Постанова

від 06.05.2020 по справі 280/4646/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 травня 2020 року м. Дніпросправа № 280/4646/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2020 (суддя суду першої інстанції Новікова І.В.), прийняте за правилами загального позовного провадження в м. Запоріжжі в адміністративній справі № 280/4646/19 за позовом Головного управління ДФС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вневідомча охорона" про накладення арешту на кошти та інші цінності,-

ВСТАНОВИВ:

19 вересня 2019 року Головне управління ДФС у Запорізькій області звернулося до суду з позовом, в якому просило накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банківських установах ТОВ Вневідомча охорона для забезпечення погашення податкового боргу.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що за ТОВ Вневідомча охорона рахується узгоджений податковий борг в розмірі 4006654,48 грн, у т.ч. з податку на додану вартість у розмірі 1999018,49 грн та з податку на прибуток у розмірі 2007635,99 грн. Контролюючий орган вказує, що відповідачу у встановленому порядку була надіслана податкова вимога про погашення податкового боргу, проте, податкова заборгованість не погашена, що на переконання позивача є підставою для накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банківських установах.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2020 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління ДФС у Запорізькій області звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами позовної заяви. Також, позивач стверджує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, оскільки вимоги контролюючого органу про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача є законними та обґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Вневідомча охорона зареєстровано 05.09.2001, на час виникнення спірних відносин перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДФС у Запорізькій області.

Станом на 19.09.2019 за ТОВ Вневідомча охорона рахується узгоджений податковий борг в розмірі 4006654,48 грн, у т.ч. з податку на додану вартість у розмірі 1999018,49 грн та з податку на прибуток у розмірі 2007635,99 грн.

З метою вжиття заходів щодо погашення податкового боргу контролюючим органом складено та направлено на адресу відповідача податкову вимогу про сплату боргу від 21.11.2017 форми Ю №203-50/829, яка відповідачем отримана 24.11.2017, проте податковий борг платником податків не погашено.

Сторонами визнаються розмір (суми) і підстави виникнення заборгованості, види податків за якими утворився борг та узгодженість податкових зобов`язань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставини та підстави для застосування адміністративного арешту, а саме: факту відсутності у позивача майна, балансова вартості якого підтверджує, що його вартість менша суми податкового боргу, а також те, що майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Також судом враховано, що зверненню до суду не передувало прийняття контролюючим органом рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 94.4 ст. 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Аналогічні приписи містять положення Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 липня 2017 №632 (далі - Порядок № 632).

Нормами п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

На користь такого висновку також свідчить пункт 3 розділу VII Порядку №632, який встановлює, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Відтак, системний аналіз норм ПК України та Порядку №632 щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.

Наведена позиція щодо питань застосування арешту висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 20.11.2018 по справам №825/1722/18 та 813/929/18, від 06.11.2018 по справі №813/905/18, від 04 вересня 2018 року по справі №813/2018/17.

Позивачем не доведено та документально не підтверджено про прийняття контролюючим органом, перед поданням адміністративного позову, рішення про застосування адміністративного арешту майна платника.

Відповідно до п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Аналіз наведеної норми, свідчить про те, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

У цій справі як на час розгляду справи судом першої інстанції так і на час апеляційного розгляду, позивач довів лише наявність за відповідачем податковому боргу, проте не вказав на обставини і не підтвердив того, що належне відповідачу майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відтак, висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволенню є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на підтвердження своєї позиції позивачем додані такі докази: акти перевірок відповідача, вимога про сплату боргу та підтвердження її отримання відповідачем, податкові повідомлення-рішення, інтегровані картки тощо.

Разом з цим, наведені докази підтверджують наявність заборгованості, її розмір та те, що вона є узгодженою, оцінка яким надана судом першої інстанції, що знайшло відображення в рішенні суду першої інстанції під час встановлення обставин справи.

Отже, доводи позивача щодо ненадання оцінки судом першої інстанції доказам позивача не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду, тому підстави для зміни або скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, 321, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2020 в адміністративній справі № 280/4646/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 06.05.2020 року.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя Т.С. Прокопчук

суддя А.В. Шлай