ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" вересня 2020 р. Справа№ 910/699/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.04.2020
у справі №910/699/20 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРЕСТО УКРАЇНА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА"
про стягнення 48 829,83 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРЕСТО УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 48 829,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 18.11.2018 перерахував на поточний рахунок відповідача кошти на загальну суму 61 624,02 грн. згідно виставлених останнім рахунків на оплату товару згідно Договору поставки № 2108/1 від 21.08.2018, проте відповідач зобов`язання щодо поставки товару не виконав, а сплачені позивачем кошти повернув лише частково у загальній сумі 15 944,02 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРЕСТО УКРАЇНА" 45 680,00 грн. (сорок п`ять тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 коп.) основного боргу, 1480,96 грн. (одну тисячу чотириста вісімдесят гривень 96 коп.) 3% річних, 1 641,38 грн. (одну тисячу шістсот сорок одну гривню 38 коп.) інфляційних втрат та 2 100,82 грн. (дві тисячі сто гривень 82 коп.) судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/699/20 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, чи укладалися додаткові угоди до Договору поставки № 2108/1 від 21.08.2018. Також, судом не з`ясовано факт та дату одержання відповідачем листа №21/1-19 від 24.01.2019, з отриманням якого пов`язуються наслідки щодо повернення грошових коштів відповідачем, зокрема, не встановлено дату, з якої могли б нараховуватися 3% річних, інфляційні втрати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлева М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/699/20. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/699/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського міста Києва у справі 27.04.2020 у справі №910/699/20. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/699/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.
30.06.2020 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у щорічній запланованій відпустці з 10.08.2020 по 04.09.2020.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/699/20 є вимоги про стягнення 48829,83 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.
З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 21.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРЕСТО УКРАЇНА" (покупець, позивач) було укладено Договір поставки № 2108/1 (далі - Договір або Договір № 2108/1 від 21.08.2018), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у встановлений строк у власність покупця меблі, надалі - товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його вартість відповідно до умов цього Договору. Загальна кількість, вартість, асортимент і розгорнена номенклатура товару, що поставляється за даним Договором, визначається в Додаткових угодах та рахунках-фактурах до цього Договору, які є його невід`ємною частиною (п. 2.1 Договору).
Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що покупець вносить попередню оплату за товар та послуги у розмірі 70% від вартості Договору, спираючись на виставлені продавцем рахунки-фактури, що є невід`ємною частиною цього Договору. Покупець сплачує залишкову вартість за 2-а робочі дні до встановлення товару (п. 4.4 Договору). Оплата товару проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі, Додаткових угодах або у рахунках-фактурах, наданих постачальником. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п. 4.7 Договору).
Відповідно до п. 9.1 цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Сторони за взаємною згодою можуть подовжити термін дії даного Договору. Про подовження терміну дії Договору сторонами складається відповідний Додатковий договір до Договору.
08.11.2018 та 27.11.2018 відповідачем було виставлено рахунки на оплату № НЖ-00000058 від 08.11.2018 та № НЖ-00000070 від 27.11.2018 на суму 40 892,02 грн. та 20 732,00 грн. відповідно.
Згідно з платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 на суму 40892,02 грн. та № 3296 від 28.11.2018 на суму 20732,00 грн. позивач здійснив оплату виставлених відповідачем рахунків на оплату.
Оскільки 31.12.2018 закінчився строк дії Договору, а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, позивач 24.01.2019 направив на адресу відповідача лист № 21/1-19 від 24.01.2019, відповідно до якого просив останнього повернути перераховані кошти згідно рахунків № НЖ-00000058 від 08.11.2018 в сумі 40 892,02 грн. та № НЖ-00000070 від 27.11.2018 в сумі 20 732,00 грн., що були перераховані за платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 28.11.2018. З направлення відповідачу вказаного листа, позивач пов`язує виникнення у відповідача обов`язку з повернення перерахованих позивачем коштів за товар, який не був поставлений.
22.03.2019 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 984,01 грн., зазначивши в графі призначення платежу платіжного документу: "часткове повернення зг. листа 21/1-9 від 21.01.2019".
09.08.2019 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 960,01 грн., зазначивши в графі призначення платежу платіжного документу: "часткове повернення зг. листа 21/1-9 від 21.01.2019".
Враховуючи лише часткове повернення коштів, позивач 13.08.2019 та 04.09.2019 направляв на адресу відповідача претензію № 1, відповідно до якої просив останнього перерахувати основну суму перерахованих та не повернутих коштів у розмірі 53 640,01 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 922,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 184,58 грн.
З огляду на те, що відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 45 680,00 грн. - основної заборгованості, 1 508,45 грн. - 3% річних та 1 641,38 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять доказів подовження сторонами терміну дії даного Договору, відтак Договір припинив свою дію, а також те, що відповідач не здійснив поставку товару, який був оплачений позивачем згідно платіжних доручень № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 28.11.2018 на загальну суму 61 624,02 грн., у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА", колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно ч. 1 до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем 24.01.2019 було направлено на адресу відповідача лист № 21/1-19 від 24.01.2019, відповідно до якого позивач просив відповідача повернути перераховані кошти згідно рахунків № НЖ-00000058 від 08.11.2018 в сумі 40 892,02 грн. та № НЖ-00000070 від 27.11.2018 в сумі 20 732,00 грн., що були перераховані платіжними дорученнями № 3100 від 09.11.2018 та № 3296 від 28.11.2018.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дати отримання відповідачем листа №21/1-19 від 24.01.2019, однак, на переконання судової колегії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо того, що факт одержання цього листа відповідачем підтверджується посиланням останнього на цей лист у якості підстави для часткового повернення коштів позивачу в платіжних документах № 282 від 22.03.2020 на суму 7984,01 грн., № 396 від 09.08.2019 на суму 7960,01 грн., скаржником було зазначено: "часткове повернення зг. листа 21/1-9 від 21.01.2019".
Твердження скаржника щодо того, що судом не з`ясовано факт та дату одержання відповідачем листа №21/1-19 від 24.01.2019, з отриманням якого пов`язуються наслідки щодо повернення грошових коштів відповідачем, зокрема, не встановлено дату, з якої могли б нараховуватися 3% річних, інфляційні втрати, судовою колегією відхиляються з огляду на вищевикладене.
Відтак, враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, судова колегія дійшла висновку, що скаржник зобов`язаний був виконати обов`язок з повернення коштів позивачу у строк до 31.01.2019, а відповідно з 01.02.2019 виникло прострочення зобов`язання відповідача щодо повернення сплачених позивачем коштів.
Щодо тверджень скаржника, що судом першої інстанції не встановлено, чи укладалися додаткові угоди до Договору поставки № 2108/1 від 21.08.2018, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, матеріали справи не містять доказів продовження сторонами терміну дії даного Договору, не спростовано даної обставини і самим скаржником у своїй апеляційній скарзі, а отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та вірного висновку щодо того, що Договору поставки № 2108/1 від 21.08.2018 припинив свою дію.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача щодо стягнення з відповідача 45 680,00 грн. основного боргу.(61 624,02 грн. - 15 944,02 грн. = 45 680,00 грн.).
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 641,38 грн. за період з 25.01.2019 по 19.01.2020, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши заявлену до стягнення суму інфляційних нарахувань у розмірі 1 641,38 грн., з урахуванням встановленого вище колегією суддів періоду прострочення відповідачем спірного грошового зобов`язання, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що інфляційні втрати підлягають задоволенню у визначеній позивачем сумі у розмірі 1 641,38 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 1 508,45 грн. за період з 25.01.2019 по 19.01.2020, судова колегія зазначає, що з урахуванням встановленого судовою колегією періоду прострочення відповідачем спірного грошового зобов`язання, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 508,45 грн. 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1480,96 грн.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/699/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/699/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 у справі №910/699/20 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/699/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
Є.Ю. Шаптала
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 07.09.2020 |
Оприлюднено | 15.09.2020 |
Номер документу | 91495442 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Куксов В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні