Рішення

від 27.04.2020 по справі 910/699/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2020Справа № 910/699/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МАРЕСТО УКРАЇНА

до Товариства з обмеженою відповідальністю КОМФОРТ ДІМ УА

про стягнення 48 829,83 грн,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МАРЕСТО УКРАЇНА залишено без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків.

12.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху) .

Оскільки про існування між сторонами договірних відносин позивач повідомив суд лише у заяві про усунення недоліків позовної заяви, дослідивши матеріали позовної заяви (з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви), суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МАРЕСТО УКРАЇНА залишено без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків.

25.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху) .

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 18.11.2018 перерахував на поточний рахунок відповідача кошти на загальну суму 61 624,02 грн згідно виставлених останнім рахунків на оплату товару згідно Договору поставки № 2108/1 від 21.08.2018, проте відповідач зобов`язання щодо поставки товару не виконав, а сплачені позивачем кошти повернув лише частково у загальній сумі 15 944,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю МАРЕСТО УКРАЇНА прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2699/20 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 про відкриття провадження у справі № 910/699/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, заяви про про усунення недоліків позовної заяви та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до стст 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

21.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю КОМФОРТ ДІМ УА (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю МАРЕСТО УКРАЇНА (покупець, позивач) було укладено Договір поставки № 2108/1 (далі - Договір або Договір № 2108/1 від 21.08.2018), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у встановлений строк у власність покупця меблі, надалі - товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його вартість відповідно до умов цього Договору. Загальна кількість, вартість, асортимент і розгорнена номенклатура товару, що поставляється за даним Договором, визначається в Додаткових угодах та рахунках-фактурах до цього Договору, які є його невід`ємною частиною (п. 2.1 Договору).

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що покупець вносить попередню оплату за товар та послуги у розмірі 70% від вартості Договору, спираючись на виставлені продавцем рахунки-фактури, що є невід`ємною частиною цього Договору. Покупець сплачує залишкову вартість за 2-а робочі дні до встановлення товару (п. 4.4 Договору). Оплата товару проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі, Додаткових угодах або у рахунках-фактурах, наданих постачальником. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п. 4.7 Договору).

Відповідно до п. 9.1 цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Сторони за взаємною згодою можуть подовжити термін дії даного Договору. Про подовження терміну дії Договору сторонами складається відповідний Додатковий договір до Договору.

08.11.2018 та 27.11.2018 відповідачем було виставлено рахунки на оплату № НЖ-00000058 від 08.11.2018 та № НЖ-00000070 від 27.11.2018 на суму 40 892,02 грн та 20 732,00 грн відповідно.

Згідно з платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 на суму 40 892,02 грн та № 3296 від 28.11.2018 на суму 20 732,00 грн позивач здійснив оплату виставлених відповідачем рахунків на оплату.

Оскільки 31.12.2018 закінчився строк дії Договору, а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, позивач 24.01.2019 направив на адресу відповідача лист № 21/1-19 від 24.01.2019, відповідно до якого просив останнього повернути перераховані кошти згідно рахунків № НЖ-00000058 від 08.11.2018 в сумі 40 892,02 грн та № НЖ-00000070 від 27.11.2018 в сумі 20 732,00 грн, що були перераховані за платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 28.11.2018. З направлення відповідачу вказаного листа, позивач пов`язує виникнення у відповідача обов`язку з повернення перерахованих позивачем коштів за товар, який не був поставлений.

22.03.2019 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 984,01 грн, зазначивши в графі призначення платежу платіжного документу: часткове повернення зг. листа 21/1-9 від 21.01.2019 .

09.08.2019 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 960,01 грн, зазначивши в графі призначення платежу платіжного документу: часткове повернення зг. листа 21/1-9 від 21.01.2019 .

Враховуючи лише часткове повернення коштів, позивач 13.08.2019 та 04.09.2019 направляв на адресу відповідача претензію № 1, відповідно до якої просив останнього перерахувати основну суму перерахованих та не повернутих коштів у розмірі 53 640,01 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 922,91 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 184,58 грн.

З огляду на те, що відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 45 680,00 грн - основної заборгованості, 1 508,45 грн - 3% річних та 1 641,38 грн - інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України ).

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов Договору № 2108/1 від 21.08.2018 на підставі рахунків на оплату № НЖ-00000058 від 08.11.2018 та № НЖ-00000070, згідно платіжних доручень № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 28.11.2018, позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 61 624,02 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідач поставку оплаченого позивачем товару не здійснив. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Натомість 22.03.2019 та 09.08.2019 відповідачем було частково повернуто грошові кошти в загальній сумі 15 944,02 грн , що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками за рахунками позивача.

Посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України, позивач стверджує, що кошти у сумі 45 680,00 грн (61 624,02 грн - 15 944,02 грн = 45 680,00 грн) підлягають поверненню відповідачем як безпідставно набуті, зважаючи при цьому на закінчення строку дії Договору (без подальшої його пролонгації), не виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, направлення позивачем відповідачу листа № 21/1-19 від 24.01.2019 про повернення перерахованих коштів та часткове повернення відповідачем цих коштів.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Разом з цим, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Судом встановлено, що відповідно до п. 9.1 Договору цей Договір діє до 31.12.2018 року.

Матеріали справи не містять доказів подовження сторонами терміну дії даного Договору, відтак Договір припинив свою дію. При цьому, як встановлено судом, відповідач не здійснив поставку товару, який був оплачений позивачем згідно платіжних доручень № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 28.11.2018 на загальну суму 61 624,02 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивачем 24.01.2019 було направлено на адресу відповідача лист № 21/1-19 від 24.01.2019, відповідно до якого позивач просив відповідача повернути перераховані кошти згідно рахунків № НЖ-00000058 від 08.11.2018 в сумі 40 892,02 грн та № НЖ-00000070 від 27.11.2018 в сумі 20 732,00 грн, що були перераховані платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 28.11.2018.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження дати одержання відповідачем листа № 21/1-19 від 24.01.2019, однак факт одержання цього листа відповідачем підтверджується з огляду на посилання останнього на цей лист у якості підстави для часткового повернення коштів позивачу відповідно до платіжних документів № 282 від 22.03.2020 на суму 7984,01 грн, № 396 від 09.08.2019 на суму 7960,01 грн, а саме відповідачем було зазначено: часткове повернення зг. листа 21/1-9 від 21.01.2019 .

Відтак, враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був виконати обов`язок з повернення коштів позивачу у строк до 31.01.2019, а відповідно з 01.02.2019 виникло прострочення зобов`язання відповідача щодо повернення сплачених позивачем коштів.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази повернення грошових коштів, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про стягнення з відповідача 45 680,00 грн (основний борг) (61 624,02 грн - 15 944,02 грн = 45 680,00 грн).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 641,38 грн за період з 25.01.2019 по 19.01.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань у розмірі 1 641,38 грн, з урахуванням встановленого судом періоду прострочення відповідачем спірного грошового зобов`язання, суд встановив, що інфляційні втрати підлягають задоволенню у визначеній позивачем сумі у розмірі 1 641,38 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 1 508,45 грн за період з 25.01.2019 по 19.01.2020.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми 3% річних в розмірі 1 508,45 грн, з урахуванням встановленого судом періоду прострочення відповідачем спірного грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 508,45 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1480,96 грн.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю МАРЕСТО УКРАЇНА .

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2 100,82 грн покладається на відповідача, а судовий збір у сумі 1,18 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КОМФОРТ ДІМ УА (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9-А, оф. 369; ідентифікаційний код 41921175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАРЕСТО УКРАЇНА (03037, м. Київ, пр. Валерія Лобановського, буд. 56; ідентифікаційний код 41189553) 45 680,00 грн (сорок п`ять тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 коп.) основного боргу, 1480,96 грн (одну тисячу чотириста вісімдесят гривень 96 коп.) 3% річних, 1 641,38 грн (одну тисячу шістсот сорок одну гривню 38 коп.) інфляційних втрат та 2 100,82 грн (дві тисячі сто гривень 82 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням пункту 4 Розділу X Прикінцеві положення , підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 27.04.2020.

Суддя Гумега О.В.