Постанова від 06.05.2020 по справі 911/2074/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2020 р. Справа№ 911/2074/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Прокурора Київської області

на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.11.2019

у справі № 911/2074/19 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Виконуючого обов`язки керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства Переяслав-Хмельницького агролісгоспу

до: 1. Переяслав-Хмельницької державної адміністрації;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк плюс

про визнання недійсними розпорядження та договору

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ

Виконуючий обов`язки керівника Бориспільської місцевої прокуратури (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі також - позивач-1) та Державного підприємства Переяслав-Хмельницького агролісгоспу (далі - Державний Агролісгосп, позивач-2) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Переяслав-Хмельницької державної адміністрації (далі також - відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю Маяк плюс (далі - ТОВ Маяк плюс , відповідач-2), в якому просив:

- визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації № 302 від 17.03.2010, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ТОВ Маяк плюс для організації риболовецького стану та передано на умовах довгострокової оренди земельну ділянку загальною площею 0,2000 га, розташовану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.05.2010, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 щодо земельної ділянки загальною площею 0,2000 га, кадастровий номер 3223388200:02:015:0082 для організації риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2019 призначено у справі № 911/2074/19 судову експертизу з питань землеустрою, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; провадження у справі на час проведення судової експертизи зупинено.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в обґрунтування позовних вимог прокурор та позивачі посилаються на неправомірність надання відповідачем-1 відповідачеві-2 спірної земельної ділянки в оренду, оскільки така земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні Державного Агролісгоспу; в якості доказу до позову додано фрагмент Публічної кадастрової карти, на якій спірна земельна ділянка позначена №36 і частково знаходиться в межах ліній позначення кварталів №29 і № 30 Державного Агролісгоспу; з наявних у справі матеріалів неможливо встановити на підставі яких документів на Публічній кадастровій карті нанесено межі кварталів №29 та №30, відсутні відомості щодо факту встановлення меж в натурі; з метою визначення дійсних меж кварталів №29 і №30 Державного Агролісгоспу та факту накладення спірної земельної ділянки, обсягу та конфігурації такого накладення, суд дійшов висновку про необхідність застосування спеціальних знань та призначення у справі судової експертизи з питань землеустрою.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою, Прокурор Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити матеріали справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на те, що оскаржувана ухвала є такою, що прийнята судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з грубим порушенням норм процесуального права та за відсутності підстав для призначення експертизи у справі; матеріали справи містять докази розташування спірної земельної ділянки в межах належних на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування земель лісового фонду Державного Агролісгоспу, які є однозначними, доступними, не спростовані жодним іншим доводом чи доказом відповідачів та в сукупності з іншими матеріалами справи надають повну інформацію, що входить до предмету доказування; факт накладення спірної земельної ділянки на землі Державного Агролісгоспу підтверджений належним доказом, який не містить суперечностей з іншими матеріалами справи та не вимагає спеціальних знань для його оцінки.

Також апелянт наголошував, що даний спір не стосується встановлення фактичного розташування спірної земельної ділянки та його відповідності межам, визначеним землевпорядною документацією та внесеним до Державного земельного кадастру України, оскільки саме останні в силу вимог ст. 79 Земельного кодексу України характеризують спірну земельну ділянку як об`єкт цивільних правовідносин, а тому питання №№ 1 та 2, поставлені судом на вирішення експертизи, взагалі не стосуються предмету доказування.

Крім того, скаржник зауважив, що у випадку встановлення невідповідності поданих позивачем доказів вимогам ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, суд має відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю, водночас, призначення судом експертизи з одночасним запереченням належності доказів, поданих однією стороною та не спростованих іншими доказами до моменту розгляду справи по суті, та за відсутності клопотання відповідачів, свідчить про порушення судом принципів змагальності та рівності сторін, безсторонності судового розгляду, а також про самостійне збирання судом доказів; тривале безпідставне зупинення провадження у справі за відсутності підстав для призначення експертизи суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, й перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора Київської області на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.11.2019 у справі № 911/2074/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.04.2020, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 зі змінами від 16.03.2020 №215 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12 березня 2020 до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. Зокрема, карантин продовжено до 24.04.2020.

З урахуванням наведеного, у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 повідомлено учасників провадження, що розгляд апеляційної скарги Прокурора Київської області на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.11.2019 у справі № 911/2074/19 08.04.2020 не відбудеться, наступне судове засідання призначено на 06.05.2020 та доведено до відома учасників справи, що їх явка у судове засідання не визнається судом обов`язковою.

У судове засідання позивачі та відповідач-1 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивачів та відповідача-1, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, заслухавши думку прокурора та представника відповідача-2, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для розгляду апеляційної скарги без заслуховування їх пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Представник відповідача-2 висловив позицію про передчасність винесеної ухвали та необхідність її скасування.

06.05.2020 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п. 11, 12 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи та про зупинення провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 та частини 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Стаття 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Як зазначив господарський суд в оскаржуваній ухвалі, предметом позову у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного Агролісгоспу про визнання недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації № 302 від 17.03.2010, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди відповідачеві-2 для організації риболовецького стану та передано останньому на умовах довгострокової оренди земельну ділянку загальною площею 0,2000 га, розташовану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а також про визнання недійсним укладеного між відповідачами на підставі наведеного розпорядження договору оренди земельної ділянки від 21.05.2010.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на неправомірність надання відповідачем-1 відповідачеві-2 спірної земельної ділянки в оренду, оскільки така земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні Державного Агролісгоспу, а також неправомірність зміни цільового призначення такої земельної ділянки.

В підтвердження та обґрунтування підстав позову прокурор посилається на дані інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект (далі - ВО Укрдержліспроект ), зокрема, лист останнього від 14.01.2019 за №23 з доданим до нього фрагментом з Публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу №30 Майстерської дільниці №1 Державного Агролісгоспу і меж його таксаційних виділів у відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2001 року, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0082 (позначена № 36) знаходиться (фактично накладається) на землі лісогосподарського призначення, які перебували на час видачі спірного розпорядження Переяслав-Хмельницькою РДА та укладення договору оренди, а так само на даний час перебувають у користуванні Державного Агролісгоспу.

Як зазначає прокурор, відповідно до Книги 4 перспективного плану ведення лісового господарства Державного Агролісгоспу від 2001 року Таксаційний опис, поквартальні суми площ загальних запасів насаджень та згідно з вказаними матеріалами лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0082 знаходиться у складі Майстерської дільниці № 1 кварталу № 30 у виділі 13 на площі 6,0 га., де розташована лісова галявина та елемент лісу - сосна звичайна.

Як зазначив суд першої інстанції, з наявних у справі матеріалів неможливо встановити на підставі яких документів на Публічній кадастровій карті нанесено межі кварталів 29 та 30, відсутні відомості щодо факту встановлення меж в натурі, а саме лише графічне співпадіння спірної земельної ділянки (№36) з межами ліній позначення кварталів №29 і № 30 Державного агролісгоспу без встановлення підстав та достовірності нанесення відповідних ліній позначення, не є достатнім доказом для встановлення факту належності спірної земельної ділянки до земель позивача-2.

Так, з метою визначення дійсних меж кварталів №29 та №30 Державного Агролісгоспу та факту накладення спірної земельної ділянки, обсягу та конфігурації такого накладення, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність застосування спеціальних знань та призначення у справі судової експертизи з питань землеустрою.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для призначення у справі судової експертизи з питань землеустрою та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема, через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

З аналізу наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно з п. 1.2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, одним із основних видів (підвидів) експертиз є інженерно-технічна експертиза, різновидами якої є, зокрема, земельно-технічна; оціночно-земельна; експертиза з питань землеустрою.

Вказаним Наказом Міністерства юстиції України разом з Інструкцію також затверджено Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Науково-методичні рекомендації), якими регламентовано основні завдання відповідної експертизи та перелік питань, що ставляться на вирішення судовому експерту.

Так, відповідно до п. 7.1 Науково-методичних рекомендацій, основними завданнями експертизи з питань землеустрою є:

- визначення відповідності розробленої документації із землеустрою та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування;

- визначення відповідності зміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування;

- визначення відповідності фактичного землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам;

- визначення відповідності виконаної нормативної грошової оцінки земель вимогам нормативно-правових актів.

Пунктом 7.2. Науково-методичних рекомендацій визначено орієнтовний перелік вирішуваних питань при проведенні експертизи з питань землеустрою, а саме:

Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?

Чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

Чи відповідає фактичне землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам?

Чи відповідає виконана нормативна грошова оцінка земель вимогам нормативно-правових актів?

Як вбачається з оскаржуваної ухвали Господарського суду Київської області, у зв`язку з тим, що сторони не надали суду своїх пропозицій щодо питань, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта, остаточне коло питань, відповіді на які достатні для розгляду спору, було визначено судом та на вирішення експертизи з питань землеустрою поставлено наступні питання:

Чи відповідають фактичні межі та розташування земельної ділянки Державного Агролісгоспу (кварталу № 30 Майстерської дільниці № 1 Державного Агролісгоспу і меж його таксаційних виділів у відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2001 року) за первинними землевпорядними документами даним щодо меж та конфігурації відповідного кварталу № 30 Майстерської дільниці № 1 згідно з фрагментом Публічної кадастрової карти України?

Чи відповідають фактичні межі та розташування земельної ділянки, орендованої ТОВ Маяк з кадастровим номером 3223388200:02:015:0082 за первинними землевпорядними документами даним щодо меж та конфігурації відповідної земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0082 згідно з фрагментом Публічної кадастрової карти України?

Чи має місце накладення земельних ділянок з кадастровим номером 3223388200:02:015:0082 та земельної ділянки кварталу № 30 Майстерської дільниці № 1 Державного Агролісгоспу і в якій частині?

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що поставлені на вирішення призначеної місцевим господарським судом експертизи з питань землеустрою питання не відповідають завданням та переліку питань, що визначені Науково-методичними рекомендаціями та наведені вище, оскільки на її вирішення судом поставлені питання щодо відповідності не фактичного землекористування правовстановлюючим документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам, а поставлені питання для вирішення відповідності даних, зазначених у первинних землевпорядних документах, даним щодо меж та конфігурації відповідної земельної ділянки згідно з фрагментом Публічної кадастрової карти України.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що на підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки на землі Державного Агролісгоспу до позовної заяви надано докази, які не містять суперечностей з іншими матеріалами справи, не заперечувались відповідачами та не вимагають спеціальних знань для їх оцінки.

Так, в матеріалах справи наявна інформація ВО Укрдержліспроект від 14.01.2019 № 23 з фрагментом з Публічної кадастрової карти України із нанесенням місць розташування спірної земельної ділянки та земель, належних на праві постійного користування Державного Агролісгоспу, за якою земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0082 накладається на землі Майстерської дільниці №1 Державного Агролісгоспу, а саме - виділ 13 кварталу 30 за матеріалами лісовпорядкування 2001 року, з відображенням їх взаємного розміщення (перетину у просторі) у межах земель Державного Агролісгоспу.

Зазначена інформація надана ВО Укрдержліспроект , яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

При цьому, суд апеляційної інстанції, в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує правову позицію, викладену Верховним Судовим у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц, предметом розгляду якої, як і у даній справі, є встановлення того чи входить спірна земельна ділянка до земель лісового господарства, які перебувають постійному користуванні.

Так, Верховний Суд у вищезазначеній постанові зауважив, що ВО Укрдержліспроект створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО Укрдержліспроект здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

Таким чином, надана ВО Укрдержліспроект інформація з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти України є допустимим доказом в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

При цьому, іншими учасниками справи не заперечувалась достовірність вказаної інформації та не було надано жодних доказів, які б суперечили даним, наведеним у Публічній кадастровій карті України із нанесенням місць розташування спірної земельної ділянки та земель, належних на праві постійного користування Державного Агролісгоспу.

Мотивуючи оскаржувану ухвалу, місцевим господарським судом зазначено, що з матеріалів справи неможливо встановити, на підставі яких документів на Публічній кадастровій карті ВО Укрдежліспроект нанесено межі 29 та 30 Майстерської дільниці № 1 Державного Агролісгоспу.

Водночас, такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим, оскільки разом з позовною заявою до матеріалів справи долучено карту-схему Державного Агролісгоспу по лісництвах та копію планшету № 20 лісовпорядкування 2001 року із зазначенням меж кварталів 29 та 30 Майстерської дільниці № 1.

Також матеріали справи містять витяги з Проекту організації і розвитку лісового господарства Державного Агролісгоспу, Перспективний план ведення лісового господарства та таксаційний опис кварталу №30 Майстерської дільниці №1, затверджені Протоколом другої лісовпорядної наради від 12.03.2002, погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області та затверджені начальником обласного управління АПК в Київській області, а також містять Акт узгодження лісових площ по сільських радах Переяслав-Хмельницького району, виданий начальником відділу земельних ресурсів Переяслав-Хмельницького району Київської області від 07.12.2002.

Отже, у матеріалах справи наявні первинні документи лісовпорядкування, на підставі яких ВО Укрдержліспроект на Публічну кадастрову карту нанесено межі земель ДП Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп , а тому такі докази мають бути оцінені судом на предмет їх належності та допустимості.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що одним із основних принципів господарського судочинства, в силу вимог ст. 2 ГПК України, є принцип змагальності

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Прокурором до матеріалів справи долучено докази на підтвердження підстав позову, які в силу вимог ст. 86 ГПК України мають бути оцінені судом, а результат такої оцінки має бути викладений у мотивувальній частині рішення суду (ст. 238 ГПК України).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що у випадку встановлення невідповідності поданих позивачем доказів вимогам ст.ст. 76-79 ГПК України, суд має відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю, водночас, призначення судом експертизи з одночасним запереченням належності доказів, поданих однією стороною та не спростованих іншими доказами, а також за відсутності клопотання учасників справи, свідчить про порушення судом принципів змагальності та рівності сторін, безсторонності судового розгляду, а також про самостійне збирання судом доказів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним рішення ЄСПЛ у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення ЄСПЛ у справі Фрідлендер проти Франції ).

Тривале безпідставне зупинення провадження у справі за відсутності підстав для призначення експертизи суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Виходячи з предмету та підстав заявленого позову, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції не обґрунтовано дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування та які не можуть бути самостійно з`ясовані судом на підставі наявних матеріалів справи, а також належно не мотивовано підстави, з яких суд вважав, що підтвердити чи спростувати обставини, на які посилаються сторони, можливо лише шляхом залучення особи, яка володіє спеціальними знаннями.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Прокурора Київської області підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Київської області від 20.11.2019 у справі №911/2074/19 - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Господарського суду Київської області, оскільки прийнята з порушенням норм процесуального права.

При цьому, у зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокурора Київської області на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.11.2019 у справі № 911/2074/19 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 20.11.2019 у справі № 911/2074/19 скасувати.

3. Матеріали справи № 911/2074/19 повернути до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 07.05.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир