Постанова

від 05.05.2020 по справі 569/285/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2020 року м. Рівне

Справа № 569/285/19

Провадження № 22-ц/4815/462/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

за участю позивачки, представника відповідача-адвоката Раджабова О.Ш.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2020 року в складі судді Галінської В.В., проголошене в 12 год. 40 хв. в м. Рівне, дата складання повного судового рішення - 21 січня 2020 року,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою.

Позовні вимоги мотивує тим, що 14.08.2017 року, ОСОБА_2 отримав від неї під розписку позику у розмірі 15000 доларів США, що є еквівалентом 421 500 грн. Відповідач гарантував, що кошти які він отримав від неї необхідні йому на розвиток ТзОВ "Санрайз Стоун" і що підтвердженням його намірів та гарантією повернення коштів є надання їй 25% статутного капіталу товариства, про що він зазначив у розписці.

Строком повернення вищезазначеної суми у розписці встановлено по першій її вимозі. Однак, станом на сьогодні її так і не включили до товариства в якості засновника товариства. Товариство за період 2017-2018 років навіть не мало банківського рахунку та не проводило ніякої підприємницької діяльності.

16.11.2018 року нею була надіслана відповідачу вимога, про повернення коштів у сумі 15 000 доларів США, що є еквівалентом 421 500 грн. на дату складання вимоги, шляхом перерахування на її банківський рахунок, у трьохденний строк з дня отримання вимоги. Проте її вимога була проігнорована відповідачем.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг у сумі 421 500 грн. та судові витрати.

13.03.2019 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною.

Свій зустрічний позов відповідач мотивує тим, що ним дійсно була підготовлена розписка на отримання від ОСОБА_1 15000 доларів США, з метою введення її в засновники, загальними зборами ТзОВ "Санрайз Стоун", з наданням їй 25% частки в товаристві, за рахунок переуступки частини відсотків його дружиною ОСОБА_3 та ним. За таких намірів ОСОБА_1 і з колективного погодження учасників товариства, ним була винесена пропозиція на загальні збори ТзОВ "Санрайз Стоун" щодо введення її до складу засновників за умови надання зазначеної грошової суми. Зазначає, що він підготував розписку щодо гарантування передачі коштів і погодив зустріч з ОСОБА_1 на 14.08.2017 року, проте зустріч з нею не відбулась, а замість неї прийшов її чоловік ОСОБА_4 , який запропонував йому після отримання ним розписки передати її ОСОБА_1 , яка в свою чергу особисто дасть кошти та копію розписки з підписом про їх надання, оскільки вони вносились до фірми, як поворотна фінансова допомога і в подальшому повинна була прийнята на баланс і підтверджена відповідним договором. У зв`язку з тим, що гроші не були надані, він не погодився на пропозицію надати розписку та не знає, яким чином вона з`явилась в ОСОБА_1 .

Також вказує, що 18.08.2017 року протоколом №4 загальних зборів учасників ТзОВ "Санрайз Стоун" було винесено рішення про відміну раніше ухваленого рішення щодо входження ОСОБА_1 до складу засновників. Грошові кошти в касу товариства не вносилися та немає жодних підтверджень, що позика зараховувалася в касу товариства, як безпроцентна поворотна фінансова допомога надана від ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до розписки, він фактично не писав договір позики, а брав на себе обов`язок передати кошти директору ТзОВ "Санрайз Стоун" в присутності ОСОБА_1 з подальшим підписанням договору про надання поворотної фінансової допомоги, проте у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 і наявності коштів, цього не відбулось, а тому вважає наявність у сукупності всіх ознак, які характеризують фіктивність правочину. Посилаючись на норми ст.203, 215, 234 ЦК України, просить визнати, написану ним, розписку від 14 серпня 2017 року недійсною.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 15000 доларів США, що є еквівалентом на день розгляду справи 359 550 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3595,5 грн. та 7065 грн. витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині первісного позову мотивовано тим, що розписка від 14 серпня 2017 року, надана ОСОБА_1 , є борговим документом, який підтверджує зобов`язання ОСОБА_2 повернути їй грошові кошти у сумі 15000 доларів США у погодженні сторонами строки.

Рішення суду в частині зустрічного позову мотивовано тим, що ОСОБА_2 не надано належних і допустимих доказів вчинення фіктивного договору позики, а також порушення його майнових прав та інтересів.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликається на незаконність рішення суду через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що розписку для ОСОБА_1 він не надавав, яким чином вона в неї з`явилась не знає і відповідно грошові кошти від неї не отримував.

Написана ним розписка, була підготовлена заздалегідь і слугувала наміром в разі передання коштів ввести ОСОБА_1 в склад засновників товариства, однак зникла з його кабінету без його на те волі та згоди.

Звертає увагу на те, що на протязі року ОСОБА_1 жодного разу не зверталась ні до нього, ні до ТОВ "Санрайз Стоун" про стан справ, про її участь як співзасновника фірми та про відсутність отримання дивідендів, що свідчить про відсутність у ОСОБА_1 наміру входити в склад учасників ТОВ "Санрайз Стоун" та тим більше надавати кошти.

Суд не прийняв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 вказала в судовому засіданні, що розписка складалась при ній, тобто за її участі, при цьому не вказала місце її складання, де знаходилась саме в кабінеті, скільки часу вона складалась і взагалі де знаходиться кабінет, який ним орендується.

Судом не надано належної оцінки відсутності у ОСОБА_1 доказів про походження коштів.

Вважає, що надана ОСОБА_1 розписка не може бути підтвердженням укладення договору позики, оскільки не містить всіх суттєвих умов договору позики, зокрема, в ній відсутні підписи свідків, присутніх під час її написання, а також дата повернення коштів.

Доводить, що момент вчинення правочину так і не наступив, так як він та ОСОБА_1 взагалі не зустрічались. Тобто, ОСОБА_1 не мала наміру передавати йому будь-які кошти, у зв`язку з чим у нього не виник обов`язок їх повертати, що є ознакою фіктивності даного правочину.

Про фіктивність даного правочину також свідчить те, що внутрішня воля сторін повністю не відповідала зовнішньому її прояву, оскільки ОСОБА_1 взагалі не мала намір надавати кошти саме в борг, а лише придбати корпоративні права, а він не збирався брати в борг, а лише отримати джерело фінансування, яке повинно було погодити зібрання учасників ТОВ "Санрайз Стоун".

Крім того, свідок ОСОБА_4 зазначив, що кошти передані за розпискою є їх з ОСОБА_1 спільними коштами, а тому в підтвердження їх надання повинен бути підпис ОСОБА_4 на розписці або надане ним відповідно нотаріально завірене доручення щодо розпорядження коштами.

З наведених підстав ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення в частині задоволення його вимог за зустрічним позовом до ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення законним та обґрунтованим. Вказує, що укладення договору позики підтверджується письмовою розпискою, написаною відповідачем, яка знаходиться у позичальника. Вказані обставини свідчать про наявність боргу у ОСОБА_2 за даним договором. Просить рішення залишити без змін.

Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Згідно письмової розписки від 14.08.2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 15000 доларів США в рахунок входження на 25% в фірму "Санрайз Стоун", як засновник, та на розвиток діяльності фірми. Також, ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути вказану суму коштів в період першого доходу фірми або ж в будь-який час на вимогу ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта №2802 криміналістичної судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи №569/285/19 від 21 серпня 2019 року, рукописні записи на розписці від 14 серпня 2017 року, виконані самим ОСОБА_2 Підпис від імені ОСОБА_2 , розташований перед записом " ОСОБА_6 " на розписці від 14 серпня 2017 року, виконаний самим ОСОБА_2 .. Питання "Коли було написано розписку від 14 серпня 2017 року та вчинено підпис на ній?", не було вирішено через відсутність необхідної прикладної бази по встановленню абсолютного часу виконання документів.

Написання вказаної розписки відповідачем за первісним позовом не заперечується.

З матеріалів справи вбачається, що 16.11.2018 року та 21.11.2018 року ОСОБА_1 було надіслано ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку на адреси місця реєстрації та місця фактичного проживання, в тому числі і на адресу вказану останнім у розписці, вимоги про повернення коштів у сумі 15000 доларів США, що є еквівалентом 421 500 грн. на дату складання вимоги, шляхом перерахування на банківський рахунок, у трьохденний строк з дня отримання вимоги.

Згідно з роздруківкою відстеження відправлення № 59000379957452 з офіційного сайту ПАТ "Нова пошта" вказану вимогу ОСОБА_2 отримано 22.11.2018 року.

Також, вимогу про повернення спірних коштів ОСОБА_2 отримав 23.11.2018 року цінним листом №7906004225923, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Наявність боргової розписки саме у кредитора, тобто у ОСОБА_1 свідчить про невиконання зобов`язань з боку ОСОБА_2 .

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідач за первісним позовом отримав у борг грошові кошти за спірною розпискою, порушив погоджені сторонами умови повернення боргу та не повернув кошти на вимогу ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на її користь боргу за розпискою від 14.08.2017 року.

Належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про написання вказаної розписки для ОСОБА_1 заздалегідь та не отримування за нею жодних грошових коштів ОСОБА_2 суду не надано.

Зокрема ним не надано доказів того вказана розписка ним ОСОБА_1 не передавалась, а зникла з його кабінету без його волі.

Будь-які дані про те, що ОСОБА_2 звертався з даного приводу до правоохоронних органів в матеріалах справи відсутні.

Покликання відповідача за первісним позовом на відсутність у ОСОБА_1 доказів походження коштів, у зазначеній в розписці сумі, не спростовують факту їх передачі ОСОБА_2 в позику.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 взагалі не мала намір надавати кошти саме в борг ОСОБА_2 , а останній не мав на меті отримання позики, оскільки між ними існувала домовленість про придбання корпоративних у ТОВ "Санрайз Стоун", не заслуговують на увагу, оскільки спірна розписка містить чітку умову про повернення ОСОБА_2 отриманих коштів в будь-який час на вимогу ОСОБА_1 і набуття корпоративних прав оформляється відповідним договором, а не борговою розпискою.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання розписки від 14.08.2017 року недійсною, ОСОБА_2 покликається на норми статей 203, 215, 234 ЦК України та вказує на фіктивність правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Оскільки, згідно розписки позичальника від 14.08.2017 року, яка була представлена ОСОБА_1 на підтвердження укладення договору позики та його умов, останньою були передані ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що в обох учасників даного правочину був відсутній намір створити юридичні наслідки, а тому він не може бути фіктивним.

Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що норми статей 215 та 234 ЦК України є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову про визнання правочину недійсним та є взаємовиключними, діючим законодавством не передбачено визнання договору частково фіктивним.

Визначення строку повернення позики моментом пред`явлення вимоги узгоджується з нормами ч.1 ст. 1049 ЦК України та не свідчить про недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, що встановлені законом.

Обов`язкова наявність підписів свідків на борговій розписці, виданій на підтвердження укладення договору позики, законом також не передбачено.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки зазначенні в розписці кошти є спільним майном подружжя, то згода на їх передачу мала бути підтверджена підписом чоловіка позивача за первісним позовом ОСОБА_4 або наданим ним нотаріально завіреним доручення щодо розпорядження коштами, є безпідставними, так як ч.2 ст.65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дані про те, що ОСОБА_4 звертався до суду з позовом про визнання оспорюваного договору позики недійсним як такого, що укладений ОСОБА_1 без його згоди, або в будь-який інший спосіб оспорює укладення такого договору, матеріали справи не містять.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі.

Відтак, підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту б пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Також, в зв`язку із відсутністю підстав для скасування рішення суду першої інстанції чи його зміни слід відновити його дію.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375 ,376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2020 року залишити без змін.

Понесені витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги віднести за рахунок ОСОБА_2 .

Відновити дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2020 року у даній справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлений 6 травня 2020 року

Судді: Бондаренко Н.В.

Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.