнення на кошти боржника - Акціонерного товариства Укрзалізниця у виконавчих провадженнях №60953992 та №61167266, а також доводи про те, що державний виконавець зобов`язаний був повернути накази Господарського суду міста Києва №927/923/18 від 19.12.2019 стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

З огляду на викладене, враховуючи, що скаржником належними та допустимими доказами не доведено обставин щодо неправомірності дій державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Л.І. в рамках виконавчих проваджень №60953992 та №61167266, скарги Акціонерного товариства Українська залізниця задоволенню не підлягають.

За приписами ст. 344 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

У поданих суду письмових поясненнях стягувачі просять суд стягнути з відповідача по 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Скаржник - Акціонерне товариство Українська залізниця вважає, що сума заявлених витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою з огляду на відсутність доказів понесення таких витрат та відсутність складності справи та виконаних адвокатом робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу, Підприємство Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва зазначає, що 01.04.2020 між ним (як клієнтом) та адвокатом Водолагіним Сергієм Миколайовичем укладено додаткову угоду №02 до Договору №02 Про надання правової допомоги від 21.01.2020.

Відповідно до п. 1.1 вказаної додаткової угоди клієнт зобов`язується сплатити виконавцю за вступ у справу №927/923/18 та представництво інтересів клієнта, як відповідача за зустрічним позовом в Господарському суді міста Києва у справі №927/923/18 за скаргою АТ Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) при примусовому виконанні судового рішення у справі №927/923/18, клієнт сплачує виконавцю 4000,00 грн.

Фізична особа-підприємець Крамаренко Василь Анатолійович в обґрунтування розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу зазначає, що 01.04.2020 між ним (як клієнтом) та адвокатом Водолагіним Сергієм Миколайовичем укладено додаткову угоду №02 до Договору №01 Про надання правової допомоги від 03.01.2020.

Відповідно до п. 1.1 вказаної додаткової угоди клієнт зобов`язується сплатити виконавцю за вступ у справу №927/923/18 та представництво інтересів клієнта, як відповідача за зустрічним позовом в Господарському суді міста Києва у справі №927/923/18 за скаргою АТ Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) при примусовому виконанні судового рішення у справі №927/923/18, клієнт сплачує виконавцю 4000,00 грн.

У п.п. 2.2 - 2.4 Додаткової угоди №02 до Договору №02 від 21.01.2020 та Додаткової угоди №02 до Договору №01 від 03.01.2020 визначено таке:

- за надання консультації щодо поданої скарги АТ Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) при примусовому виконанню судового рішення у справі №927/923/18, клієнт сплачує - 500,00 грн;

- за написання пояснення на скарги АТ Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) при примусовому виконанні судового рішення у справі №927/923/18, клієнт сплачує - 1000,00 грн;

- за участь в Господарському суду міста Києва 15.04.2020 при розгляді скаргою АТ Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) при примусовому виконанню судового рішення у справі №927/923/18 клієнт сплачує виконавцю 2500,00 грн.

01.04.2020 Фізичною особою-підприємцем Крамаренком Василем Анатолійовичем на підставі додаткової угоди №02 від 01.04.2020 сплачено адвокату Водолагіну С.М. 4000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера серія К №б/н від 01.04.2020.

03.04.2020 Підприємством Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва на підставі додаткової угоди №02 від 01.04.2020 сплачено адвокату Водолагіну С.М. 4000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера серія УТВК №б/н від 03.04.2020.

Отже, матеріалами справи підтверджується понесення Фізичною особою-підприємцем Крамаренком Василем Анатолійовичем та Підприємством Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява N 19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Однак, із наданих стягувачами документів не вбачається, що витрати у розмірі 4000,00 грн мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

Виходячи з конкретних обставин даної справи (скарг на дії державного виконавця), на думку суду, такі витрати не відповідають критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат.

Так, скарги Акціонерного товариства Українська залізниця є тотожними за своїм правовим обґрунтуванням та стосуються подібних правовідносин. Підготовлені адвокатом Водолагіним С.М. пояснення щодо поданих Акціонерним товариством Українська залізниця скарг так само є аналогічними за своїм змістом та містять однакову правову позицію щодо доводів, наведених у скаргах. При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва скарги були об`єднані в одне провадження, а відтак, представляючи інтереси обох стягувачів, адвокат Водолагін С.М. брав участь лише в одному судовому засіданні з розгляду скарг.

Враховуючи наведене, а також з огляду на висловлені скаржником заперечення щодо обґрунтованості заявлених стягувачами витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду скарг, та наявність підстав для стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Фізичної особи-підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн та на користь Підприємства Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 234, 339, 342, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарг Акціонерного товариства Українська залізниця на дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) з виконання наказів Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 у справі №927/923/18 відмовити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м.Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Фізичної особи-підприємця Крамаренка Василя Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

3. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м.Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Підприємства Управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК) Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва (14031, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Любченка, будинок 11, ідентифікаційний код 03588614) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

4. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень п. 4 розділу X Прикінцеві положення та п.п.17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.М. Смирнова