Ухвала

від 08.05.2020 по справі 911/466/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/466/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Пількова К. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Ірпінської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Червоний мак"

до Ірпінської міської ради

про визнання укладеним договору,

ВСТАНОВИВ:

17.04.2020 Ірпінська міська рада (далі - Рада, Відповідач) звернулась з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у цій справі.

Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено форму і зміст касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

За положенням частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У касаційній скарзі Рада зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України. Також скаржник посилається на статті 6, 15, частину шосту статті 33 Закону України "Про оренду землі"; пункт 2 частини першої статті 4, статтю 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; частини десяту, одинадцяту, тринадцяту статті 32, частину четверту статті 75, частину третю статті 169, пункт 2 частини другої статті 185, статті 2, 7, 11, 74, 207, 233, 254, 255, пункт 2 частини першої статті 231, частину першу статті 273 ГПК України; частину першу статті 8, статті 3, 129 Конституції України; статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; практику Європейського суду (справи: "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України", "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Dombo Beheer B.V. the Netherlands", § 33; "SovtransavtoHolding v. Ukraine", no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; " Ukraine-Tyumen v. Ukraine", no. 22603/02, §§ 42, 60, від 22.11.2007; "Kudla v. Poland (GG)", no. 30210/96, § 124; "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" п. 35, від 07.07.1989; "Смірнова проти України", §§ 66, 69, від 08.11.2005.

Скаржник зазначив, що матеріали справи містять заперечення Приватного акціонерного товариства "Червоний мак" (далі - ПрАТ "Червоний мак") щодо продовження орендних правовідносин, що були отримані представником Позивача у місячний строк з моменту закінчення дії договору оренди відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Таким чином, оскільки орендодавець протягом строку, встановленого частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", заперечив у поновленні договору оренди відповідно і право на укладення додаткової угоди в порядку цієї норми у Позивача не виникло. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.11.2018 у справі № 912/1712/17, від 18.12.2018 у справах № 912/1600/17 та № 912/1713/17.

Суд першої інстанції, на думку скаржника, під час розгляду цієї справи нівелював правові висновки, зроблені судами трьох інстанцій, при розгляді справи № 911/3144/17, пославшись на неспроможність як доказу відмітки про вручення 14.09.2017 представнику ПрАТ "Червоний мак" Романенко Л. М. рішення Ради №2567-39-VI від 07.09.2017, який був підставою для відмови ПрАТ "Червоний мак" у справі № 911/3144/17, обґрунтовуючи свій висновок незгодою позивача. Однак, у вказаній справі судами встановлено, що рішення від 07.09.2017 про відмову Позивачу у поновленні договору було прийнято у межах місячного строку, встановленого частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", про що орендар дізнався протягом місяця з дати закінчення дії договору, що підтверджується матеріалами справи, і суд розцінив це рішення як заперечення орендаря у межах частин першої - п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі , але не частини шостої. Подання нового позову про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято рішення у справі № 911/3117/17, яке набрало законної сили, свідчить про намагання домогтися нового вирішення справи, що суперечить принципу юридичної визначеності. Оскільки орендодавець протягом строку, встановленого частиною шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , заперечив у поновленні договору оренди, відповідно і право на укладення додаткової угоди в порядку частини шостої вказаної статті не виникло.

Також вказав, що в суді апеляційної інстанції справу було розглянуто неповноважним складом суду, що, відповідно до пункту 1 частини першої статті 310 ГПК України, є обов?язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Однак, у касаційній скарзі Рада не наводить обґрунтування передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, враховуючи наведені в касаційній скарзі доводи про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 911/466/18 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення недоліків до 27.05.2020.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя К. М. Пільков