Постанова

від 12.05.2020 по справі 910/15834/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2020 р. Справа№ 910/15834/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

без повідомлення учасників апеляційного провадження,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020

у справі № 910/15834/19 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір"

про стягнення 164 528,78 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір" (далі - відповідач) про стягнення 164 528,78грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів №ДП-723 від 30.05.2019 щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, у результаті чого позивач просив стягнути з відповідача 137 564,00 грн. основного боргу, 15 187,07 грн. пені, 11 777,71 грн. - 26% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" заборгованість у розмірі 137 564 грн. 00 коп., пеню в розмірі 15 187 грн. 07 коп., 26% річних у розмірі 11 777 грн. 71 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 467 грн. 93 коп.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач у порушення покладеного на нього законом та договором обов`язку, своє зобов`язання щодо оплати за поставлений товар не виконав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аламгір" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/15834/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що у зв`язку із невизначеністю ціни товару та ціни договору, ненаданням позивачем узгоджених сторонами додаткових угод про визначення ціни товару, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар є безпідставними.

Скаржник стверджує, що позивачем не подано технічних умов, державних стандартів та документів, що визначають вимоги до якості товару, доказів відповідності товару технічним умовам або державним стандартам та іншим вимогам законодавства.

Узагальнені доводи відзиву позивача на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" у своєму відзиві, наданому до суду 02.04.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що видаткова накладна №РН-0004620 від 19.07.2019 містить відомості про узгоджені сторонами вид товару, його кількість та ціну. Вказана видаткова накладна містить посилання на договір №ДП-723 від 30.05.2019. Крім того, у рахунку №СФ-0001586 від 19.07.2019 визначено вид товару, його кількість та ціну, а також посилання на договір.

Пославшись на пункт 2.1.2 договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" зазначає, що відповідач не звертався з вимогою про надання сертифікатів відповідності або копії свідоцтва на виконання на поставлений товар.

Позивач звертає увагу, що відповідно до пункту 6.4 договору покупець може пред`явити претензію у зв`язку з поставкою товару неналежної якості протягом 10 календарних днів з моменту поставки товару і тільки в тому випадку якщо факт невідповідності якості товару підтверджений актом про відбір проб регіональної Торгово-промислової палати і актом незалежної акредитованої лабораторії про невідповідність якості товару. Однак, відповідач не звертався до позивача з претензією про неналежну якість товару в 10-денний строк з моменту поставки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2020 справу № 910/15834/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.,

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/15834/19 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/15834/19 та призначено до розгляду апеляційну скаргу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників.

У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

30.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аламгір" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №ДП-723 (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець, зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому "товар", у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього. Поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування та кількість товару, умови поставки на кожну окрему партію визначаються відповідними додатковими угодами до договору, узгодженими сторонами, які після їх підписання є невід`ємними частинами цього договору. Кожна наступна додаткова угода до договору не відміняє і не припиняє дію попередніх додаткових угод ні в цілому, ні в частині, при умові, якщо це прямо не зазначено у відповідній додатковій угоді. Загальна кількість товару, який постачається по цьому договору, визначається як сума вартостей окремих партій товару, вказаних у додаткових угодах до цього договору.

Пунктом 2.1.1 договору визначено, що постачальник зобов`язується на підставі наданих покупцем заявок та додаткових угод до цього договору передати у власність покупця товар відповідно до умов цього договору з оформленням видаткових накладних та інших документів.

Згідно з пунктом 2.2.3 договору покупець зобов`язується прийняти товар відповідно до погоджених умов поставки.

Якість товару, що поставляється повинна відповідати технічним умовам (ТУ) або державним стандартам (ДСТУ), що діють в Україні та підтверджуватися паспортом якості (пункт 3.1 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що товар поставляється покупцю партіями, в кількості та по ціні, що визначаються додатковими угодами на умовах: FCA франко-перевізник на складі постачальника; СРТ- фрахт перевезення оплачені до місця названого покупцем; EXW - франко-завод на складі названому постачальником; конкретна умова поставки визначається у додаткових угодах. Сторони можуть передбачити інші умови поставки, що має бути узгоджено в додаткових угодах.

Сторони у пункті 4.9 договору визначили, що датою поставки товару вважається: при базисі поставки EXW - дата, вказана в актах приймання-передачі товару; при базисі поставки FCA, CPT - дата виписки товарно-транспортних накладних.

У пункті 5.1 договору встановлено, що покупець здійснює 100% попередню оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених в додаткових угодах до договору (пункт 5.2 договору).

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 5.3 договору).

Покупець може пред`явити претензію у зв`язку з поставкою товару неналежної якості протягом 10 календарних днів з моменту поставки товару і тільки в тому випадку, якщо факт невідповідності якості товару підтверджений актом про відбір проб регіональної Торгово-промислової палати і актом незалежної акредитованої лабораторії про невідповідність якості товару (пункт 6.4 договору).

Пунктом 7.4 договору передбачено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості відвантаженого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару за весь час прострочення до повного погашення заборгованості. Крім того, покупець відшкодовує постачальнику збитки, завдані несвоєчасною оплатою повної вартості товару в повній сумі понад штрафні санкції (пеню). Оплата пені та відшкодування збитків не звільняє покупця від виконання зобов`язання за цим договором.

Відповідно до пункту 8.1 договору в разі прострочення оплати за поставлений товар постачальник може вимагати від покупця оплати процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 26 відсотків річних від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості, а також оплати вартості неоплаченого товару з врахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Договір є чинним з моменту його укладення та діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Закінчення строку дії цього договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання (пункт 11.11договору).

Звертаючись з позовними вимогами, позивач вказав, що відповідач порушив умови договору поставки нафтопродуктів №ДП-723 від 30.05.2019 в частині оплати отриманого товару у повному обсязі, у результаті чого, просив суд стягнути з відповідача 137 564,00 грн. основного боргу, 15 187,07 грн. пені, 11 777,71 грн. - 26% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двохстороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аламгір", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Пунктом 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару та водночас виконання постачальником обов`язку з поставки товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 4 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання. Такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Сторони у пункті 5.1 договору визначили, що покупець здійснює 100% попередню оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв без зауважень товар на загальну суму 192 564,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0004620 від 19.07.2019.

Беручи до уваги, що строк здійснення покупцем попередньої оплати сторонами у договорі не встановлено, а встановлена лише форма оплати - попередня, враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" поставлено товар, вказаний у видатковій накладній у повному обсязі, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Аламгір" не виконано попередню оплату товару у повному обсязі до моменту поставки, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, визначений у вищевказаній видатковій накладній.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аламгір" здійснило оплату товару на загальну суму 55 000,00 грн.: 16.08.2019 - 10 000,00 грн.; 22.08.2019 - 20 000,00 грн.; 03.09.2019 - 10 000,00 грн.; 17.09.2019 - 10 000,00 грн., 07.10.2019 - 5 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс".

Таким чином, у порушення умов договору, свої зобов`язання по сплаті отриманого товару вчасно та у повному обсязі відповідач не виконав, у результаті чого виникла заборгованість, яка становить 137 564,00 гривень (192 564,00 грн. (поставлений товар) - 55 000,00 грн. (оплачений товар) = 137 564,00 грн.).

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар є безпідставними у зв`язку із невизначеністю ціни товару та ціни договору, колегія суддів визнає безпідставним, оскільки видаткова накладна №РН-0004620 від 19.07.2019 підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками та містить відомості про узгоджені сторонами вид товару, його кількість і ціну. Вказана видаткова накладна містить посилання на договір №ДП-723 від 30.05.2019. Крім того, як вбачається із платіжного доручення в призначеннях платежу до оплат за товар відповідачем зазначено: часткова оплата за дизельне паливо по рахунку №СФ-0001586 від 19.07.2019 . У свою чергу, в рахунку №СФ-0001586 від 19.07.2019 визначено вид товару, його кількість та ціну, а також посилання на договір №ДП-723 від 30.05.2019.

Приймання товару та його часткова оплата відповідачем відповідно до виставленого позивачем рахунку №СФ-0001586 від 19.07.2019 додатково підтверджує погодження сторонами ціни товару, визначену у видатковій накладній №РН-0004620 від 19.07.2019.

Стосовно тверджень скаржника, що позивачем не подано технічних умов, державних стандартів та документів, що визначають вимоги до якості товару, доказів відповідності товару технічним умовам або державним стандартам та іншим вимогам законодавства, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що якість товару, що поставляється повинна відповідати технічним умовам (ТУ) або державним стандартам (ДСТУ), що діють в Україні та підтверджуватися паспортом якості.

Згідно з пунктом 2.1.2 договору постачальник зобов`язується за вимогою покупця надати копії сертифікатів відповідності або копії свідоцтва на визнання.

Покупець може пред`явити претензію у зв`язку з поставкою товару неналежної якості протягом 10 календарних днів з моменту поставки товару і тільки в тому випадку, якщо факт невідповідності якості товару підтверджений актом про відбір проб регіональної Торгово-промислової палати і актом незалежної акредитованої лабораторії про невідповідність якості товару (пункт 6.4 договору).

Колегія суддів зазначає, що відповідач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не подав докази звернення до позивача з вимогою про надання сертифікатів відповідності або копії свідоцтва на визнання на поставлений товар. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення до позивача з претензією про неналежну якість товару в десятиденний строк з моменту поставки товару.

З огляду на вказане вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 137 564,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 26% річних у розмірі 11 777,71 грн. та пеню у розмірі 15 187,07 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості відвантаженого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару за весь час прострочення до повного погашення заборгованості. Крім того, покупець відшкодовує постачальнику збитки, завдані несвоєчасною оплатою повної вартості товару в повній сумі понад штрафні санкції (пеню). Оплата пені та відшкодування збитків не звільняє покупця від виконання зобов`язання за цим договором.

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві та перевірений судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 15 187,07 грн. є арифметично правильною.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.1 договору в разі прострочення оплати за поставлений товар постачальник може вимагати від покупця оплати процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 26 відсотків річних від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості, а також оплати вартості неоплаченого товару з врахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, оскільки у пункті 8.1 договору сторонами узгоджено інший розмір відсотків в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, перевіривши розрахунок 26% річних, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що стягнення з відповідача 26% річних у розмірі 11 777,71 грн. є арифметично правильним.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/15834/19 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/15834/19 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аламгір" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/15834/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/15834/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аламгір".

4. Матеріали справи №910/15834/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім