Постанова

від 04.05.2020 по справі 922/4013/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2020 р. Справа №922/4013/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача (в режимі відеоконференції) - Карабак В.Р., посвідчення №ЗП001567 від 28.02.2018 року, ордер серія ЗП №77295 від 12.07.2019 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства Чугуївський авіаційний ремонтний завод , м.Чугуїв, (вх.№601Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 року у справі №922/4013/19,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка , м.Запоріжжя,

до Державного підприємства Чугуївський авіаційний ремонтний завод , м.Чугуїв,

про стягнення 92597,86 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Промелектроніка звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства Чугуївський авіаційний ремонтний завод про стягнення заборгованості у розмірі 92597,86 грн., з яких 76623,53 грн. основного боргу, 1226,36 грн. - 3% річних, 1076,49 грн. - інфляційних втрат, 13671,48 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем зобов`язань за договором №ПЕ20/05-19 від 20.05.2019 року в частині повного та своєчасного виконання зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 року у справі №922/4013/19 (суддя Ємельянова О.О., повний текст складено 27.01.2020 року) у задоволені позову відмовлено частково.

Стягнуто з Державного підприємства Чугуївський авіаційний ремонтний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка 76623,53 грн. - основного боргу, 1226,36 грн. - 3% річних, 70,19 грн. - інфляційних втрат, 12998,99 грн. - пені, 5100,00 грн. витрат на правничу допомогу та 1886,17 грн. судового збору.

В частині стягнення суми пені у розмірі 672,49 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1006,30 грн. у позові відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 року по справі №922/4013/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір пені за один день визначається виходячи із подвійної облікової ставки НБУ та не може бути більшим 1% від вартості товару. Скаржник вважає, що п.8.4 договору передбачено стягнення граничного розміру пені 1% від вартості товару не за один день прострочення, а за весь період прострочення зобов`язання. Отже, на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано стягнуто з відповідача пеню у розмірі 12998,99 грн., так як до стягнення підлягала пеня у розмірі 766,23 грн.

Крім того, апелянт зазначає, що право на позов не настало, оскільки відповідно до п.10.1 договору сторони встановили обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору, проте позивачем до матеріалів справи не надано доказів надсилання претензії відповідачу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача, встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Так, 03.03.2020 року від позивача надійшло клопотання (вх.№2160), в якому просить суд розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також провести судове засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 04.03.2020 року задоволено клопотання позивача; призначено справу №922/4013/19 до розгляду на 23.03.2020 року на 11:00 год. в режимі відеоконференції у Господарському суді Запорізької області.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2250 року від 06.03.2020 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, позивач надав заяву (вх.№2251) про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 2400,00 грн.

У подальшому з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , колегія суддів апеляційного господарського суду ухвалою від 19.03.2020 року повідомила сторін, що судове засідання в зазначену дату - 23.03.2020 року не відбудеться. Також суд апеляційної інстанції повідомив, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги учасників справи буде повідомлено додатково, зокрема шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судова влада України .

Ухвалою суду від 15.04.2020 року призначено справу №922/4013/19 до розгляду в судове засідання на 04.05.2020 року, а також роз`яснено учасникам справи право на їх участь у судовому засіданні та шляхи реалізації такого права.

При цьому, про призначення справи до розгляду здійснено повідомлення на офіційному веб-порталі Судова влада України .

Ухвалою суду від 28.04.2020 року задоволено клопотання представника позивача про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у Господарському суді Запорізької області про що також представники сторін були повідомлені.

У судовому засіданні 04.05.2020 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частина 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

20.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Промелектроніка (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством Чугуївський авіаційний завод (покупець, відповідач у справі) укладено договір №ПЕ20/05-19 (т. 1, а.с. 28-30).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 6.1. договору).

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток №1), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, які є невід`ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору складає 76623,53 грн., у т.ч. ПДВ (20 %) - 12770,59 грн. (пункти 2.1.-2.2. договору).

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату наступним чином:

5.1.1. 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю.

Відповідно до пункту 5.2. розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується відповідачем, позивач належним чином виконав свої зобов`язання та поставив відповідачу товар на загальну суму 76623,53 грн., що підтверджується специфікацією на суму 76623,53 грн., рахунком-фактурою №СФ-0000702 від 20.05.2019 року на суму 76623,53 грн., видатковою накладною №РН-0000711 від 20.05.2019 року на суму 71982,00 грн. та видатковою накладною №РН-0000835 від 10.06.2019 року на суму 4641,53 грн. які підписані обома сторонами та скріплені печатками сторін (т.1, а.с. 31, 32, 33, 37).

Проте, відповідачем не обґрунтовано, а матеріали справи не містять доказів того, що ним виконано взятий на себе обов`язок, а саме здійснено сплату за договором №ПЕ20/05-19 від 20.05.2019 року (видатковими накладними і рахунком-фактурою) у відповідні строки та розмірі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором №ПЕ 20/05-19 від 20.05.2019 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 76623,53 грн. заборгованості за товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені за видатковою накладна №РН-0000711 від 20.05.2019 року на суму 71982,00 грн. за період з 21.05.2019 року по 02.12.2019 року у розмірі 12931,12 грн.; за видатковою накладною №РН-0000835 від 10.06.2019 року на суму 4641,53 грн. за період з 11.06.2019 року по 02.12.2019 року у розмірі 740,36 грн., що разом становить 13671,48 грн.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 8.3 договору передбачено, що при порушенні строків оплати товару відповідач сплачує позивачу, за вимогою останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.

Заперечуючи проти вимог щодо стягнення пені, відповідач зазначає, що розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу відповідає поняттю пеня .

Так, зі змісту п.8.3 договору №ПЕ20/05-19 від 20.05.2019 року вбачається, що розмір нарахованої позивачем пені за весь період прострочення не повинен перевищувати 1% від вартості товару.

Суд зазначає, що у п.8.3 договору сторонами визначено порядок нарахування пені у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, а саме зазначено: при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Отже, сторони узгодили у вказаній частині пункту договору розмір пені за кожен день прострочення, однак, обмежили загальний розмір її нарахування одним відсотком вартості товару.

Зазначення далі по тексту але не більше 1% вартості товару стосується саме загального розміру пені за весь період прострочення, оскільки у протилежному випадку, слова за кожен день прострочення повинні зазначатись після слів але не більше 1% вартості товару.

Крім того, тлумачення слів але не більше 1% вартості товару як таких, що обмежують нарахування пені одним відсотком вартості товару за кожен день прострочення суперечить першій частині спірного пункту договору, в якому вже зазначено розмір пені за кожний день прострочення.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 12998,99 пені, оскільки саме такий розмір є вірним та відповідає приписам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону за прострочення виконання зобов`язання позивачем розраховано та заявлено до стягнення з відповідача на свою користь:

- 3% річних у загальному розмірі 1226,36 грн. за видатковою накладною №РН-0000711 від 20.05.2019 року та видатковою накладною №РН-0000835 від 10.06.2019 року;

- інфляційних втрат у розмірі 1076,49 грн. за видатковою накладною №РН-0000711 від 20.05.2019 року та видатковою накладною №РН-0000835 від 10.06.2019 року;

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 1006,30 грн. інфляційних втрат та повне задоволення позовних вимог щодо стягнення 1226,36 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 року у справі №922/4013/19 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, 06.03.2020 року від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу (вх.№2251), в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2400,00 грн.

Розглядаючи вимогу про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З наданих позивачем документів вбачається, що між Адвокатським бюро Сергія Жечева в особі керуючого бюро Жечева С.О. та ТОВ Промелектроніка в особі директора Гусак С.О. укладено договір про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019 року.

Предметом вказаного договору є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані або можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Згідно п. 2.1.2 договору адвокат зобов`язується представляти права та законні інтереси клієнта, зокрема, у господарських судах України з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

У додатковій угоді №1 від 01.10.2019 року до договору про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019 року визначено вартість правової допомоги.

Заявником надано до матеріалів справи розрахунок суми гонорару за правову допомогу, рахунок-фактуру №СФ-0000048 від 03.03.2020 року та складений і підписаний акт №ОУ0000П44 згідно якого Адвокатським бюро Сергія Жечева було здійснено в рамках договору про надання правової допомоги б/н від 07.05.2019 року наступні роботи: підготовка відзиву на апеляційну скаргу по справі №922/4013/19 - 3 години, вартість 2400,00 грн.

Реалізація адвокатом вищенаведених дій процедурного характеру підтверджується матеріалами справи.

Отримання відповідних коштів в якості адвокатського гонорару підтверджується платіжним дорученням №6988 від 03.03.2020 року на суму 2400,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 Господарського процесуального кодексу України та у ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу в сумі 2400,00 грн. покладаються на ДП Чугуївський авіаційний ремонтний завод .

Крім того, від відповідача не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Враховуючи те, що позивач надав суду докази отримання ним правничої допомоги, довів витрачений час адвокатом на вирішення питань, які виникають при вирішення даного спору, а даною постановою суду апеляційної інстанції у цій справі апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, то клопотання позивача слід визнати обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з покладенням на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2400,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Чугуївський авіаційний ремонтний завод залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 року у справі №922/4013/19 залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства Чугуївський авіаційний ремонтний завод (63501, Харківська область, м. Чугуїв, Мікрорайон Авіатор, ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектроніка (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4-А, ЄДРПОУ 24510970) 2400,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 травня 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук