Постанова

від 30.04.2020 по справі 906/85/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року Справа № 906/85/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Кувшин І.Р.

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЄВМ-Стандарт" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 03.03.2020 р. у справі №906/85/20, постановлену суддею Сікорською Н.А., повний текст ухвали складено 10.03.2020 р.

за позовом Приватного підприємства "ЄВМ-Стандарт"

до Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції

про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування арешту

Приватне підприємство "ЄВМ-Стандарт" подало позов до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції з вимогою про скасування арешту, накладеного постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії і номери: ВП № 47086252 від 06.04.2015 та ВП № 47086164 від 06.04.23015, виданих Богунським відділом державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, яким накладено арешти на все нерухоме майно ПП "ЄВМ-Стандарт" та здійснено обтяження за номерами: 26323869 (9736149- спеціальний розділ) та 26323972 (9735149-спеціальний розділ), які були зареєстровані 20.05.2015 державним реєстратором Савчук Д.О. Житомирського міського управління юстиції Житомирської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що накладений арешт на майно позивача обмежує та порушує права ПП "ЄВМ-Стандарт" як власника нерухомого майна на користування та розпорядження належним йому майном.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 03.03.2020 р. на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України закрито провадження у справі №906/85/20.

Не погоджуючись із ухвалою господарського суду Житомирської області від 03.03.2020 р. про закриття провадження у справі №906/85/20, Приватне підприємство "ЄВМ-Стандарт" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 03.03.2020 року по справі №906/85/20 та передати справу №906/85/20 до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Скаржник вважає, що господарський суд Житомирської області, закриваючи провадження у справ, не з`ясував обставини у справі, що мають значення для вирішення цього питання, а висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, є помилковими та не відповідають встановленим обставинам.

Апелянтом в обґрунтування апеляційної скарги вказано, що звертаючись до суду з позовною заявою ПП "ЄВМ-Стандарт" зазначало, що у даній справі предмет позову не стосуються оскарження дій або бездіяльності державного виконавця, а позивач не є стороною у жодному відкритому виконавчому провадженні, що встановлювало би інший порядок оскарження, окрім як захист його прав у позовному провадженні. Підсудність спору аргументована наявністю порушеного права володіння, користування та розпорядження майном, на яке накладено арешт, і який, відповідно до п.6 ч.1 ст. 20 ГПК, враховуючи суб`єктний склад учасників справи, повинен розглядатися в порядку господарського судочинства у позовному провадженні.

Таким чином, на думку скаржника, висновки суду першої інстанції щодо віднесення спору до категорії публічно-правового з підстав того, що Богунський відділ ДВС визначено відповідачем у справі, який хоч і є юридичною особою, однак являється суб`єктом владних повноважень є помилковими.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЄВМ-Стандарт" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 03.03.2020 р. у справі №906/85/20, справу призначено до розгляду.

В судовому засіданні 30.04.2020 року, представник Приватного підприємства "ЄВМ-Стандарт" підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 03 березня 2020 року у справі №906/85/20, а справу направити до місцевого господарського суду для продовження розгляду по суті.

Богунський відділ ДВС у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції не реалізував процесуальне право на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції, проте про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить витяг з реєстру на відправку рекомендованої кореспонденції від 01.04.2020 р. апеляційного господарського суду, який наявний в матеріалах справи. Відтак, судова колегія визначилась про можливість розгляду скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст ухвали суду першої інстанції .

Ухвалою суду першої інстанції на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України закрито провадження у справі №906/85/20. Постановляючи ухвалу, суд виходив з того, що відповідачем визначено суб`єкта владних повноважень, рішення якого (постанови про накладення арешту) порушує право позивача як власника майна, відтак, суд дійшов до висновку, що між сторонами існують публічно-правові відносини, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

2.Обставини справи, встановлені апеляційним судом .

Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) на примусовому виконанні у Богунському відділі Державної виконавчої служби м. Житомир ГТУЮ у Житомирській області перебували виконавчі провадження №47086164 та №47086252 з примусового виконання виконавчих листів №278/4880/14-ц, виданих 27.03.2015 Житомирським районним судом м.Житомира у справі №278/4880/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Приватного підприємства "ЄСМ-Стандарт" в солідарному порядку на користь Публічного Акціонерного товариства "ОТП Банк" 1460420,35 грн за кредитним договором "CrL-SMEO010/046/2008 від 29.01.2008 та по 1218 грн судового збору.

03.04.2015 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №47086164 з виконання виконавчого листа №278/4880/14-ц, виданого 27.03.2015 Житомирським районним судом м.Житомира щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Приватного підприємства "ЄСМ-Стандарт" в солідарному порядку на користь Публічного Акціонерного товариства "ОТП Банк" 1460420,35 грн за кредитним договором "CrL-SMEO010/046/2008 від 29.01.2008.

06.04.2015 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №47086252 з виконання виконавчого листа №278/4880/14-ц, виданого 27.03.2015 Житомирським районним судом м.Житомира щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Приватного підприємства "ЄСМ-Стандарт" в солідарному порядку на користь Публічного Акціонерного товариства "ОТП Банк" по 1218,00 грн.

06.04.2015 державним виконавцем Товкачем Русланом Володимировичем в рамках вказаних виконавчих проваджень було винесено постанову про арешт майна боржника (ПП "ЄВМ-Стандарт) та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на все майно та зареєстровані відповідні обтяження за № 9736149 та за № 9735149 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 15295896 та № 15295896.

29.04.2016 виконавчі документи №278/4880/14-ц були повернуті стягувачу у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення відповідності до п.2 ч.1 ст.47 ЗУ "Про виконавче провадження", арешт з майна не знято.

Позивач у зв`язку з тим, що виконавчі листи повернуто стягувачу, звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції з вимогою про скасування арешту.

Однак, ухвалою від 03.03.2020 р. господарський суд Житомирської області закрив провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

3. Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин .

Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавець у ч.1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч.2 ст. 15 ЦК України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на важливість визначення юрисдикції, яка підтверджується як закріпленням у Конституції України принципом верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява №21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (аналогічне застосування прецедентної практики ЄСПЛ викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №913/274/19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, ст.1 та ч.1 ст.2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 цього ж Кодексу).

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом пунктів 6, 10 частини першої якої, господарські суди розглядають справи у спорах, щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

При цьому, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч.2 ст.231 ГПК України).

4. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Спір у справі стосується скасування арешту нерухомого майна, накладеного у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення. Обравши спосіб захисту порушеного права, позивач посилається на положення статті 391 ЦК України щодо існуючого права власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Постанова ВПВС від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц містить тлумачення, за яким негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном(п.38 постанови).

Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Товкачем Русланом Володимировичем в рамках виконавчих проваджень було винесено постанову про арешт майна боржника (ПП "ЄВМ-Стандарт) та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на все майно та зареєстровані відповідні обтяження за № 9736149 та за № 9735149 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 15295896 та № 15295896.

Однак, у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчі документи №278/4880/14-ц були повернуті стягувачу та не знято арешт з майна.

Поряд з тим, відповідно до ч.4 ст.59 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII (стаття 60 Закону №606-XIV ) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.

У частині 5 ст.59 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Зважаючи на наведені вище обставини, Приватне підприємство "ЄВМ-Стандарт" і звернулося до суду з цим позовом.

З наведеного вбачається, що позивач звернувся з позовом про зняття арешту з майна як власник спірного нерухомого майна, оскільки накладений арешт перешкоджає йому вільно користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого права як власника нерухомого майно здійснювати правомочності щодо користування і розпорядження цим майном, чому перешкоджає накладений арешт, підстави для існування якого вже відпали, такий позов є різновидом негаторного позову.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що, виходячи зі змісту правовідносин в даному випадку спір має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням цивільного майнового права, на захист якого подано позов. Порушене право цивільне підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо помилковості віднесення спору до компетенції адміністративних судів зазначається наступне.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України (в редакції Кодексу, яка діяла на час винесення державним виконавцем постанов про арешт майна боржника та заборону його відчуження) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень , крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України установлений інший порядок судового провадження.

Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір , у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування , їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт , який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тому числі на виконання делегованих повноважень ; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня службова чи посадова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі і на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Кодексом адміністративного судочинства України (у редакції, яка діє на час вирішення цього спору) у статті 2 визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 цього Кодексу встановлюється, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначається, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За нормами статті 19 КАС (у діючий редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 1, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду вимагає наявності між сторонами публічно - правового спору та участі у справі суб`єкта владних повноважень, спір з яким виник саме у зв`язку з виконання владних управлінських функцій.

Стосовно відповідача, який хоча і є суб`єктом владних повноважень, проте у спірних правовідносинах Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції визначено відповідачем з інших підстав, ніж ті, які визначено нормами КАС.

Позивач не вимагає від суду захисту від неправомірних дій суб`єкта владних повноважень, оскільки ці дії на час їх вчинення цілком відповідали законодавству, яким регламентовано виконавче провадження, а також управлінській компетенції державного виконавця.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, спір між сторонами виник після повернення виконавчого документа стягувачу, а відтак сторони не перебувають у відносинах, які виникають між суб`єктом владних повноважень та фізичною або юридичною особою, для яких характерна імперативність, підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень; домінування публічно-правового інтересу в цих відносинах.

Колегія апеляційного суду виходить з правових висновків Великої Палати Верховного Суду, якою зазначалось, що при вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретний справі недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - встановлення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. До такого висновку апеляційний суд приходить з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, наданій у постановах від 30.05.2018 у справі №640/7794/16-ц, від 12.02.2020 року у справі №813/1341/15.

5. Висновки за результатами апеляційного розгляду .

Таким чином, спірні правовідносини позивача і відповідача не мають публічно-правового характеру, тому справа, враховуючи суть права, за захистом якого звернувся позивач, підлягає розгляду господарським судом відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що в апеляційній скарзі Приватного підприємства "ЄВМ-Стандарт" наведено достатні та переконливі доводи, на підставі яких колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відтак, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про публічно-правовий характер спору між Приватним підприємством "ЄВМ-Стандарт" та Богунським відділом ДВС у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, тому ухвала від 03.03.2020 р. у справі №906/85/20 про закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України підлягає скасуванню згідно з п.п.3, 4 ч.1 ст.280 ГПК України.

Розподіл судових витрат на оплату судового збору за розгляд апеляційної скарги здійснюються за результатом розгляду справи судом першої інстанції відповідно до норм ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст.271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЄВМ-Стандарт" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 03.03.2020 р. у справі №906/85/20 про закриття провадження у справі - задовольнити.

Ухвалу господарського суду Житомирської області від 03.03.2020 р. у справі №906/85/20 скасувати, справу направити для продовження розгляду до господарського суду Житомирської області.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/85/20 повернути господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "06" травня 2020 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.