Постанова від 12.05.2020 по справі 906/36/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року Справа № 906/36/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25 лютого 2020 року в справі №906/36/20 (суддя - Вельмакіна Т.М.)

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Трикотажник"

про стягнення 1 336 грн 11 коп..

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Житомирської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Трикотажник (надалі -Відповідач) про стягнення з Відповідача пені у розмірі 1250 грн 36 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 85 грн 75 коп..

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Позивач та Відповідач уклали договір постачання природного газу №4471/16-ТЕ-10 від 29 січня 2016 року, на виконання якого Позивач передав Відповідачеві природний газ на загальну суму 95464 грн 76 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, а саме в частині оплати природного газу, отриманого в період з січня 2016 року по квітень 2016 року, чим порушив умови господарського договору, зокрема пункт 6.1 договору. За несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати переданого газу Позивач нарахував пеню у розмірі 1250 грн 36 коп., а також три відсотки річних в розмірі 85 грн 75 коп., які просить стягнути з Відповідача у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що з матеріалів справи слідує, що Відповідач провів з Позивачем кінцеві розрахунки за поставлений природний газ у травні 2016 року.

За приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30 листопада 2016 року, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що заборгованість Відповідача на суму 95464 грн 76 коп., погашена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тобто до 30 листопада 2016 року.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с.94-99), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що списання заборгованості згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії " є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідно до статті 1 зазначеного Закону. Водночас, дія вказаного Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідно до статті 2 даного Закону. Окрім того, учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємствами та організації, включені до реєстру.

Водночас, як зазначає апелянт матеріали справи не містять документів, які б підтверджували включення Відповідача до такого реєстру, дане на переконання Позивача і є підставою для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 квітня 2020 року по справі №906/36/20 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа №906/36/20 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2102 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 210200 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 3 квітня 2020 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №906/36/20 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 2 червня 2020 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 29 січня 2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №4471/16-ТЕ-10 постачання природного газу (надалі - Договір; а.с.14-20).

Пунктом 1.1 Договору сторони передбачили, що Позивач зобов`язався передати у власність Відповідача у 2016 році природний газ, а Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договоруё газ, що продається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

За умовами пункту 3.1 Договору, Позивач передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на газ переходить від Позивача до Відповідача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Відповідач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Пунктом 3.4 Договору сторонами погоджено, що: приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному місяці поставку, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг використання газу Відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла\вузлів обліку газу.

У пункті 3.5 Договору зазначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, Відповідач зобов`язався надати Позивачу: завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/протранспортованого за цим Договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Відповідачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, Відповідач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом; підписані та скріплені печатками Відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість.

Позивач не пізніше 8-го числа повертає Відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

В силу дії пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Додатковою угодою №2 від 31 березня 2016 року сторони також внесли зміни в Договір, виклавши абзац 2 пункт 6.1 останнього в наступній редакції: "Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу" (а.с. 22-24).

У другому реченні пункту 8.2 Договору сторони визначили, що у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 цього Договору, він зобов`язався сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Додатковою угодою №3 від 30 квітня 2016 року (а.с. 25) сторони внесли зміни в Договір та виклали пункт 8.2 Договору в наступній редакції: "У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього Договору Позивач має право не здійснювати поставку газу Відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу".

Додатковою угодою №4 від 15 серпня 2016 року (а.с. 26-28) сторони внесли зміни в Договір та виклали пункт 8.2 Договору в наступній редакції: "У разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Позивачем на суми оплат, проведені Відповідачем відповідно до постанови КМУ від 11 січня 2005 року №20".

Позивач вказує, що на виконання умов Договору передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 95464 грн 76 коп..

Оскільки оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив пункт 6.1 Договору, Позивач нарахував та заявив до стягнення з Відповідача 1250 грн 36 коп. пені та 85 грн 75 коп. 3% річних.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України.

В силу дії частини 1 статті 12 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу , постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 19 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу Відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положення статті 12 Господарського кодексу України визначено, що: держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З системного аналізу наведених норм матеріального права, які регулюють наслідки порушення зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування річних, пені та інфляційних за неналежне виконання боржником грошового зобов`язання.

Із змісту пункту 1.2 Договору вбачається, що газ, який постачається Позивачем використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 3 листопада 2016 року, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, та передбачає, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30 листопада 2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів зауважує, що правові висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" наведені Верховним Судом у постановах від 29 січня 2018 року №904/10745/16, від 7 лютого 2018 року №927/1152/16, від 14 лютого 2018 року №908/3211/16, від 22 лютого 2018 року №922/4355/14, від 22 березня 2018 року №914/123/17, від 23 липня 2018 року №904/10294/17.

Верховний Суд в наведених постановах, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", висловив наступну позицію, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії.

При цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Отже, для правильного застосування положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", повинно бути встановлено, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а саме до 30 листопада 2016 року.

Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються.

Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цього Закону, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати на підставі частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" .

За вищевикладених обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи Позивача, наведені в апеляційній скарзі про те, що обов`язковою умовою для списання штрафних санкцій на суму боргу, яка була погашена до 30 листопада 2016 року та для можливості застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є необхідність включення Відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Адже першочергове та пряме значення має факт погашення заборгованості до 30 листопада 2016 року.

Приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість Відповідача на суму 95464 грн 76 коп. була погашена ще 29 квітня 2016 року, що підтверджується як розрахунком штрафних санкцій (а.с. 7-9) так і актом звірки між Позивачем та відповідачем (а.с. 37), тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а саме до 30 листопада 2016 року.

За вищезазначених обставин та норм закону на таку заборгованість не нараховується неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені та трьох відсотків річних є безпідставні та до задоволення не підлягають.

Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, наведені в апеляційній скарзі є безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25 лютого 2020 року в справі №906/36/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 25 лютого 2020 року в справі №906/36/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №906/36/20 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.