Постанова

від 30.04.2020 по справі 723/826/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року місто Чернівці справа № 723/826/19

провадження №22-ц/822/315/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Височанської Н. К.

суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.

секретар Собчук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Перший відділ державної виконавчої служби м.Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, про визнання права власності на Ѕ частину майна та зняття з нього арешту, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Пташник А.М.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину майна та зняття з нього арешту.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 31 грудня 1983 року по 10 травня 2011 року. За час шлюбу ними було набуто:

земельну ділянку, загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) та земельну ділянку, загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065), цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: с.Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

земельну ділянку, загальною площею 0,2640 га, цільове призначення для іншої комерційної діяльності.

На вказаній земельній ділянці ними було збудовано торговельно-розважальний центр, який був зданий в експлуатацію та оформлено на нього право власності після розірвання шлюбу.

Тобто, земельні ділянки та торговельно-розважальний центр є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а 1/2 частина вказаного майна належить їй на праві власності.

Постановою державного виконавця від 19 жовтня 2017 року під час примусового виконання рішення суду про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу було накладено арешт на все нерухоме майно, зокрема, вищевказані земельні ділянки та торгівельно-розважальний центр.

24 жовтня 2018 року було винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, так як ОСОБА_4 звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 723/1833/18, виданого Сторожинецьким районним судом Чернівецької області 24 липня 2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 250 тис. дол. США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 23 травня 2018 року становило 6517500 (шість мільйонів п`ятсот сімнадцять тисяч п`ятсот) гривень та витрат на оплату судового збору у розмірі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень.

Оскільки, земельні ділянки та торгівельно-розважальний комплекс, на які накладено арешт належать подружжю ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, то кожний з них має право на 1/2 частину в цьому майні.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності на:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгівельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Звільнити з-під арешту :

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгівельно- розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгівельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Звільнено з під арешту:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065) цільове призначення для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області;

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064) цільове призначення якої 1.11.6 іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину торгівельно- розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 його частину. Оскільки позивач не є учасником у зведеному виконавчому провадженні про стягнення боргу на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , то в порядку частини першої статті 59 Закону України Про виконавче провадження належна їй частина майна підлягає звільненню з-під арешту, накладеного виконавцем у цих виконавчих провадженнях.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

ОСОБА_3 на дане рішення подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_7 має зареєстрований пріоритет на майно, оскільки обтяження на його користь (арешт) зареєстровані раніше, на виконання рішення суду по справі №727/4714/17.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що майно, яке є предметом поділу майна подружжя, обтяжене в інтересах ОСОБА_3 за борговими зобов`язаннями ОСОБА_2 , а тому не може бути предметом поділу. У даному випадку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зловживають своїми правами та діють недобросовісно, використовуючи поділ майна подружжя для уникнення виконання рішення про сплату боргу.

Мотивувальна частина оскаржуваного рішення, всупереч вимогам п.п.2,3 ч.4 ст.265 ЦПК України, не містить мотивованої оцінки наявності обтяження в інтересах ОСОБА_3 , мотивів відхилення цих доказів, а також посилання на норми права та мотиви їх незастосування.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Поляк М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на положення ч.6 ст.48 Закону України Про виконавче провадження , відповідно до якої стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Зазначає, що оскільки державним виконавцем накладено арешт на все спільне майно подружжя і тим самим було порушено право власності позивачки на її частку у спільному майні, то позивачка правомірно звернулася до суду за захистом свого порушеного права у передбачений ст.59 Закону України Про виконавче провадження спосіб. Отже, безпідставними є доводи апелянта про те, що предметом спору у даній справі є поділ майна подружжя і така вимога заявлена позивачкою з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу з її чоловіка.

Також безпідставними вважає посилання апелянта на протокол обшуку від 17 липня 2019 року, проведеного в рамках кримінального провадження, відповідь старшого слідчого СВ СУ ГУНП в Чернівецькій області від 27 січня 2020 року, копії судових рішень, постанови державного виконавця та акта передачі майна від 16 грудня 2019 року та інші додані до апеляційної скарги документи, оскільки ці документи не мають жодного відношення до предмета спору у даній справі та не є належними і допустимими доказами в розумінні ст..ст.77,78 ЦПК України.

Крім того, вказані докази не можуть бути прийняті до розгляду апеляційним судом, оскільки вони подані з порушенням вимог ст..83,367 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, встановлені обставини та застосовані норми права

Щодо врахування судом апеляційної інстанції нових доказів, доданих ОСОБА_3 до апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Таких обставин апеляційним судом встановлено не було.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції , заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить долучити до справи нові докази, які не були ним подані до суду першої інстанції, а саме: протокол обшуку від 17 липня 2019 року, відповідь на адвокатський запит, клопотання, копія позовної заяви про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля, постанови та акти про передачу майна стягувану ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу.

Посилається на те, що 27 січня 2020 року від старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Чернівецькій області він отримав копію протоколу обшуку від 17 липня 2019 року, а тому він не мав можливості подати цей доказ в суді першої інстанції. Цей доказ свідчить про те, що станом на липень 2019 року, коли ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування заочного рішення суду про розірвання шлюбу, що сторони не проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , тому твердження про спільне проживання та спільний побут є намаганням ввести суд в оману. Інші докази по справі доводять те, що позивач ОСОБА_1 намагається ввести суд в оману щодо відновлення подружніх стосунків з відповідачем. Такими доказами є: відповідь на адвокатський запит, клопотання, копія позовної заяви про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля, ці докази не були подані в суді першої інстанції оскільки отримані ним після закриття підготовчого провадження. Постанови та акти про передачу майна стягувану ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу також отримані після закриття підготовчого провадження.

Відповідно до ч.3-5,8 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч.2 ст.191 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_3 не подавав клопотання про долучення доказів до справи до суду першої інстанції, в тому числі враховуючи його доводи про те, що ці докази він отримав після закінчення підготовчого засідання у справі, разом із клопотанням про поновлення строку.

Таким чином відповідач розпорядився своїми правами щодо подання доказів на власний розсуд, а підстави вважати, що судом першої інстанції порушені або обмежені його права, апеляційним судом не встановлені.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про долучення до матеріалів справи поданих ОСОБА_3 нових доказів, таких як: протокол обшуку від 17 липня 2019 року, відповідь на адвокатський запит, клопотання, копія позовної заяви про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля, постанови та акти про передачу майна стягувану ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу, та врахування цих доказів під час прийняття рішення у даній справі.

Щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірного майна

Судом встановлено, що з 31 грудня 1983 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 травня 2011 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання укладеного між ними шлюбу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 6 листопада 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 травня 2011 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 13 листопада 2019 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Провадження по справі закрито.

Таким чином, на момент розгляду даної справи позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Судом також встановлено, що сторонами під час шлюбу, на підставі договорів купівлі-продажу від 28 вересня 2007 року, було придбано земельну ділянку, загальною площею 0, 1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) та земельну ділянку, загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065), цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області. Даний факт підтверджується копіями державних актів та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Тисовецької сільської ради 28 сесії 5 скликання № 65-28/2010 від 25 серпня 2010 року було передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,2640 га, цільове призначення якої для іншої комерційної діяльності, що підтверджується копією державного акту та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

На цій земельній ділянці було побудовано торговельно-розважальний центр, який був зданий до експлуатації та оформлено на нього право власності, що підтверджується позитивним висновок комплексної державної експертизи щодо робочого проекту Будівництво торгово-розважального комплексу в с. Тисівці Сторожинецького району Чернівецької області від 09 грудня 2010 року, декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 01 серпня 2011 року.

На підставі рішення виконавчого комітету Тисовецької сільської ради 11 серпня 2011 року було видано свідоцтво про право власності на торгівельно-розважальний комплекс.

04 листопада 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на торгівельно-розважальний комплекс літ. А , загальною площею 998, 4 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

На виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 339 822,67 доларів США, що по курсу гривні становить 8 730 044,39 гривень судового збору в сумі 8 960,00 гривень та витрат на правову допомогу в розмірі 20 250,00 гривень було накладено арешт на все нерухоме майно, що належало на праві власності ОСОБА_2 .

З постанов про опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 від 20 грудня 2017 року та 19 квітня 2018 року вбачається, що накладено арешт на земельні ділянки та торгівельно-розважальний комплекс.

24 жовтня 2018 року державним виконавцем було винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, так як ОСОБА_4 звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 723/1833/18, виданого Сторожинецьким районним судом Чернівецької області 24 липня 2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 250 тис. дол. США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становило 6 517 500 (шість мільйонів п`ятсот сімнадцять тисяч п`ятсот) гривень та витрат на оплату судового збору в розмірі 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що, спірне нерухоме майно була придбане відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 , тому є їх спільною сумісною власністю, де їх частки є рівними.

Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Крім того, за правилами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.

За змістом ст. 355, ч. 3 ст. 372 ЦК України після поділу майна між подружжям право спільної сумісної власності припиняється, об`єкт належить сторонам вже на праві спільної часткової власності.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення справи; норми права застосовує виключно суд.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 ЦК України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При вирішенні даного спору судам необхідно враховувати, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи щодо того, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає визнання права власності за позивачем на 1/2 частину цього майна.

Колегія судді вважає, що доводи апеляційної скарги відносно того, що позов ОСОБА_1 є намаганням уникнути майнової відповідальності по примусовому виконанню рішення суду про стягнення заборгованості за отримані та неповернуті кошти її чоловіком ОСОБА_2 не заслуговує на увагу, оскільки позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, що було прийнято до уваги судом першої інстанції.

Відповідно до положень ст.60 СК України та ч.3 ст.368 ЦК України діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним за час перебування в шлюбі, де їх частки є рівними, і ця презумпція може бути спростована лише одним із подружжя, на якого покладається тягар доведення протилежного.

Водночас, ніхто з подружжя ОСОБА_5 в суді першої інстанції не заперечував щодо набуття ними майна за спільні кошти та щодо рівності їх часток в цьому майні.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що поділ майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Так, апелянт не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що борг ОСОБА_2 позичався в інтересах сім`ї та що той борг створив обов`язки для другого подружжя відповідно до ч.4 ст.65 СК України.

Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01 вересня 2017 року, що ОСОБА_3 пред`являв позов про стягнення боргу за розпискою лише до ОСОБА_2 . До іншого подружжя - ОСОБА_1 позов не пред`являвся. Договір позики відбувся 04 вересня 2014 року, тобто набагато пізніше від набуття права власності на спірні земельні ділянки та торгівельно-розважальний комплекс. Вказане нерухоме майно не передавалося в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язання за розпискою.

А тому колегія суддів вважає, що реалізація спірного арештованого нерухомого майна в повному обсязі буде порушувати право власності на це майно ОСОБА_1 .

Щодо зняття з-під арешту Ѕ частини спірного майна

Згідно зі ст. 328 ЦК України - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особо.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статі 59 Закону України Про виконавче провадження підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з частиною першої статті 60 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 73 СК України визначено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Враховуючи те, що частка ОСОБА_2 не виділена в натурі, а судом визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме: 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063), 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065), 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,2640 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0064), 1/2 частину торгівельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,40 кв., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення спірної частини майна з-під арешту, накладеного на нього в ході вчинення виконавчих дій постановами про опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 від 20 грудня 2017 року та 19 квітня 2018 року.

Колегія суддів дійшла висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, а рішення суду відповідає вимогам матеріального права.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 квітня 2019 року №726/831/15-ц, від 6 березня 2019 року №317/3272/16-ц, від 22 жовтня 2018 року №654/1528/17 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ці постанови містять різні фактичні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 04 травня 2020 року.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: А.І. Владичан

І.М. Литвинюк